Роль слова в організації вольового акту

Психологічна характеристика егоцентричного мовлення.

Речь эгоцентрическая (от лат. еgо — я, сеntrum — центр круга) — речь, обращенная к самому себе, регулирующая и контролирующая практическую деятельность ребенка. Как показал Л. С. Выготский в полемике с швейцарским психологом Ж. Пиаже (впоследствии согласившимся с его точкой зрения), эгоцентрическая речь генетически восходит к внешней (коммуникативной) речи и является продуктом ее частичной интериоризации. Таким образом, эгоцентрическая речь — как бы переходный этап от внешней к внутренней речи. Понятие эгоцентрической речи используется также в патопсихологии при описании соответствующих синдромов.

Ж.Пиаже впервые выделил феномен эгоцентрической речи. Ее характеристики: она наблюдается у детей 2-6 лет (пик - 3 года). Это “речь для себя”. Она обрывочна, сокращенна, ее трудно понять в отрыве от контекста.

По Пиаже, эгоцентрическая речь - это одно из проявлений эгоцентризма мышления. Эгоцентрическая речь есть озвучивание эгоцентрической мысли. Ранний Пиаже: эгоцентрическая речь - лишь аккомпанемент детской деятельности, она ничего в ней не меняет. Поздний Пиаже согласился с Выготским в том, что эгоцентрическая речь возникает при затруднениях в деятельности. Пиаже считал эгоцентрическое мышление переходом от аутистического к реалистическому, рациональному. К 7-8 годам эгоц. речь исчезает. Выготский: эгоцентрическая речь есть переходная речь от внешней (социальной) к внутренней. Это озвученная внутренняя речь. Ее функция - ориентировка, осознание и преодоление препятствий, затруднений. Эгоц. речь является внешней по структуре, но внутренней по функции. Она не исчезает, но переходит полностью во внутренний план, становится внутренней речью.

Если Пиаже считал, что эгоц. речь -следствие недостаточной социализации изначально индивидуальной речи, то Выготский - что эгоц. речь возникает из недостаточной индивидуации изначально социальной речи. В подтверждение своей точки зрения Выготский приводит результаты экспериментов: при удалении иллюзии понимания (когда дети находились в коллективе детей-иностранцев или детей-глухонемых), при удалении коллективного монолога (когда дети были на большом расстоянии друг от друга), а также препятствование вокализации (играла громкая музыка) - то есть при редукции социальных составляющих - эгоцентрическая речь резко снижалась.

 

 

Уява

1. загальна характеристика уяви (психологічна сутність та основні функції);

Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу пам'яті, є уявлення. Уявлення - це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.

 

Уявлення, як і образи пам'яті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі пам'яті матеріал окремого сприймання обов'язково пов'язується із матеріалом всього попереднього досвіду.

 

Психологічним механізмом уявлення (як і пам'яті) є асоціація - тобто зв'язок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:

 

• асоціації за суміжністю (вони виникають між уявленнями, які відносяться до просторово близьких явищ);

 

• асоціації за подібністю (вони виникають між подібними за змістом уявленнями);

 

• асоціації за контрастом (вони виникають між протилежними за змістом уявленнями).

 

Види уявлень можна виділити за такими ознаками:

 

• за модальністю;

 

• за ступенем яскравості;

 

• за ступенем чіткості;

 

• за ступенем повноти;

 

• за ступенем стійкості.

 

За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.

 

Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в пам'яті, уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.

 

Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає зі зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.

 

Чим більша кількість зв'язків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.

 

2. фізіологічні основи уяви (комбінація збудження нейронів різних аналізаторів, функція гіпоталамусу, зв’язок уяви з другою сигнальною системою);

Воображение обусловлено активностью головного мозга, его коры. В ней замыкаются связи при восприятии и закрепления впечатлений от окружающего мира. Когда человек перестает воспринимать предмет, состояние возбуждения в определенных центрах коры остается в виде «следа». Такое «следовое» возбуждение нейронов одного анализатора комбинируется в том или ином сочетании с возбуждением другого анализатора. Образование подобных ассоциативных связей в коре головного мозга человека и есть физиологическая основа воображения. При этом определенную роль играют и подкорковые центры, в частности, гипоталамус. Эта структура нижних отделов головного мозга участвует в построении последовательно сменяемых возбуждений при их взаимопереходах из первой сигнальной системы во вторую и наоборот. Возможность замены непосредственных раздражителей словесными обеспечивает такую аналитико-синтетическую деятельность мозга у человека, которая основывается на оперировании следовыми и непосредственно вызываемыми словесными знаками- только дифференцированными раздражителями. Так возникают образы не только прошлого, но и будущего.

Опережающим отражением назвал такую формулу псих. отражения, обеспечивающего прогнозирование, предвидение, русский ученый П. К. Анохин.

Благодаря тому, что воображение тесно связано со второй сигнальной системой, оно может оказывать глубокое и сильное физиологическое влияние на весь организм.