Якісні прояви уваги (стійкість, переключення, розподіл, об’єм, концентрація)

Розвиток уваги в онтогенезі

Методи розвитку довільної уваги.

Увага в навчальному процесі.

Воля

1. психологічна сутність та фізіологічні основи волі;

Психологічна структура вольового акту

В ході задоволення потреб людина виявляє активність через різні дії.

Вольові дії можуть бути простими і складними.

Здійснюючи прості вольові дії, людина без вагань наближається до поставленої мети, їй зрозуміло, що і яким чином вона досягатиме. Вибір мети, прийняття рішення щодо виконання дії певним чином здійснюється без бороть бимотивів.

Складні вольовідії потребують значного напруження сил, терплячості, наполегливості й здійснються в певній послідовності

В даній структурі вольової ді їможна виокремити два етапи:

1) підготовчий (етапдії подумки, обміркування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби досягнення мети і приймаєтьсярішення)

2) виконавчийетап (виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії).

Зміст підготовчого етапу вольової дії може бути різним залежно від того, чи є внутрішні або зовнішні перешкоди на шляху до досягнення мети. За наявності перешкод підготовчий етап набуває характеру боротьби мотивів. Це трапляється тоді, коли у людини наявні суперечливі бажання, з яких одні спонукають її до певної дії, а інш івідвертають від неї. В результаті боротьби мотивів людина приймає рішення. Воно виявляється як намір діяти або як намір відмовитися від дії, що є завершальним на підготовчому етапі вольової дії.

Результатом вольової дії є досягнення мети. Завершується вольова дія самооцінкою: людина оцінює обрані нею способи досягнення мети, докладені зусилля і робить відповідні висновки на майбутнє

Наступний важливий етап будь-якої вольової дії – виконання прийнятого рішення, яке може мати форму зовнішнього вчинку (дії) або утримання від зовнішньої дії (внутрішні вольові вчинки).

Воля, як і більшість інших вищих психічних процесів, формується в ход вікового розвиткулюдини в зв'язку із загальним формуванням особистості.

2. мотиваційні аспекти волі;

 

мотиваційні аспекти волі

В результате изменения значения различных потребностей у человека может возникнуть борьба мотивов. Борьба мотивов включает в себя широкое мысленное обсуждение человеком тех

оснований, которые говорят о всех плюсах и минусах действий в том или ином направлении, обсуждении того, как именно надо действовать. Борьба мотивов нередко сопровождается значительным внутренним напряжением и представляет собой переживание

глубокого внутреннего конфликта между доводами разума и чувствами, мотивами личного порядка и общественными интересами, между «хочу» и «должен» и т.д.

В традиционной психологии борьба мотивов и последующее решение рассматривалось как основное звено, ядро волевого акта. При этом внутренняя борьба, конфликт со своей собственной,

раздвоенной душой и выход из нее в виде внутреннего решения противопоставлялись исполнению как второстепенный составляющей волевого акта. Справедливости ради отметим и противоположную тенденцию, когда авторы стреляться вообще выключить из волевого действия внутреннюю работу сознания, связанную с выбором, обдумыванием и оценкой. Отрывая мотивацию от самого волевого акта они превращают его в чистую импульсивность, лишают сознательного контроля. В действительности борьба мотивов как звено волевого акта не может быть отброшена, как не должна и абсолютизироваться. Подлинно волевое действие является избирательным актом,

включающим сознательный выбор и решение. Задержка действий для обсуждения последствий также существенна для волевого акта, как и импульсы к нему. Здесь в волевой процесс включается процесс интеллектуальный. Мысленное моделирование ситуаций обнаруживает, что желание, порожденное одной потребностью или определенным интересом, может осуществиться лишь за счет другого желания или что желательное само по себе действие может привести к нежелательным последствиям.

У.Джеймс отмечал, что задержка действия может длиться недели, даже месяцы: «Мотивы к действию, еще вчера казавшиеся столь яркими, убедительными, сегодня уже представляються бледными, лишенными живости. Но ни сегодня, ни завтра действие не совершается нами. Что-то подсказывает нам, что все это не имеет решающей роли. Это колебание между двумя возможными

в будущем альтернативами напоминает колебания маятника...

Пока плотина не будет прорвана и решение не будет

принято» [У.Джеймс. Психология. М., 1991].__

3. основні психологічні теорії волі;

3. основні психологічні теорії волі

Психологічні дослідження волі в даний час виявилися розділеними між різними науковими напрямками: у біхевиористськи орієнтованій науці вивчаються відповідні форми поводження, у психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутріособистісні конфлікти і способи їхнього подолання, у психології особистості основна увага зосереджена на виділенні і вивченні відповідних вольових характеристик особистості. Дослідженнями волі займається також психологія саморегуляції людського поводження. Іншими словами, у новітній період історії психології ці дослідження не припинилися, а лише втратили колишню єдність, термінологічну визначеність і однозначність. Разом з тим вони виявилися розширеними і заглибленими по тематиці за рахунок застосування нових понять, теорій і методів. Зараз багатьма вченими починаються зусилля, спрямовані на те, щоб відродити навчання про вола як цілісне, додати йому інтегративний характер.

Долю психологічних досліджень волі В.А.Иванников — один з вітчизняних учених, що приділяють цій проблемі значна увага, співвідносить з боротьбою двох трудно з’ясовуваних один із одним концепцій людського поводження: реактивної й активний. Відповідно до першого все поводження Людини являє собою в основному реакції на різні внутрішнє і зовнішні стимули і задача його наукового вивчення зводиться до того, щоб відшукати ці стимули, визначити їхній Зв'язок з реакціями. Для такої інтерпретації людського поведінки поняття волі не потрібно.

Визначену негативну роль у відмовленні від психологічних дослідженнях волі і згортанні їх, у твердженні реактивної концепції поводження як єдино прийнятної наукової доктрини зіграли дослідження рефлекторної поведінки: безперечних рефлексів і умовного (неоперантного) обмовлення. Рефлекс у його традиційному розумінні завжди розглядався як реакція на який-небудь стимул. Звідси і розуміння поводження як реакції. Симптоматично, що під впливом рефлекторної концепції поводження в перші десятиліття нашого століття психологія в деяких навчаннях була замінена на реактологію (К.Н.Корнілов) і рефлексологію (В.М.Бехтерев).

Відповідно до іншої концепції, що в останні кілька десятиліть набрала силу і знаходить усе більше прихильників поводження людини розуміється як споконвічно активне, а сам він розглядається як наділений здатністю до свідомого вибору його форм. Для такого розуміння поводження воля і вольова регуляція поводження необхідні. Воно не тільки вимагає повернення психології її колишньої назви як науки про внутрішній досвід, але й приділення гідної уваги проблемі волі в наукових дослідженнях людського поводження. Новітня фізіологія вищої нервової діяльності в особі таких учених, як Н.А.Бернштейн, П.Канохін, удало підкріплює і підтримує цю точку зору з боку природознавства.

Але реактивні концепції поводження, особливо в самої традиційний павловської фізіології вищої нервової діяльності, надалі сильні, і результат наукової боротьби між ними і теорією активного вольового поводження буде істотно залежати від того, наскільки психологам удасться відповідними експериментальними даними довести реальність інших, чим стимули, джерел поведінкової активності, наскільки переконливо зможуть вони пояснити різноманітні види поводження, не прибігаючи до поняття рефлексу. Великі надії в цьому зв'язку покладаються на сучасну психологію свідомості і когнітивну психологію, на новітні методи експериментального дослідження людської психіки.

Як же з обліком сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.И.Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною свого поводження, виражена в умінні бачити і переборювати внутрішні і зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт зіштовхується з необхідністю «перебороти» себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, зв'язаного із суб'єктом діяльності), його свідомість на час як би відривається від об'єкта, предмета діяльності, чи партнера і переключається в плоскість суб'єктних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

1 рівень — усвідомлення суб'єктом своїх способів дій, його стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;

2 рівень — активна зміна функціонування психіки вибір необхідного способу його перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тім, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою задачу розвити в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою ціль зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідно такого роду здатності. Є чимало життєвих прим-того, як люди, що стали відомими вченими, художниками-письменниками, домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної работоздатності і волі.Розвиток волі в дітей тісним образом співвідноситься зі збагаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону чинених учинків — усе це важливі моменти у вихованні волі в дітей. Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам учинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна діяльність, зв'язана з вищими моральними цінностями, чинена на добровільній основі і спрямована на користь людям.Удосконалювання вольової регуляції поводження в дітей зв'язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з появою мотиваційної й особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. У противному випадку замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і коштовних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність.Особливу роль у розвитку волі в дітей по всіх перерахованих напрямках виконують гри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалювання вольового процесу. Конструктивні предметні Ігри, що з'являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій. Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в Дитини необхідних вольових якостей особистості. Колективні гри з правилами крім цієї задачі вирішують ще одну: Зміцнення саморегуляції вчинків. Навчання, що з'являється в останні роки дошкільного дитинства і які перетворюються в ведучу діяльність у школі, найбільший внесок вносить у розвиток довільної саморегуляції пізнавальних процесів