Студопедия — ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА






ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

Кафедра соціології управління

Та соціальної роботи

 

 

Пояснювальна записка

до дипломної роботи

на тему

«Формування професійного іміджу і престижу соціальної роботи»

 

 

Виконала: студентка 6 курсу, групи ЗСЦ-61,

спеціальності 8.03010101 – соціологія

Червона Я.О.

 

Керівник: Яковенко Т.В.

 

Рецензент:

 

Харків - 2015

ВСТУП    
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІМІДЖУ І ПРЕСТИЖУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ  
  1.1. Соціологічний аналіз теоретичних основ вивчення феномену престижу та іміджу професії  
  1.2. Взаємозв’язок понять «престиж» та «професійний імідж» 1.3. Соціальна робота як об’єкт іміджу Висновки до розділу 1  
РОЗДІЛ 2. ПРЕСТИЖ ТА ІМІДЖ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ  
  2.1. Соціальна робота як професія  
  2.2. Професійні вимоги до іміджу соціального робітника 2. 3. Механізми формування професійного іміджу та престижу соціальної роботи.  
  2.4. Сучасні практики формування та дослідження престижу та іміджу соціальної роботи у світі та Україні. Висновок до розділу 2  
РОЗДІЛ 3. СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «ІМІДЖ ТА ПРЕСТИЖ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ОЦІНКАХ НАСЕЛЕННЯ м. ХАРКОВА»  
  3.1. Програма соціологічного дослідження «Імідж та престиж соціальної роботи в оцінках населення м. Харкова» 3.2. Аналіз та інтерпретація результатів соціологічного дослідження 3.3. Рекомендації щодо підвищення позитивного іміджу та престижності професії соціального робітника. Висновки до розділу 3  
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ    

 

ВСТУП

Перспективна тенденція в розвитку сучасного суспільства - все більш посилюється увага до соціальної сфери, до потреб людини. Глобальна соціалізація характерна і для українського соціуму. Найважливіша конституційна характеристика України - соціальна держава. При всій дискусійності проблеми можна вже сьогодні говорити про соціальність нашої держави як доконаний факт. Соціальна держава означає обов'язок держави дбати про добробут своїх громадян. Це зобов'язання здійснюється шляхом компетентного втручання держави в соціально-економічні процеси, коли це необхідно для підтримки належного рівня добробуту [1, Wörterbuch Soziale Arbeit. Weinhaim und Basel. 1988. P. 132.].

З моменту визнання в Україні соціальної роботи особливим видом професійної діяльності і введення нової професії - соціальний працівник, фахівець із соціальної роботи, соціальний педагог - минуло два десятиліття. Але інституціоналізація даної професії нехай і повільно, суперечливо, але йде: працюють органи та установи соціального захисту, різноманітні соціальні служби, ведеться підготовка професійних кадрів та підвищення їх кваліфікації. При цьому дослідники вважають, що одним з важливих особливостей становлення соціальної роботи в українських умовах є те, що воно відбувається не з нуля, а як акумуляція (точніше - адаптація) із зарубіжного досвіду і досвіду соціального захисту та благодійності в дореволюційній Україні, а також радянського досвіду реалізації соціальної політики.

Соціальна робота може бути охарактеризована як специфічна діяльність товариства, яка здійснюється в інтересах задоволення людських потреб [1. Филатова Е. В. Теория социальной работы. Кемерово, 2007. С. 4.]. По мірі становлення української моделі соціальної роботи в її трактуванні все більше акцентується увага не тільки на соціальну допомогу та підтримку але й на створення умов для нормального соціального функціонування (особливо це проявляється в орієнтації на реабілітацію інвалідів) і навіть підтримка самостійних зусиль клієнтів у вирішенні складних життєвих ситуацій і соціальних проблем. Соціальна робота - це професійна діяльність з надання допомоги індивідам, групам чи спільнотам, спрямована на посилення або зростання їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих суспільних умов для досягнення цих цілей. Соціальна робота - це один з формально визнаних інструментів реалізації соціальної політики.

Соціальний працівник у руслі сучасного розуміння є сполучною ланкою між державою і людиною. Таке розуміння «повинно носити не просто декларативний характер, а мати під собою правову базу економічного та іміджевого статусу представника даної професії». В той же час «сьогодні соціальний працівник швидше знаходиться у статусі «слуги двох панів», його правовий статус недостатньо закріплений, а сам соціальний працівник практично ніяк не захищений законодавчо» [1. Кожамкулова Л. Т., Судакова Г. Г. Статус профессии «социальный работник» в Казахстане: желаемое и действительное [электронный ресурс] Режим доступа http://www.atso.kz/modules/editor/editor/wysiwygpro/site_files. ]. З іншого боку, статус професії недостатньо визначено і в суспільній свідомості, на повсякденному та професійному рівнях.

Для правильної оцінки престижу та іміджу соціальної роботи важливий зафіксований момент з практики Е. В. Філатової: «навіть багато людей з сусідніх професійних груп (юриспруденція, медицина, освіта) часто не можуть правильно оцінити глибину і тонкість соціальної роботи» [1. Филатова Е. В. Теория социальной работы. Кемерово, 2007. С. 5].

Соціальних працівників і їх професійну діяльність дуже часто оцінюють, керуючись сформованими в суспільстві стереотипами. І це проблема сьогодні носить крос-культурний характер і турбує не тільки українських вчених і практиків, а кого ще? Сформулировать конкретно.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому що, виникає необхідність виявити - як реально в сучасних умовах розвиваються соціальні служби, як відбувається інституціоналізація професії соціальна робота, як змінюється імідж цієї професії в суспільстві. Адже за останні десять років спостерігається падіння престижу професії соціального робітника в Україні, і як наслідок, зниження соціально-професійного статусу представників цієї професії. Виникла необхідність переосмислення ролі соціального робітника в соціальному обслуговуванні населення і створенні системи організаційних заходів щодо підвищення іміджу та престижу роботи цієї професії.

Таким чином, представляє інтерес вивчення професійного становища соціальних робітників на основі дослідження оцінок населення м. Харкова.

Дана робота включає теоретико-методологічний аналіз проблематики, який охоплює дослідження основних напрямків вивчення престижу та іміджу професії як наукової категорії. В роботі розглядаються різні підходи до визначення професії, описується специфіка зарубіжної методології виміру рівня престижності різних видів діяльності з позиції оцінки статусних характеристик професійних груп і їх основних ресурсів, розкривається особливість української соціологічної традиції оцінки професійного престижу з позиції привабливості професії.

Важливим аспектом аналізу є пошук взаємозв'язку категорій престижу та іміджу, який здійснено в роботі завдяки міждисциплінарному підходу до визначення іміджу професії; побудови структури образу професії, виділення умов, чинників і процесів, що забезпечують його формування на індивідуально-особистісному та інституційному рівнях. Особливість соціологічного підходу дозволяє розглянути імідж професії у контексті професіоналізації різних видів діяльності і вийти на методологію оцінки іміджу соціальної роботи, визначити основні механізми її формування та корекції.

Проблемна ситуація. Так як соціум є носієм певних сформованих масовими комунікаціями стереотипів, оцінок, думок, образів та уявлень щодо різних соціальних процесів, феноменів, важливо дослідити в соціологічному ракурсі як сьогодні конкретно оцінюється престижність професії соціального робітника та який імідж щодо нього сформований у харків’ян, аби виявити існуючі проблеми в цій сфері та надати необхідні рекомендації до їх вирішення.

Ступінь наукової розробленості теми. Що стосується наукової розробленості даної теми в соціології, то в сукупності вона досить мало вивчена. Наприклад, питаннями феномену престижу та іміджу займалися такі відомі соціологи, як М. Вебер, Е. Дюркгейм, Е. Головаха, П. Бергер и Т. Луман, В. Шепель, У. Штрауб, С. Вакуленко, І. Ткач, Л. Гуменюк та інші. Еще!!! Кто занимался исследованием формирования и корекции имиджа и престижа СР из учених и социологов?

Об'єктом дослідження є імідж та престиж професії соціальної роботи.

Предметом дослідження є оцінка населення м. Харкова, щодо професійного іміджу і престижу соціальної роботи.

Мета роботи: проаналізувати та охарактеризувати престижність та професійний імідж соціальної роботи в українських реаліях сьогодення.

Виходячи з поставленої мети, були виділені наступні завдання:

1) визначити теоретичні та методологічні засади дослідження феномену престижу та іміджу;

2) дослідити та розкрити взаємозв’язок понять «престиж» та «професійний імідж»;

3) розкрити сутність та особливості соціальної роботи як професії в Україні;

4) визначити професійні вимоги до іміджу соціального робітника;

5) проаналізувати механізми формування професійного іміджу та престижу соціальної роботи;

6) на основі матеріалів емпіричного соціологічне дослідження виявити оцінки у харків’ян щодо професійного іміджу та престижу соціальної роботи;

7) надати рекомендації для підвищення позитивного іміджу та престижності професії соціального робітника.

Основна гіпотеза дослідження: оцінка престижності соціальної роботи як професії серед опитаних груп респондентів (абітурієнтів, студентів спеціальності соціальної роботи, громадян віком від 35 років та люди пенсійного віку) буде відрізнятись.

Емпірична база дослідження. Для виконання дослідження було обрано кількісний соціологічний метод – масове опитування.

Для досягнення мети та реалізації завдання дослідження мною були використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Метод аналізу і синтезу використовувався при обробці теоретичної та історичної інформації в першому і другому розділах, а також для аналізу вторинних емпіричних даних в третьому розділі. Метод системного аналізу використовувався при вивченні феномену престижу та іміджу, визначенні їх специфічних характеристик, функцій, дисфункцій, структури, циклічності тощо.

Наукова новизна дослідження полягає в систематизації соціологічного знання про імідж та престиж професій, в дослідженні, аналізі престижу та іміджу соціального робітника в сучасності, а особливо в українських реаліях (на основі оцінок населення), а також в визначенні ким та через які механізми формується імідж цієї професії.

Практичне значення дипломної роботи полягає в можливості її використання як для теоретичних, так і для практичних досліджень не тільки вченими-соціологами, а й органами соціального захисту, маркетологами, спеціалістами в сфері реклами та PR, журналістами і всіма, хто тісно пов'язаний з формуванням, поширенням позитивного іміджу соціальної роботи та покращенням її престижності поміж інших професій не тільки з наукової, але й практичної точки зору.

Структура роботи...

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІМІДЖУ І ПРЕСТИЖУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

1.1. Соціологічний аналіз теоретичних основ вивчення феномену престижу та іміджу професії

Феномен престижності професій є предметом дослідження соціологів, психологів і педагогів протягом останнього століття. Це багато в чому пов'язано з необхідністю вивчення не тільки динамічних соціально-економічних процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві і постійно трансформуючих його структуру, але і з розкриттям специфіки людського вибору, самовизначення в процесі особистісного і професійного зростання.

П. Бергер і Т. Луман писали: «Головне для соціологічної теорії питання може бути поставлене таким чином: як суб'єктивні значення стають об'єктивною фактичністю?» [1, c. 19]. В контексті даної теми слід розглянути, як конструюється суб'єктивна реальність, як образ професії або її імідж, який формується в масовій свідомості і базується на думках окремих людей і цілих соціальних груп про значущість різних видів професійної діяльності, конструює престиж окремих професій з урахуванням об'єктивних соціально-економічних підстав. Як, в процесі об'єктивації суб'єктивних процесів (і сенсів), конструюється інтерсуб'єктивний повсякденний світ окремих професійних груп.

Престижність професій як теоретичний конструкт багато в чому пов'язана з рівнем необхідної освіти і доходом, який отримують професіонали завдяки рівню довіри до своєї діяльності. В період інформаційного суспільства ми перетинаємося з дещо суперечливою картиною: на перших позиціях у рейтингу престижності, як в європейських країнах і США, в Україні залишаються прибуткові професії адвоката, юриста, лікаря, економіста, банкіра. У той же час сьогодні виявляється, що займатися дуже шанованою у суспільстві діяльністю з дуже високим рівнем довіри - навчати дітей у школі - значить мати зовсім не престижну з суспільної точки зору професію [2]. Примітною думкою є те, що характеристикою сучасного ринку праці є збіг уявлень українців про дохідні і престижні професії: «найприбутковіші і є найбільш престижні, при цьому вони необов'язково повинні бути шанованими». Шанованими, навпаки, є найбільш неприбуткові види діяльності, а це, як правило, традиційні професії - лікарі, вчителі, викладачі. «У радянський час було навпаки. Престиж визначався не дохідністю, а іншими факторами. Тепер же існує думка, що якщо людина працює вчителем, то він невдаха» [3]. Крім того, в сучасній Україні з'являються порівняно нові професії, такі як соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи, престиж яких взагалі поки важко оцінити, тому що ступінь популярності і привабливості цих професій недостатньо високий.

Але незаперечним є той факт, що вони не витримують конкуренції з високоприбутковими професіями. Незважаючи на високі конкурси у вузи на дані спеціальності, молоді фахівці часто не планують працювати за обраною професією, а в соціальних службах залишається проблема недобору кадрового складу. Вирішуючи об'єктивні проблеми в цих сферах, підвищуючи рівень оплати, реалізуючи соціальні програми, чи можливо буде в сучасних умовах швидко вирішити проблему вже сформовану в уявленнях образу професії, професійної групи, професіоналізму? Які соціальні процеси будуть наслідком ситуації, коли привабливими для молоді будуть залишатися тільки високоприбуткові професії.

Тому дуже важливим, на мій погляд, є розгляд зв'язків теоретичного порядку між престижністю професії, її привабливістю і конструйованим чином або іміджем.

Досить плідним є лінгвосемантичний аналіз поняття престиж.

Спочатку термін «престиж» походить від латинського слова praestigium, що означало ілюзію або чарівність [4, c. 629]. У французькій мові prestige має також прямий переклад - чарівність, зачарування, в подальшому (в німецькій мові) вже трактується як авторитет, вплив і повага [5, c. 964]. У тлумачному словнику Ю. П. Ожегова дається таке визначення: «престиж - вплив, повага, якими користується хто-небудь або що-небудь». Примітний і синонімічний ряд слова «престиж»: авторитет, авторитетність, вага, вплив, впливовість, гідність, значимість, престиж, привабливість, реноме, репутація, слава, повага [6].

У соціологічному контексті це поняття, як правило, розглядається як порівняльна оцінка суспільством чи групою і її членами соціальної значущості різних об'єктів, явищ - їх позиції і положення в суспільстві, властивостей і характеристик, символів і знаків цих властивостей [7]. Таким чином, престиж стає практичним еквівалентом репутації і інтерпретується як повага статусу, що склалися в суспільстві [8].

Англійські соціологи Девід і Джулія Джері під престижем розуміють (esteem) – негативну чи позитивну оцінку індивідуальних якостей, або ефективності. З їх позиції цей термін дуже часто використовується як синонім статусу, хоча відноситься тільки до індивідуальних якостей і ефективності, в той час як «статус» зазвичай стосується систем соціальної стратифікації або класу [9].

На поточний момент поняття престиж стало загальнонауковою категорією, яка розглядається, з одного боку, як спосіб винагороди (заохочення) у вигляді суспільного визнання, авторитету, уваги, якими користується об'єкт в суспільстві (індивід, група, соціальний інститут), з іншого, як інтегральна оцінка, яка є результатом співвіднесення соціально значущих характеристик суб'єкта зі шкалою цінностей, що склалися в даному суспільстві [10, c. 6]. Престиж - це соціокультурний феномен, який суб'єктивний за своєю природою, так як відображається в суспільній свідомості, але при цьому має об'єктивні підстави, що знаходять своє відображення у соціальній структурі суспільства.

Проблемно-предметне поле престижу (соціального престижу, професійного престижу) можна представити наступним чином:

віддзеркалення в суспільній свідомості реального становища в системі суспільних відносин індивіда, соціально-професійної групи, трудового колективу і т. д., характеризує той вплив, яким вони користуються в суспільстві;

• міра визнання суспільством заслуг індивіда: результат співвідношення соціально-значущих характеристик суб'єкта зі шкалою цінностей, що склалася в даній спільноті;

• значимість, авторитет, повагу, вплив, якими наділяються в суспільстві різні види діяльності;

• громадська оцінка положення (статусної позиції в суспільстві) окремої людини чи соціальної (професійної) групи в соціальній системі;

• суб'єктивна оцінка соціальної пошани або репутації, пов'язана з родом занять.

Для того щоб визначитися зі значенням престижу тих чи інших професій, необхідно відповісти на питання: що ж сьогодні в сучасному контексті розуміється під професією? Як правило, в теорії професія розглядається як сталий і відносно широкий рід трудової діяльності, який є джерелом доходу, передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок і визначається поділом праці, а також його функціональним змістом; або велика група людей, об'єднана спільним родом занять, трудовою діяльністю. Сукупність професій та їх взаємозв'язок становить професійну структуру суспільства [11, c. 815].

Термін "професія" походить від латинського profession і означає рід трудової діяльності, занять, що вимагає спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, спеціальність [12, c. 337].

Існує безліч визначень професії. Настільки ж різноманітний і синонімічний ряд цього поняття: occupation - заняття, рід занять, професія; profession - заява (про почуття); professional - професіонал, спеціаліст; trade - заняття, ремесло, професія; vocation - покликання, схильність, професія; робота - work, labour, task, job, work - робота, праця, справа, дія, заняття; labour - праця, робота, зусилля; laborious - важкий, виснажливий; працьовитий, старанний; labourer - робочий низької кваліфікації; job - робота, праця, справа, завдання, урок, місце, служба; task - урочна робота, завдання.

Представляється важливою позиція Р. Абрамова, який, досліджуючи інституціоналізацію професії менеджера, відзначає роль професії як «ключового стратифікуючого фактору», як основи статусної ідентифікації в сучасному суспільстві [13].

У концепції Т. Парсонса обґрунтовано поняття компетентність. Це цілісність професії та освіти, що потрібно для тієї або іншої професійної діяльності. Компетентності можна досягти лише на основі формальної освіти, завдяки чому відбувається сертифікація якості професійної підготовки і забезпечується рівень професійної компетентності. Соціологічний (гуманістичний) характер підходу Т. Парсонса до професії особливо проявлявся в акценті на ті інституційні механізми, які дають гарантію використання отриманої компетентності тільки соціально значущими способами. Представляється, що сьогодні, коли компетентнісний підхід стає провідним в українській вищій професійній освіті, ідея Т. Парсонса має отримати подальший розвиток. Близька до неї позиція Р. Барбера, який обґрунтував - невід'ємний компонент професійної соціалізації - інтерналізацію професійного етичного коду.

Розвиток у рамках структурно-функціонального аналізу теорії субкультури відбилося і на соціології професій. Була обґрунтована ідея професійної субкультури, що охоплює специфічні для даної професії знання, уміння, навички, норми і цінності. Відображенням рольових теорій особистості з'явилися уявлення про професійні ролі як у складному суперечливому процесі, охоплюючи й очікування ролі, і розуміння ролі, прийнятність ролі, і освоєння ролі, і виконання ролі.

Якщо у зарубіжній традиції визначення професії (profession) починається з того, що це заняття (occupation) представників середнього класу, що характеризується високим рівнем технічної та інтелектуальної компетентності, то в українській мові термін професія використовується у більш широкому контексті.

Наприклад, в назвах офіційних реєстрів видів занять звучить словосполучення професії робітників, а до службовців належать поняття посади [14, c. 29]. Об'єктивно це пов'язано з існуванням ряду документів, таких як: Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД), Кваліфікаційний довідник посад керівників, фахівців і інших службовців; Загальноукраїнський класифікатор професій робітників, посад службовців і тарифних розрядів (ЗКППТР).

Сьогодні у світовій дослідницькій практиці багато в чому завдяки чиказькій соціологічній школі, розвитку феноменологічної традиції в Україні під професією починають розуміти не тільки традиційні, але й нетрадиційні види діяльності, які приносять дохід і вибудовують свій соціокультурний простір в повсякденних практиках. В роботі сектора соціології професій і професійних груп Інституту соціології НАН, професія розглядається як значуща соціальна роль індивіда, яка визначається загальним розподілом праці в суспільстві і яка обумовлює стиль життя людини, престиж і його статусне положення [15, c. 180-184].

В радянській науці існувало кілька підходів до розуміння терміна професія як наукової категорії. Зокрема, дослідники виділяли:

• праксиологічний підхід, в якому основний акцент робиться на сукупність знань і трудових навичок, що належать конкретній людині;

• діяльнісний підхід, в якому професія розглядалася як основний конкретний рід або вид праці, основне заняття;

соціологічний підхід, в якому основний акцент робиться на носіях професії як сукупності осіб, спільності людей, зайнятих певним видом праці.

Найбільш типовим для радянської соціології ХХ ст. було визначення професії як роду діяльності, що потребує спеціальних знань і підготовки в досить широкій області матеріального або духовного виробництва і накладає на представників цього роду діяльності, відповідальність, за ефективність використання обов'язків у системі суспільного поділу праці [16, c. 13].

В кінці ХХ ст. професія визначалася [17, c. 217] як особливого роду діяльність індивіда (що має ринкову вартість), якою цей індивідуум займається постійно з метою отримання сталого доходу. Українські дослідники виділяють в професії ряд наступних ознак: [18]

• професійні навички базуються на стрункій системі знань (необхідна спеціальна освіта);

• володіння цими знаннями створює професіоналам авторитет в очах клієнтів, які подібними знаннями не володіють (відповідне ставлення з боку клієнтів);

• суспільство наділяє професію певними привілеями, включаючи підсудність тільки представникам цієї професії;

• поведінка кваліфікованих фахівців реєструється кодексом професійної етики (характеристика фахівця, дається клієнтом);

• професія володіє власною культурою, в рамках якої фахівці наділяються певним статусом;

• ключові аспекти професії відрізняють їх від переважної більшості інших видів діяльності, є володінням владними повноваженнями, зокрема владою, регулює доступ до професії та подання своїм новим членам спеціальної підготовки, у ході якої фахівці набувають весь багаж знань, який і забезпечує ефективність їх практики (відповідальність, автономія).

Соціолог Г. Б. Корабльова розробила інституціональний підхід до розуміння професії як наукової категорії, який дозволяє розглянути це поняття як єдність виду спеціалізованої діяльності, соціальної спільності та інституту. Вона акцентує увагу на соціальній сутності професії, яка проявляється в її здатності забезпечувати єдність суспільства і особи, фіксуючи її в конкретній позиції індивіда або групи в сфері громадського поділу праці для забезпечення відтворення суспільства і індивіда [19]. На її думку, «сутність професії полягає в здатності забезпечувати єдність суспільства і особи, зафіксоване в конкретній позиції індивіда або групи в системі суспільного поділу і кооперації праці, і служить їх відтворенню. Звідси професія проявляє себе в реальній дійсності як вид діяльності, соціальна спільність і інститут суспільства». «Професія є вид спеціалізованої діяльності, що потребує певного рівня теоретичної і практичної підготовки працівників, що є в силу схожості основних функцій, підставою для об'єднання людей у професійну спільність» [20, c. 71].

Соціолог В. С. Цукерман, використовуючи соціокультурний підхід, визначив професію як категорію, що позначає частину соціального простору. Він концентрує увагу не на механізмі і не на самій діяльності, а в межах соціального простору, в яких ця діяльність здійснюється. В результаті, слідуючи його логіці, певну нішу соціального простору, у якому здійснюється професійна діяльність, займає певна група людей - професійна група [21, c. 99].

Отже, даючи розгорнуту характеристику професійної групи, необхідно відзначити наступні моменти:

• формування відбувається при ідентичних соціально-економічних умовах, характеру і змісту праці;

• складається на основі певних знань, навичок і умінь, необхідних для здійснення професійної діяльності, та їх реалізації на практиці;

• створює умови і можливості для самореалізації особистості в трудовій діяльності;

• продукує специфічні відмінні від інших професійних груп цінності професійної культури;

• формує певні норми поведінки;

• є полем і чинником формування професійної ідентифікації і самоідентифікації;

• виступає в якості носія особливого типу професійного мислення;

• є носієм специфічної практики мовлення (професійного сленгу);

• накладає відбиток на світогляд членів групи.

Основним ідентифікаційним елементом будь-якої професійної групи є професійна культура. У цьому контексті найбільш показовим є визначення, у якому професійна культура розглядається як «міра, якість діяльності людини в певній, строго обмеженій області його професії, в тому виді діяльності, де він почуває себе цілком комфортно, впевнено, вільно і розкуто» [22, c. 26].

Аналізуючи роботи ряду вчених [23, c. 153; c. 57; c. 64], можна виділити три основних аспекти розгляду професійної культури:

• з точки зору суб'єкта професійної діяльності та її особистісної характеристики. Можлива якісна оцінка ступеня освоєння особистістю професійної культури даної професійної групи. Наприклад, зустрічається твердження, що професійна культура є виразом рівня розвитку потреб і здібностей індивіда, «являє собою ступінь оволодіння працівниками досягненнями науково-технічного і соціального прогресу і є особистісним аспектом культури праці» [24, c. 85];

• з точки зору комплексної оцінки змістовності професійного виду діяльності;

• з точки зору оцінки результатів професійної діяльності, їх якості та відповідності суспільним потребам.

Професійна культура є об'єктивним якісним індикатором формування і суб'єкта діяльності, і середовища його існування; за характером професійної культури можна в цілому судити і про саме суспільство, і про його численні складові: сфери, елементи, частини [25, c. 143].

Стосовно професійної культури цікава ідея Ф. Тенбрука про репрезентативності культури: «культура являє собою суспільне явище остільки, оскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення та цінності, які діють в силу їх фактичного визнання. Вона охоплює переконання, оцінки, картини світу, ідеї та ідеології, які впливають на соціальну поведінку в тій мірі, в якій члени суспільства або їх активно поділяють, або їх пасивно визнають» [26]. Відповідно для професійної культури вкрай важлива не тільки її змістовна сторона, але і визнання її членами професійної спільноти.

Професійні цінності є значущим ядром професійної культури, вони утворюють певну систему уявлень, спільних для людей, об'єднаних у рамках одного професійного співтовариства. Саме система цінностей є підставою для тих або інших норм і стандартів поведінки, прописаних у професійних кодексах і реалізуються у взаємодії між людьми у процесі їх діяльності.

Крім того, у науковому дискурсі професійна культура розглядається як субкультура, до якої належать знакові (символи, атрибути, фольклор) і соціально-поведінкові (форми спілкування, норми, стереотипи поведінки) аспекти культурних традицій - тобто соціальні відносини та їх культурні коди [27, c. 141]. Субкультурний підхід до професійної культури особливо значущий у сучасних українських умовах, коли руйнуються складанні десятиліттями традиції, вірування, ідеології, життєві стилі та форми, трансформуються структури престижу, старі суспільно-культурні ідентифікації поступаються місцем абсолютно новим, відбувається - за оцінкою Л. Р. Ионина [28, c. 41] - «рух від моностилістичної до полістилістичної культури».

Отже, виділяють декілька підходів до розуміння терміна професія (в роботі акцентується увага на змістовних підходах, не зупиняючись на порівнянні основних парадигм соціології професії: структурно-функціоналістичної, критичної і герменевтичної) як наукової категорії: праксеологічний, діяльнісний, інституційний, соціокультурний підходи.

Соціологічний підхід основний акцент робить на носіях професії як сукупності осіб, спільності людей, зайнятих певним видом праці.

В англо-американській соціології складалася своя традиція дослідження професій. В позитивістському напрямку соціологи виділяли характеристики ідеального типу професії, які можливо охарактеризувати наступним чином:

• практика заснована на абстрактному знанні, тобто повинна бути система професійної підготовки, особлива спеціалізована освіта;

• практика вимагає тривалого періоду підготовки, мова йде про спеціалізацію, про освоєння професійної субкультури, цінностей, норм професійної поведінки;

• професійна компетентність повинна співвідноситися з центральними цінностями суспільства;

• професіонали повинні бути орієнтовані на служіння суспільству, важливо підкреслити ідеал служіння суспільству і клієнта - першорядне значення має те, наскільки громадськість вірить групі і сприймає її як орієнтовану на служіння;

• професіонал керується у своїх діях етичним кодом, важлива ступінь розробленості професійної етики;

• професійне залучення в трудову діяльність є довготривалим, цей фактор акцентує увагу на почуттях, які люди відчувають до своєї професії, тут можна підкреслити усвідомлення членами професійної групи своєї місії або посади;

• професіоналам властива висока ступінь автономії - професійні групи прагнуть контролювати діяльність власних членів, вони підтримують соціальну закритість групи за допомогою контролю доступу в професію;

• професійне співтовариство - значимий критерій формування професійної ідентичності [29, c. 66].

У відповідності з поглядами німецького класика соціології М. Вебера, вираженими в неовеберіанському підході, в основі розуміння професії основний акцент повинен бути сфокусований на членів професійного співтовариства або професійної групи, члени якої займають певний соціальний статус у суспільстві, тобто мають певний владний, економічний і культурний ресурс. Під економічним ресурсом можна розуміти оцінку того, чи мають члени професійної групи автономію у прийнятті рішень, є у них можливість впливати на результати власної праці, контролювати вхід і вихід в професійне співтовариство, є професійна організація. Економічний ресурс професійної групи розкривається виходячи з аналізу рівня доходу її членів. Культурний ресурс професійної групи визначається виходячи з можливості використовувати власне експертне знання в цілях створення позитивного образу групи або можливості реалізувати ціннісні установки професії, «етику її служіння» [30, c. 22].

В історії соціології поняття престижу професії стало виділятися в межах теорій соціальної стратифікації у контексті статусної приналежності індивідів до тих чи інших соціальних груп або верств. А сам соціальний статус визначався М. Вебером виходячи із способу життя індивіда, формальної освіти, престижу походження і професії. Вже інтерес соціологів до професії і вибору професії співвідносимо з трактуванням Вебера соціології як науки, «яка прагне, витлумачуючи, зрозуміти соціальну дію і тим самим каузально пояснити її процес і дію» [31, c. 602]. Ще більш продуктивно аналізувати професію і професійний вибір у ракурсі веберівської характеристики соціальної дії. «Соціальною дія стає тільки в тому випадку, якщо по передбачуваному, дійовою особою або дійовими особами, змісту співвідноситься з дією інших людей і орієнтується на нього» [31]. Відповідно вибір професії пов'язаний з доданням тієї чи іншої професії певного сенсу, визнання їх значущими. Професія стає цінністю. А різноманіття професій перетворює вибір у своєрідне ранжування. Професійний вид діяльності, її престиж був пов'язаний із способом життя людини і в комплексі з іншими факторами відповідно ставив певне місце в стратифікаційній структурі суспільства [32, c. 169-183]. Саме веберівське трактування задає класичну модель, що розкриває сутність престижу, де тісно пов'язаними виявляються дохід, рівень освіти і влада. Як основна умова престижності соціально-економічної групи задається функціональна значущість професії в суспільстві. Однак в сучасній українській соціології престиж розглядається як приписувана властивість, обумовлена в тому числі і досягненнями індивідів, членів конкретної соціоекономічної групи [33]. У зв'язку з цим підвищується значення професіоналізації професійної групи, підвищення професіоналізму, розвиток системи внутрішнього контролю.

Ще Е. Дюркгейм писав, що професійна діяльність може дієво регламентуватися тільки професійною групою, щоб відчувати всі її потреби і мати можливість стежити за всіма їхніми змінами [34, c. 10].

Специфічність соціологічного підходу Е. Дюркгейма особливо проявляється в його трактуванні професійної етики: «Є професійна етика адвоката та судді, лікаря і священика і т. д. Але якщо спробувати більш або менш ясно сформулювати існуючі ідеї щодо того, якими мають бути відносини наймача з найманим працівником, робітника з главою підприємства, конкуруючих промисловців між собою або з публікою, то які ж туманні формули ми отримуємо!» [34.]. Зазначу, що мова йде про професійну етику. Але професійність трактується не тільки як певний вид діяльності (лікар, солдат, священик і т. д.), але і як різні типи соціальних відносин. При цьому одні з них мають яскраво виражений індивідуальний характер, а інші - колективний. Тим не менш, можна зафіксувати: не







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 1323. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Стресс-лимитирующие факторы Поскольку в каждом реализующем факторе общего адаптацион­ного синдрома при бесконтрольном его развитии заложена потенци­альная опасность появления патогенных преобразований...

ТЕОРИЯ ЗАЩИТНЫХ МЕХАНИЗМОВ ЛИЧНОСТИ В современной психологической литературе встречаются различные термины, касающиеся феноменов защиты...

Этические проблемы проведения экспериментов на человеке и животных В настоящее время четко определены новые подходы и требования к биомедицинским исследованиям...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

Ситуация 26. ПРОВЕРЕНО МИНЗДРАВОМ   Станислав Свердлов закончил российско-американский факультет менеджмента Томского государственного университета...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия