Характеристика умов праці

 

Санітарно-гігієнічні умови праці. Поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці передбачає удосконалювання техніки і технології виробництва з метою усунення причин, що породжують несприятливі умови, а також раціоналізацію виробничого процесу з урахуванням комплексу санітарних і ергономічних норм, стандартів і вимог.

Для створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці всі елементи виробничого середовища повинні систематично досліджуватись і приводиться у відповідність з нормативами.

Діючі санітарно-гігієнічні нормативи розробляються по окремих факторах і в основному регламентують гранично допустимі концентрації (ГДК) і рівні (ГДР) шкідливих факторів, тобто рівні концентрації, які при щоденній роботі протягом 8 годин (40 годин на тиждень) не викликають у працюючих професійних захворювань або загальних відхилень у здоров’ї. Однак необхідно мати на увазі, що дози і рівні шкідливих факторів, навіть значно менші гранично допустимих, при комбінованій дії можуть стати небезпечними для здоров’я.

Метеорологічні умови виробничого середовища. У поняття метеорологічних умов виробничого середовища або мікроклімату входять: температура повітря, його вологість і швидкість руху, атмосферний тиск і теплове випромінювання від нагрітих поверхонь.

Дослідження показують, що підвищення температури повітря понад 20-22°С знижує працездатність на 2-4% на кожен градус підвищення температури, а при температурі в 30°С і вище – на 4-6% на кожен градус.

При температурі повітря більше 30°С і значному тепловому випромінюванні від нагрітих поверхонь настає порушення терморегуляції організму, що може призвести до перегріву організму. Спостерігається наростаюча слабкість, головний біль, шум у вухах, перекручування колірного сприйняття (фарбування усього в червоний або зелений колір), нудота, блювота, підвищена температура тіла. Подих і пульс прискорюються, артеріальний тиск спочатку зростає, потім падає.

Але навіть якщо не виникають такі хворобливі стани, перегрів організму сильно позначається на стані нервової системи і працездатності людини. Дослідженнями встановлено, що до кінця п’ятигодинного перебування в зоні з температурою повітря близько 30°С і вологістю 80-90%, працездатність знижується на 62%. Значно знижується м’язова сила рук (на 30-50%), зменшується витривалість до статичного зусилля, приблизно в 2 рази погіршується здатність до тонкої координації рухів.

Вологість повітря визначається вмістом у ньому водяної пари. Розрізняють абсолютну, максимальну і відносну вологість повітря. Абсолютна вологість – це маса водяних парів, що містяться в даний момент у певному обсязі повітря. Максимальна – це максимально можливий вміст водяних парів у повітрі при даній температурі повітря (стан насичення). Відносна вологість визначається відношенням абсолютної до максимальної вологості і виражається у відсотках.

Фізіологічно оптимальною є відносна вологість у межах 40-60%. Підвищена вологість повітря (більше 75-85%) у поєднанні з низькими температурами спричиняє значне охолодження, а в поєднанні з високими температурами сприяє перегріванню організму. Відносна вологість менше 25% також несприятлива для людини, тому що призводить до висихання слизових оболонок, до зниження захисної діяльності епітелію верхніх дихальних шляхів.

Рух повітря. Людина починає відчувати рух повітря при його швидкості приблизно 0,1 м/с. Легкий рух повітря при звичайних температурах повітря сприяє гарному самопочуттю. Велика швидкість руху повітря, особливо в умовах низьких температур, викликає збільшення тепловтрат і веде до сильного охолодження організму.

Людина відчуває вплив параметрів мікроклімату комплексно. На цьому засноване використання для характеристики мікроклімату так званих ефективної й ефективно-еквівалентної температур. Ефективна температура характеризує відчуття людини при одночасному впливі температури і руху повітря. Ефективно-еквівалентна температура враховує ще і вологість повітря.

Визначено, що для фізично легкої роботи, виконуваної в приміщеннях з незначним надлишком тепла в холодний і перехідний період року, оптимальні параметри мікроклімату повинні бути наступними: температура повітря –20-23°С, відносна вологість повітря 40-60%, швидкість руху повітря не більше 0,2 м/сек. Допустимі параметри мікроклімату для тих же умов визначені в наступному розмірі: температура повітря – 19-25°С, відносна вологість повітря – не більше 75%, швидкість руху повітря – не більше 0,3 м/сек. На важких роботах температура повітря по оптимальних нормах повинна бути нижчою на 4-5°С, а по допустимим – на 6°С. У теплий період року температура повітря передбачається нормами трохи вище – на 2-3°С.

Чистота повітряного середовища. Ступінь забруднення повітряного середовища характеризується кількістю домішок, що містяться в повітрі – газів, парів, пилу в мг/л або мг/м³. Зайвий вміст у повітрі робочих приміщень пилу, парів, газів знижує працездатність і продуктивність праці, може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я, що виявляються як у процесі роботи, так і у віддалені періоди життя.

Санітарними нормами встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Наприклад, для окису вуглецю ГДК дорівнює 20 мг/м³, марганцю – 0,3, ртуті, свинцю – 0,01 мг/м³ і т.д.

Способи боротьби зі шкідливими домішками в повітрі різноманітні. Найбільш ефективним є повне виключення контакту працюючих зі шкідливими речовинами, завдяки комплексній механізації й автоматизації виробничих процесів, пов’язаних з виділенням пилу, газу, пару. Велике значення має розробка нових технологічних процесів, що виключають використання шкідливих речовин, заміна їх менш шкідливими і т.п.

Виробничі випромінювання можуть бути наступних видів: іонізуючі, електромагнітні, лазерні, ультрафіолетові.

Іонізуючими випромінюваннями називаються будь-які випромінювання, які прямо або побічно викликають іонізацію середовища (утворення заряджених атомів або молекул-іонів).

Джерела іонізуючих випромінювань широко застосовуються для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з’єднань, автомати­чного контролю технологічних процесів, у сільському господарстві, геологічній розвідці, медицині, атомній енергетиці і т.д.

Контакт з іонізуючими випромінюваннями становить серйозну небезпеку для людини. У результаті впливу іонізуючого випромінювання на організм людини, в тканинах можуть відбуватися складні фізичні, хімічні і біологічні процеси.

Гранично допустимі дози (ГДД) зовнішнього і внутрішнього опромінення людей джерелами іонізуючого випромінювання встановлені нормами радіаційної безпеки й основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами. Вони регламентують: розміщення підприємств, дільниць і установок; порядок одержання, обліку, збереження і перевезення джерел випромінювання; правила роботи з джерелами випромінювання і з радіоактивними речовинами; вентиляцію, опалення, водопостачання; вимоги до збору, збереження, знешкодження відходів, дезактивації приміщень і устаткування; засоби індивідуального захисту.

При роботі з радіоактивними речовинами велике значення мають засоби індивідуального захисту: спецодяг і засоби захисту органів дихання, організація дозиметричного контролю, правила особистої гігієни.

Електромагнітні випромінювання. Застосування в національній економіці систем, пов’язаних з генеруванням, передачею і використанням енергії електромагнітних коливань супроводжується виникненням у навколишньому середовищі електромагнітних полів. При перевищенні допустимих рівнів впливу електромагнітного випромінювання на людину, можуть виникати професійні і загальні захворювання.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини залежить від діапазону частот, інтенсивності впливу, тривалості опромінення, розмірів поверхні, що опромінюється і індивідуальних особливостей організму.

Тривала дія електромагнітного випромінювання (ЕМВ) низької частоти викликає функціональне порушення центральної нервової системи, серцево-судинної системи, деякі зміни в складі крові.

Біологічна дія ЕМВ більш високих частот пов’язана, в основному, з їх тепловим і аритмічним ефектом. Опромінення ЕМВ великої інтенсивності може призвести до руйнівних змін у тканинах і органах. Тривалий вплив ЕМВ невеликої інтенсивності приводить до нервових і серцево-судинних розладів.

Ультрафіолетове випромінювання. Природним джерелом УФ є Сонце. Штучні джерела УФ – це: газорозрядні джерела світла, електричні дуги, лазери й ін.

Вплив УФ на людину оцінюється еритемною дією, тобто почервонінням шкіри в подальшому (як правило, через 48 годин), що призводить до пігментації шкіри (засмаги). УФ необхідний для нормальної життєдіяльності людини. У той же час тривалий вплив великих доз УФ може призвести до серйозних ушкоджень очей і шкіри. Тривалий вплив великих доз УФ може призвести до розвитку раку шкіри.

Для захисту від надлишку УФ застосовують спеціальні екрани, спецодяг, захисні окуляри.

Освітлення. Світло – природна умова існування людини, яка впливає на стан вищих психічних функцій і фізіологічні процеси в організмі. Гарне освітлення діє тонізуюче, створює гарний настрій, поліпшує протікання основних процесів вищої нервової діяльності. Вибір параметрів виробничого освітлення повинен ґрунтуватися на врахуванні вимог конкретного виробництва, відповідно до діючих норм і правил.

При нормуванні освітлення користаються одиницями виміру світлового потоку й освітленості. Одиницею світлового потоку служить люмен (лм). За одиницю освітленості приймають люкс (лк), що рівний освітленості, створюваної світловим потоком у 1 лм, рівномірно розподіленим на площі в 1м².

Велике значення для роботи мають гострота зору і тривалість ясного бачення, що у значній мірі залежать від умов освітлення. В людей, що не мають дефектів зору, нормальна його гострота (тобто здатність розрізняти дрібні предмети) досягається при освітленості в 50-70 лк. Для максимальної розпізнавальної здатності ока потрібна освітленість у 600-1000 лк. Як показують фізіологічні дослідження, час ясного бачення при роботі протягом 3 годин скорочується при освітленості 50 лк на 72% вихідної величини, при освітленості в 75 лк — на 55%, при 100 лк — на 26% і при 200 лк — на 15%.

Гігієнічні вимоги до виробничого освітлення:

· спектральний склад світла, створюваного штучними джерелами, повинен наближатися до сонячного;

· рівень освітленості повинен бути достатнім і відповідати гігієнічним нормам, що враховують умови зорової роботи;

· повинна бути забезпечена рівномірність і стійкість рівня освітленості в приміщенні, щоб уникнути частої переадаптації і втоми очей;

· освітлення не повинне створювати блиску як самих джерел світла, так і інших предметів.

Виробниче освітлення може бути природним, штучним і змішаним.

Найбільш сприятливе природне освітлення. Фізіологами встановлено, що при природному освітленні продуктивність праці на 10% вища, ніж при штучному.

Природне освітлення приміщення характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО): відношення освітленості усередині приміщення в даній точці до освітленості зовнішньої горизонтальної площини, освітлюваної рівномірно розсіяним сонячним світлом (виражається у відсотках).

Нормоване значення КПО залежить від характеру зорової роботи, виду освітлення (природного або змішаного), стійкості снігового покриву і поясу світлового клімату, де розташований будинок.

Нормами встановлено 8 розрядів зорових робіт: від робіт вищої точності (I розряд) до робіт, пов’язаних із загальним спостереженням за ходом виробничого процесу (VIII розряд). В основу вибору КПО для перших семи розрядів покладений розмір об’єкта розрізнення.

Практика показує, що рівень природної освітленості в процесі експлуатації будинків значно знижується в зв’язку з забрудненням засклених поверхонь, світлових прорізів, а також забрудненню стін і стель. Тому необхідно регулярно очищати скло (не менше 2-4 разів у рік) і робити побілку стель і стін (не менше 1 разу в рік).

Штучне освітленняможе бути трьох видів: загальне, місцеве і комбіноване. Загальне освітлення призначене для освітлення всього приміщення, місцеве – для освітлення тільки робочих поверхонь. Воно не створює необхідної освітленості навіть на прилягаючих до них площах і може бути стаціонарним і переносним. Застосування тільки місцевого освітлення у виробничих приміщеннях забороняється. Комбіноване освітлення складається з загального і місцевого. Його доцільно використовувати при роботах високої точності.

Виробничий шум. В даний час шум стає одним з найбільш розповсюджених факторів зовнішнього і виробничого середовища. Шумом називають будь-який несприятливо діючий на людину звук. Звичайно, шум є сполученням звуків різного характеру, частоти й інтенсивності. Слуховий орган людини сприймає коливання пруж­ного середовища, що мають частоту приблизно від 20 до 20 000 Гц, але найбільш важливий для слухового сприйняття інтервал – від 45 до 10000Гц.

Для характеристики виробничого шуму й оцінки його впливу на людину визначається рівень звукового тиску (L) у децибелах (дб), що характеризує голосність або інтенсивність шуму. Діапазон слухового сприйняття людини складає 130 дб.

Шум – загально біологічний подразник, і у певних умовах може впливати на всі органи і системи організму. Найбільш повно вивчений вплив шуму на слуховий орган людини. Інтенсивний шум при щоденному впливі призводить до виникнення професійного захворювання – глухуватості.

Крім безпосереднього впливу на орган слуху, шум впливає на різні відділи головного мозку, змінюючи нормальні процеси вищої нервової діяльності. При цьому відзначаються підвищена стомлюваність, загальна слабість, дратівливість, апатія, ослаблення пам’яті і т.п.

Установлено, що під впливом шуму настають зміни в органі зору людини (знижується стійкість ясного бачення і гострота зору, змінюється чутливість до різних кольорів і ін.), у вестибулярному апараті; порушуються функції шлунково-кишкового тракту; підвищується внутрішньочерепний тиск і т.д.

Шум, особливо переривчастий, імпульсивний, знижує точність виконання робочих операцій, утрудняє сприйняття інформації. Найбільш чутливими до шуму є такі операції, як спостереження, збір інформації, мислення.

У результаті несприятливого впливу шуму на людину знижується працездатність, продуктивність, збільшується брак у роботі, створюються передумови до виникнення нещасних випадків.

Нормування шуму ведеться в двох напрямках: гігієнічне нормування і нормування шумових характеристик машин. Неприпустимими вважаються умови праці при рівні шумів:

· низькочастотних – понад 100 дб,

· середньочастотних – понад 85-90 дб,

· високочастотних – понад 80-85дб.

Захист працівників від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами, так і індивідуальними засобами. У першу чергу, треба використовувати колективні засоби.

Важливе значення має застосування різних акустичних засобів: засобів звукопоглинання (застосування звуковбирного облицювання стелі, стін, підвісних звукопоглиначів, рухливих звуковбирних екранів), засобів звукоізоляції (звукоізолюючих огороджень будинків і приміщень, звукоізолюючих кожухів, кабін, екранів і т.д.).

Вібрація – механічні коливання, що викликані працюючим устаткуванням, механізованими інструментами, транспортом. Основні параметри, що характеризують вібрацію:

· амплітуда зсуву – найбільше відхилення коливної точки від положення рівноваги (м або мм);

· коливна швидкість (м/с);

· коливне прискорення (м/с²);

· частота коливання (Гц).

При частоті більше 16-20 Гц вібрація супроводжується шумом.

Людина починає відчувати вібрацію при коливній швидкості, рівній 1*10⁴ м/с, а при швидкості 1 м/с виникають болючі відчуття.

У залежності від способу передачі вібрації тілу людини, розрізняють локальну (місцеву) і загальну вібрацію. Локальна вібрація діє на обмежену ділянку тіла (в основному через руки людини). Її впливу піддаються робітники що працюють з пневматичним інструментом, ударними механізмами. Загальна вібрація передається на тіло через опорні поверхні тіла. У реальних умовах часто має місце поєднання місцевої і загальної вібрації.

Загальна вібрація, в залежності від джерела її виникнення, може бути трьох категорій: транспортна, транспортно-технологічна і технологічна.

Ступінь і характер впливу вібрації на організм людини залежить від виду вібрації, її параметрів і напрямку впливу. Дуже небезпечними є коливання робочих місць, що мають частоту, резонансну з коливаннями окремих органів або частин тіла людини. Для більшості внутрішніх органів власні частоти знаходяться в межах 6-9 Гц. Для людини, що стоїть на вібруючій поверхні, є два резонансних піки: на частотах 5-12 і 17-25 Гц, для сидячого – на частотах 4-6 Гц.

Для обмеження вібрації на робочих місцях застосовуються дистанційне управління і віброізоляція робочих місць.

Велике значення має встановлення раціональних режимів праці і відпочинку. Рекомендується, щоб загальний час контакту з вібруючими машинами, вібрація яких відповідає допустимим рівням, не перевищувала 2/3 тривалості робочого дня, а безупинна тривалість впливу вібрації, включаючи мікропаузи, – 15-20 хв. Оскільки вплив вібрації збільшується при охолодженні, то у виробничих приміщеннях температура повітря не повинна бути нижчою 16°С при вологості 40-60% і швидкості руху повітря не більше 0,3 м/с.

Засоби індивідуального віброзахисту бувають для рук, ніг і тіла. Для рук застосовуються рукавиці і прокладки з гуми або поролону. Спецвзуття має особливу конструкцію.

Психофізіологічні умови праці. Трудова діяльність людини заснована на її працездатності, тобто здатності робити цілеспрямовані дії. З фізіологічної точки зору, це здатність людського організму витримувати в ході трудового процесу відповідне фізичне, нервово-психічне й емоційне навантаження, підвищувати і зберігати на визначеному рівні інтенсивність фізіологічних процесів у руховому апараті, нервовій системі, органах кровообігу і дихальних органах і тим самим забезпечувати нормальний плин трудової діяльності у визначений відрізок часу.

Здатність людини до роботи створюється рушійними силами організму. Однак енергетичні ресурси людського організму не безмежні. При безупинній роботі функціональні одиниці (м’язи, нервові клітини й ін.) можуть безперешкодно витрачати тільки певну кількість енергетичних речовин, що вважається межею працездатності. Коли витрата енергії досягає критичної величини, перевищує цю межу, відбувається тимчасове зниження працездатності. Динамічні зміни фізіологічних функцій, що виникають у процесі праці і викликають зниження працездатності людини, називають виробничою втомою, а зв’язане з ним психологічне – втомою. Це нормальне фізіологічне явище, і при відсутності надмірних навантажень, що викликають перевтому, працездатність організму при її припиненні або зміні діяльності цілком відновлюється, тому що в дію вступає спеціальна функціональна система, спрямована на відновлення енергетичних речовин, витрачених у процесі праці.

З проблемами працездатності, її зниженням і відновленням пов’язане питання про інтенсивність праці, яке можна розглядати з фізіологічної й економічної точок зору. Фізіологічна інтенсивність – це ступінь напруженості праці яка вимірюється витратою мускульної і нервової енергії в процесі виробництва в одиницю робочого часу. Інтенсивність праці, розглянута з економічної точки зору, тісно пов’язана з її продуктивністю, оскільки приріст інтенсивності знаходить вираження в збільшенні обсягу продукції, виробленої в даний проміжок часу.

Фізичне динамічне навантаження можна охарактеризувати роботою в джоулях за зміну, використовуючи наступну формулу розрахунку, що рекомендується Інститутом праці:

(2.9)

де: А – кількість роботи, Дж;

Р – маса вантажу, кг*9,8 м/с²;

Н і Н₁ – висота підйому і опускання вантажу від вихідного положення, м;

l – відстань переміщення вантажу по горизонталі, м;

Н₁ – відстань опускання вантажу, м;

К – коефіцієнт, рівний 6.

Визначаючи фізичне динамічне навантаження, вимірюють зусилля при переміщенні вантажу (деталі, інструмента, органів управління), висоту підйому й опускання вантажу, відстань горизонтальних переміщень вантажу групою м’язів, що беруть участь у роботі.

Маса переміщених вантажів визначається, шляхом їхнього зважування або береться з технологічної документації. Відстані переміщень вантажу виміряються за допомогою рулетки. Потім підраховується робота, виконана робітником за одну операцію, А, величина якої збільшується на число таких операцій, виконаних за зміну. Якщо робітник виконував протягом зміни кілька різних операцій, то аналогічний підрахунок роботи роблять і по інших операціях. Потім підраховується сума робіт із усіх операцій, що виконується за робочий день.

Статичне навантаження,пов’язане з фіксацією людиною зусиль без переміщення всього тіла або окремих його частин, характеризується величиною утримуваного вантажу або зусилля та часом його утримання і розраховуються по формулі:

(2.10)

де: Н – статичне навантаження;

m – маса вантажу і статичне зусилля;

l – час фіксації зусилля.

Для розрахунку статичного навантаження дослідник повинен визначити не тільки масу утримуваного вантажу і час його фіксації, але і вказати групу м’язів, що беруть участь в утриманні. Маса утримуваного вантажу визначається його зважуванням або береться з технологічної документації. Зусилля при фіксації вимірюється динамометром або береться з технічної документації на устаткування.

Величина нервово-психічного навантаження залежить від обсягу і характеру інформації, що одержує працівник з різних джерел (такими джерелами можуть бути: документація, предмети праці, засоби праці або люди, з якими він позв’язаний у процесі праці), і визначається:

Þ рівнем напруженості, інтенсивністю уваги, що залежить від числа об’єктів, що одночасно спостерігаються, від тривалості зосередженого спостереження, від тривалості активних дій;

Þ ступенем напруги аналізаторних функцій, що залежать, зокрема, від умов для слуху і зору, щільності сигналів, рівнем емоційної напруги;

Þ ступенем монотонності праці – залежить від числа і тривалості елементів виробничої операції, частоти їх повторення, їх одноманітності, часу пасивного спостереження за ходом технологічного процесу;

Þ темпом роботи, кількістю рухів рук, ніг, тулуба в одиницю часу.

Естетичні умови праці. Виробнича естетика визначає вимоги до художнього оформлення середовища, в умовах якого здійснюється трудова діяльність людей. Середовище повинно викликати позитивні емоції і сприяти підвищенню працездатності людини.

Виробнича естетика передбачає відповідне зовнішнє і внутрішнє оформлення будинків.

Інтер’єр виробничих приміщень або внутрішнє їх оформлення охоплює всі ті приміщення, де працівники проводять час у праці або відпочинку: цехи, лабораторії, відділи, допоміжні служби виробничого і побутового призначення, склади, кімнати відпочинку. При організації інтер’єру, насамперед, необхідно виходити з безпеки праці, зручності робочої пози (включаючи й особливості зорового сприйняття). Необхідно враховувати і психологічні потреби людини під час роботи. Так, психологічно необхідно, щоб людина на робочому місці могла бачити зовнішнє середовище, природу. У зв’язку з цим, усюди, де це можливо, замість глухих стін у будинках доцільно влаштовувати прозорі вітражі, через які відкривається вид на зелень, дерева і ін.

Хорошій орієнтації робітника, при експлуатації устаткування, сприяє правильне фарбування його елементів, у залежності від їх ролі в трудовому процесі. Доцільно використовувати не більше трьох кольорів:

· один – для органів управління;

· другий – для частин, що створюють тло оброблюваної деталі;

· третій – для інших пофарбованих поверхонь.

Кольори основного устаткування повинні бути фізіологічно оптимальними, сприяти зниженню зорової і загальної втоми. Корпуси устаткування рекомендується фарбувати у світлі неяскраві тони (салатний, ясно-зелений, зелено-голубий), органи управління для концентрації до них уваги – у більш помітні (жовтий, приглушений жовтогарячий). Поверхні основної частини устаткування можна фарбувати в більш темні кольори. В устаткуванні малих розмірів багатокольорове фарбування не рекомендується. Небезпечні у відношенні травматизму елементи устаткування повинні фарбуватися відповідно до Держстандарту.

Фарбування повинне використовуватися і як додатковий фактор, що підвищує освітленість приміщення. Тому стіни, стелі і т.д. необхідно, по можливості, фарбувати у світлі тони, тому що від цього залежать величина коефіцієнта відбиття світла і ступінь освітленості.

Виробничий одяг. На вибір виробничого одягу впливають: температурні і кліматичні умови, у яких знаходиться працівник у процесі праці, колір устаткування, освітлення приміщення і, звичайно, характер виконуваної роботи.

Робочий одяг повинен бути зручним в роботі і практичним, враховувати характер професії і виконуваних робіт; для одних професій – легкий і відкритий, для інших – герметичний і т.п.; відповідати сучасному напрямку моди. З метою безпеки праці на виробництві необхідно уникати використання в одязі всіляких поясів і краваток, що стирчать, кишень, манжетів, у той же час необхідно передбачати потрібні елементи одягу, наприклад, кишені. Одяг не повинен бути тісним. При роботі зі шкідливими хімічними речовинами, варто підбирати спеціальну тканину, що захищає працівника від шкідливих впливів (водонепроникну, кислотостійку, вогнетривку і т.п.).