Сущность предприятий

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосе­редковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття пев­них навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компо­ненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учи­теля на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя й учня.

Навчання як один з видів людської діяльності склада­ється з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учіння.

Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомлен­ні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практич­них занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволо­діння соціальним досвідом з метою його використання в практич­ному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учите­лем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчан­ня залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчен­ня навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закла­ду певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізна­вальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і під­ручників, а також продуманість змісту кожного навчально­го заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, ме­тодів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднан­ня фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо за­своєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулю­ючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності про­цесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповід­на робота щодо їх усунення).

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спіль­ні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єк­тивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнан­ня—осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта—застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, на­буття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і нау­ковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнан­ня законів і закономірностей об'єктивного світу.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнан­ня існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дос­лідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням. Важливо те, що на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а учень під час навчання засвоює такі знання впродовж ро­ку. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передба­чає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у піз­нанні є критерієм істини, в той час як у навчанні переві­ряти істинність знання нема потреби. Тут практика допо­магає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал.

У школі важливо й необхідно домагатися того, щоб уч­ні навчилися свідомо користуватися формами і прийома­ми пізнавальної діяльності, могли правильно застосовува­ти наукові принципи й методи у поясненні явищ приро­ди, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в учнів основи наукового мислення.

У навчальному процесі знаходять вияв відомі положен­ня філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, пе­рехід кількісних змін у якісні.

Рушійними силами навчального процесу є його супе­речності: між зростаючими вимогами суспільства до про­цесу навчання і загальним станом цього процесу, який по­требує постійного вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених пе­ред ними нових завдань; між фронтальним викладом ма­теріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями; між теоретич­ними знаннями й уміннями використовувати їх на прак­тиці та ін. Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й ви­користанні цих суперечностей для активізації пізна­вальної діяльності учнів.

 

Сущность предприятий

 

Хозяйственная деятельность всегда осуществляется в определенной организационной форме. С переходом к машинной стадии производства основной формой организации производства становится предприятие.

Предприятие – это основанная на сложной кооперации форма организации производства, выступающая в качестве экономически обособленного субъекта хозяйствования, целью которого является удовлетворение общественных потребностей и извлечение прибыли.

Предприятие - это историческая категория. Его специфика состоит в том, что оно базируется на кооперации, основанной на технологическом разделении труда внутри производственного процесса. Предприятие имеет ряд отличительных признаков:

а) выступает звеном общественного разделения труда в виде комплекса производительных сил;

б) осуществляет процесс непосредственного производства;

в) обладает обособленным имуществом;

г) выступает субъектом гражданско-правовых отношений;

д) осуществляет обособленный хозяйственный оборот.

Роль предприятия в общественном производстве состоит в том, что оно обеспечивает, с одной стороны, соединение факторов производства, а с другой, - связь между товарными и ресурсными рынками.

Предприятие представляет собой единство двух сторон – технико-экономической и социально-экономической.

Технико-экономическая сторона характеризует особенности предприятия как технологической организации. Важнейшей из них является та, что благодаря внутренней кооперации специализированного труда предприятие обеспечивает больший эффект от применения факторов производства.

Социально-экономическая сторона характеризует предприятие с точки зрения его места и роли в системе хозяйственных отношений. Как субъект хозяйствования оно выступает основным звеном экономики. Функционируя в этом качестве, предприятие представляет собой экономически обособленную хозяйственную единицу, обладающую специфическими интересами и осуществляющую воспроизводство за счет результатов хозяйственного оборота. Предприятие – товаропроизводитель. Этим и определяется природа его экономических интересов, его цели.

Являясь сложно организованной иерархической структурой, предприятие нуждается в координации его внутренних взаимосвязей. Это порождает необходимость управления им. При этом предприятие является объектом управления как со стороны организации производства, так и со стороны контроля собственности.

В первом случае главная задача состоит в обеспечении наиболее рационального использования факторов производства, то во втором – проблема сводится к четкому установлению и распределению прав собственности, обусловливающему производственную и коммерческую мотивацию вовлеченных в предприятие владельцев факторов.

Понятия «предприятие» и «фирма» не тождественны друг другу. Предприятие представляет собой форму организации производства, в то время как фирма – тип организации обмена действительностью.

Экономической основой для предприятия выступает сложная система кооперации, для фирмы – система контрактов владельцев ресурсов.

Во-вторых, понятие «фирма» шире. В этом смысле, любое предприятие является фирмой, но не всякая фирма представляет собой предприятие.

В-третьих, если в основе формирования размеров фирмы лежит принцип экономии трансакционных издержек, то масштабы предприятия предопределены рамками внутренней кооперации.