Студопедия — Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури






Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:

1. Принцип об’єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об’єктивний процес. Зобов’язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв’язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв’язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з’ясувати їхнє значення.Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.Сукупність історичних джерел класифікують на п’ять основних типів:1)речові джерела — пам’ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам’ятки;2)етнографічні джерела — пам’ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;3)лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів’я, приказки та ін.;5)писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.

6 Історичні та духовні складники української культурної самобутності.

Упродовж тисячоліть на планеті змінювалися і клімат, і довколишні ландшафти й у сучасному світі навряд чи можна знайти народ, який за останні тисячоліття хоча б раз не змінив місця проживання, не зазнав асиміляційних впливів від інших народів.
Таким чином, жоден фактор, що визначає нації сучасного світу, не може пояснити самобутність кожної національної культури. Тільки у неповторному комплексі природних, расово-етнічних, мовних та геополітичних факторів, що діяли в конкретному історичному часі, й формувалися народи теперішнього світу, а разом із 'ними зростали їх унікальні культури.
Не є винятком і культура України. її особливості, без сумніву, здебільшого зумовлені природно-географічними характеристиками регіону, і, з одного боку, надзвичайно сприятливого для землеробства. З іншого боку, різні ландшафтні зони українських земель та їх кліматичні умови завжди приваблювали різні народи. Це робило українську територію небезпечною для існування, прискорювало міграційні процеси, пожвавлювало культурний обмін між народами. Водночас це призводило і до винищення тих культур, які плідно розвивалися на наших землях упродовж тисячоліть. Не випадково, що такі високі культури, як трипільська, чорноліська та інші, які майже досягли у розвитку межі переходу до ранньокласової цивілізації, так і не здолали цього через нашестя диких і войовничих народів.
За характером українська культура належить до культур слов'янського типу, проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не лише культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення. Як визнано сучасними вченими, "культурний етногенез стародавнього населення України вирізнявся складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець — не одвічна біологічна й історична данність, а наслідок тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічнонаціо-нального способу життя та світогляду".

 

7) Джерела формування української культури.

З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана проблема прабатьківщини українського народу. Існують дві протилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн» а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.
Друга теорія — автохтонізму стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я.

Приблизно в III тис. до н. е. на всій Україні, де розгорталася трипільська культура, появились нові поселенці. Пришельці вміли обробляти мідь (мідний вік на Україні датується 3300— 2800 рр. до н. е.), згодом до неї почали додавати олово і одержали бронзу — метал міцніший за мідь (бронзовий вік на Україні датується 2800—1200 рр. до н. е.).

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї кіммерійців — першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія. Хронологічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е. Вони м'али укріплені городища. У кіммерійців були складні ритуальні обряди: вони ховали не-•біжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями, їх культуру слід вважати продовженням трипільської.
З іранських племен, що побували в Україні у VIII— II ст. до н. е., найбільше культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Україні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських царів.

З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматй, які витіснили скіфів з південних степів України.
Значний вплив на розвиток української культури мали античні традиції Риму. Ці впливи, зокрема, помітні в І— II ст. н. е., коли кордони Римської імперії наблизились до українських територій. В той час між Україною і Римом встановилися тісні торговельні й культурні зв'язки.

З IV ст. починається велика міграція народів зі сходу. Через Україну проходять тюркські племена гуннів, які розгромили Готську державу у 375 р. Східні слов'яни, що жили на території сучасної України, починаючи з IV ст., об'єдналися в державну формацію антів. Слід зазначити, що готський історик Йордан усіх слов'ян називає венедами," які діляться на склавінів (південно-західна група) і антів *. Отже, антів можна назвати предками українців.
Держава антів проіснувала три сторіччя — від кінця IV до початку VII ст. Вона впала під навалою тюркських племен аварів. Однак в середині VII ст. слов'яни почали звільнятися з-під влади завойовників. У процесі розкладу первіснообщинного ладу серед східних слов'ян формуються племінні союзи. Автор «Повісті временних літ» називає такі племена, від яких походять українці: поляни жили на правому березі Дніпра, біля Києва; сіверяни — над Десною і Сеймом; древляни,— між Тетеревом і Прип'яттю;
дуліби або бужани — вздовж Бугу (їх називали також во-линянами); уличі — над Дністром і Бугом; тиверці — між Бугом і Прутом; білі хорвати — на Підкарпатті *. Серед усіх українських племен провідне значення набувають поляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва «Русь».
Культура, як відомо, є визначальним фактором формування і розвитку етносу. Саме у народній культурі (традиційному способі життя і виробництва, системі духовних, естетичних і етичних цінностей, мові тощо) знаходиться «генетичний код» етносу. Український етнокультурний масив існував у складі давньоруського народу як суперетніч-ної спільноти вже від початку утворення Київської держави і зберігав свої особливості протягом усього часу її існування.
Процес формування українського етносу зі своєю свідомістю та етнодиференційними ознаками прискорюється у другій половині XII ст., коли внаслідок феодальної роздробленості послаблюються доцентрові сили Київської держави та поглиблюються етнокультурні відмінності між Південною та Північною Руссю. Під 1187 роком в Іпаті-ївському літописі міститься перша згадка про Україну.







Дата добавления: 2015-04-19; просмотров: 11724. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Концептуальные модели труда учителя В отечественной литературе существует несколько подходов к пониманию профессиональной деятельности учителя, которые, дополняя друг друга, расширяют психологическое представление об эффективности профессионального труда учителя...

Конституционно-правовые нормы, их особенности и виды Характеристика отрасли права немыслима без уяснения особенностей составляющих ее норм...

Толкование Конституции Российской Федерации: виды, способы, юридическое значение Толкование права – это специальный вид юридической деятельности по раскрытию смыслового содержания правовых норм, необходимый в процессе как законотворчества, так и реализации права...

Седалищно-прямокишечная ямка Седалищно-прямокишечная (анальная) ямка, fossa ischiorectalis (ischioanalis) – это парное углубление в области промежности, находящееся по бокам от конечного отдела прямой кишки и седалищных бугров, заполненное жировой клетчаткой, сосудами, нервами и...

Основные структурные физиотерапевтические подразделения Физиотерапевтическое подразделение является одним из структурных подразделений лечебно-профилактического учреждения, которое предназначено для оказания физиотерапевтической помощи...

Почему важны муниципальные выборы? Туристическая фирма оставляет за собой право, в случае причин непреодолимого характера, вносить некоторые изменения в программу тура без уменьшения общего объема и качества услуг, в том числе предоставлять замену отеля на равнозначный...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия