Тема 9. Анализ издержек

Найпоширенішими укрупненими нормативами вважаються:

- нормативи типових технологічних режимів роботи устаткування та основного (технологічного) часу на одиницю тривалості обробки;

- укрупнені нормативи допоміжного часу при виконанні верстатних робіт;

- нормативи трудомісткості (неповного поштучного часу) за технологічними стадіями;

- типові нормативи на операції.

Відповідно до загальної структури норм поштучного часу укрупнені нормативи обов'язково містять дані про такі витрати часу:

— на закріплення деталей;

— на технологічні переходи, пов'язані з обробкою і складанням окремих деталей і вузлів;

— на регламентовані перерви на відпочинок;

— на підготовчо-завершальну роботу.

Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці — вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та факторами, які на них впливають. Норма — це конкретне значення цієї функції за фіксованих значень факторів.

Норми праці класифікуються за такими ознаками:

1. За призначенням розрізняють:

- норми часу;

- виробітку;

- обслуговування;

- чисельності;

- підлеглості;

- співвідношення кількості працівників;

- нормовані завдання.

2. За сферою поширення розрізняють:

- міжгалузеві;

- галузеві;

- районні;

- місцеві норми.

3. За періодом дії норми бувають:

- разовими;

- тимчасовими;

- сезонними;

- тривалими.

4. За мірою деталізації розрізняють:

- деталізовані (мікроелементні, елементні та операційні);

- укрупнені (комплексні, типові, єдині).

5. За методом обґрунтування норми поділяються на:

- науково обґрунтовані (аналітичні);

- досвідно-статистичні.

Норма часу — це кількість робочого часу, об'єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

Норми виробітку — це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу за конкретних організаційно-технічних умов.

Норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма часу обслуговування — це час, встановлений на обслуговування одного конкретного об'єкта. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування є обернено пропорційна залежність.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Нормовані завдання — це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але й у нормо-годинах.

Норма часу включає тільки нормований час і розраховується за формулою:

 

Н_ч = ОП + ОБ + В_вп + ПР + П_пз,

де Н_ч – технічно обґрунтована норма часу на виробництво одиниці продукції;

ОП – затрати оперативного часу;

ОБ – витрати часу на обслуговування робочого місця;

В_вп – перерви на відпочинок і власні потреби;

ПР – регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

П_пз – витрати підготовчо-завершального часу.

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані.

До нормованих належать необхідні за конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих витрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом, який розраховують за формулою:

 

t_ш/к = t_о + t_д + t_об + t_в.о.п. + t_пр + t_п/з,

де t_о - основний час;

t_д – допоміжний час;

t_об – час обслуговування робочого місця;

t_в.о.п. – час на відпочинок та особисті потреби;

t_пр – час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

t_п/з – підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

 

Якщо витрати робочого часу ненормовані, то нормативи часу виконання тих або інших операцій відсутні.

У практиці нормування праці застосовуються такі методи нормування: сумарний досвідно-статистичний, аналітичний (аналітично-розрахунковий, аналітично-дослідний) та укрупнений.

Досвідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають встановлення норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи і проектування раціональної організації праці.

За аналітичними методами проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Норми часу розраховують на кожний елемент операції.

За методикою одержання вихідних даних та способу нормування праці аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні.

За аналітично-розрахунковим методом втрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих, міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативів, розроблення оптимальних режимів роботи, застосування передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця).

За аналітично-дослідним методом витрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих витрат шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норм на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин витрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт з типовими умовами їх виконання. Конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків або розраховують за допомогою емпіричних формул.

 

Тема 9. Анализ издержек.

Общая классификация издержек.

Основным признаком разделения издержек для общей классификации является место появления издержек и отношение издержек к различным сферам деятельности предприятия. Данная классификация используется для упорядочения издержек в рамках отчета о прибыли предприятия и для последующего сравнительного анализа отдельных видов затрат предприятия. Основные виды издержек согласно общей классификации представлены на рисунки 1.1.

Общая классификация издержек

Издержки предприятия

Производственные Непроизводственные

Издержки Издержки

 

 

Прямые Прямой Производственные Издержки, связанные Административные Материалы труд накладные с продажей продукции издержки

 

Рисунок 1.1. Основные виды классификации издержек.

Согласно этой классификации все издержки подразделяются на производственные и непроизводственные. В свою очередь производственные издержки состоят из:

§ Издержек, связанных с использованием прямых материалов,

§ Затрат на оплату прямого труда,

§ Производственных накладных издержек.

Издержки на прямые материалы включают сумму затрат, понесенных предприятием на приобретение сырья и комплектующих материалов, т. е. тех физических субстанций, которые непосредственно используються в производстве и переходят в готовую продукцию.

Издержки прямого труда представляют собой оплату основного производственного персонала (рабочих), усилия (физические) связаны с производством готового продукта.

Производственные накладные издержки включают остальные виды издержек, которые обеспечивают стадию производства на предприятии. Структура этих издержек может быть очень сложной, а их количество велико. Наиболее характерными видами производственных накладных издержек являются непрямые материалы, непрямой труд, электрическая и тепловая энергия, ремонт и содержание оборудования, коммунальные услуги, амортизация производственных оборудования и помещений, определенная часть налогов, включаемых в число так называемых валовых издержек, и все прочие издержки, которые связаны с производственным процессом на предприятии.

Издержки, связанные с продажей продукции, включают в себя все затраты предприятия, связанные с хранением готовой продукции на складе, продвижением товара на рынок и доставкой товара потребителю.

Административные издержки включают в себя общую сумму затрат, связанных с общим управлением предприятия, т. е. содержанием аппарата управления, в том числе бухгалтерии, планово-финансового отдела и других управляющих подразделений.

К рассмотренной выше классификации непосредственно примыкает классификация издержек по отношению к готовому продукту. Все издержки предприятия подразделяются на две группы:

§ Издержки, относящиеся к готовому продукту (Product Costs),

§ Издержки, относящиеся к периоду времени (Period Costs).

Признаком разделения издержек согласно данной классификации является способ, с помощью которого издержки относятся на себестоимость проданных товаров. Издержки первой группы включаются в себестоимость проданных товаров только тогда, когда готовая продукция, в состав которой вошли эти издержки, продана. До момента продажи эти издержки в составе товарно-материальных запасов предприятия представляют собой его активы, т. е. они материализованы в составе незавершенного производства или готовой продукции и хранится на складе. Издержки второй группы включаются в отчет о прибыли, т. е. учитываются при расчете прибыли предприятия, в течение того периода, когда они были фактически понесены. Характерным примером второй группы являются издержки, связанные с общим управлением предприятия.

Производственные накладные

Прямой труд

Прямые материалы

Ясно, что в соответствии с данной классификацией производственные издержки (в своей основной массе) относятся к первой группе, а непроизводственные издержки – ко второй. На рисунке 1.2. иллюстрируется трансформация ресурсов предприятия в издержки и их участие в формировании чистой прибыли.

 

 

Производство Выручка

		Издержки, относящиеся к продаже и управлению

 

Издержки, относящиеся

к периоду времени

 

ПРИБЫЛЬ

 

Рисунок 1.2. Схема формирования прибыли.

Согласно этой схеме ресурсы предприятия, которые формируют издержки, относящиеся к продукту, являются активами предприятия до тех пор, пока предприятие не продаст готовую продукцию. В тоже время издержки, относящиеся к периоду времени, признаются издержками предприятия именно в тот период, когда они были понесены, независимо от того, была, продана готовая продукция или нет.

Классификация издержек по характеру поведения.

Согласно этой классификации основным признаком является зависимость изменения издержек в связи с изменением какого–либо базового показателя. В качестве последнего обычно используется объем проданных товаров, В соответствии с этим признаком издержки подразделяют на два вида: фиксированные (постоянные) и переменные. Переменные издержки – это такие издержки, которые меняются (в целом) прямо пропорционально увеличению или уменьшению объема производства и продаж (в предположении, что издержки на единицу продукции остаются почти постоянными, стабильными). Постоянные издержки – это такие издержки, которые не меняются, когда меняется уровень производства и продаж за какой-то определенный период времени. К переменным издержкам относятся затраты на сырье и материалы, энергию и коммунальные услуги (используемые в процессе производства), комиссионные с продаж (если они определяются объемом продаж), зарплата рабочим. Примерами фиксированных издержек являются затраты на амортизацию зданий и оборудования, амортизацию предоперационных расходов, аренду и лизинг, проценты по кредитам, заработная плата служащих, управляющих, контролеров, общие административные расходы.

Некоторые из этих издержек, например, заработная плата или общие административные расходы могут изменяться не совсем прямо пропорционально объему и в то же время не быть постоянными. Они могут быть обозначены как смешанные (полупеременные). Такие издержки можно разбить на переменные и постоянные компоненты и рассматривать их отдельно. Рассмотрим классификацию издержек более подробно, придавая этому рассмотрению количественное содержание.

Следует отметить, что постоянные издержки могут меняться при существенном изменение объема производства. Причем это изменение носит, как правило, скачкообразный характер. С учетом особенности постоянных издержек вводится понятие релевантного интервала изменения объема реализации продукции, на протяжение которого величина суммарных постоянных затрат остается неизменной.

Смешанные издержки. В реальной практике часто встречаются издержки, содержащие в себе компоненты переменных и постоянных затрат. Примеры, в которых идеально точно происходит разделение смешанных издержек, встречаются крайне редко. На практике часто трудно непосредственно и однозначно выделить переменную и постоянную компоненты затрат, анализируя результирующие издержки по их отдельным элементам, число которых может достигать нескольких десятков.

Для решения задачи классификации издержек и разделения смешанных издержек используются два подхода: субъективный и статистический.

Субъективный подход предполагает волевое отнесение издержек к переменным или постоянным, базируясь на неформальном опыте исследования.

Статистический подход базирует свои выводы на анализе имеющихся статистических данных. Такой подход принято считать более объективным, так как он заключается в анализе конкретных данных за несколько прошедших периодов (месяцев) и построении на этой основе зависимости суммарных затрат от объема реализации продукции.

Суть всех методов, используемых в рамках статистического подхода, базируется на конечном представлении суммарных издержек, которые графически представлены на рисунке 1.3.