Характеристика другого критичного періоду

Другий критичний період відмічається приблизно у три роки. Це період активного становлення контекстного мовлення. Засвоєння мови проходить з максимальною ефективністю, а надолужити втрачене вкрай важко. У цьому віці інтенсивно розвивається зв’язне мовлення, відбувається перехід від ситуаційного мовлення до контекстного, що вимагає великої узгодженості у роботі центральної нервової системи (мовнорухового механізму, уваги, пам’яті, довільності і т.д.).

“Безпосередній контакт з оточуючими предметами сприяє також і формуванню почуття “Я”, тобто виділенню себе з оточуючого світу...”

“У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв’язки між словами і реальністю, що стоїть між ними”. Бурхливо формується активна мова дитини. Зростає словниковий запас (на кінець третього року дитина використовує вже близько 1500слів, тоді як роком раніше – близько 300). Засвоюється граматична і синтаксична будова та звуковий склад рідної мови. Формування активної лексики є джерелом усього психічного розвитку дитини ”- стверджує М.М. Заброцький у книзі “Основи вікової психології”.

У період від двох до чотирьох років “спостерігається досить виражене почуття власного “Я”, оволодівання фразовим мовленням і невеликим власним життєвим досвідом”.

Протягом другого критичного періоду можливе виникнення заїкання, яке у спеціальній літературі називається еволютивним – пов’язаним з віковим розвитком. У кричні періоди розвитку мовлення відбувається найбільш інтенсивний розвиток тих чи інших ланок мовленнєвої систем, у зв’язку з чим виникає підвищена вразливість нервових механізмів мовної діяльності і ризик виникнення порушень її функції навіть при дії незначних екзогенних шкідливих факторів. Такими факторами є: різні шкідливі впливи на центральну нервову систему дитини та на її організм в цілому(інфекції, травми, інтоксикації та ін.); емоційна деривація та ін.

Є.М.Мастюкова зазначає: “В этих случаях критический период в развитии речи является предрасполагающим условием к возникновению речевых расстройств».

Діти раннього віку, які виховуються у середовищі обмеженим чи дефектним мовленнєвим оточенням (глухонімі батьки чи батьки з дефектами мовлення, довготривала госпіталізація, обмежені соціальні контакти через різноманітні тяжкі захворювання, наприклад, діти з церебральним паралічем), відстають у розвитку мовлення. Для нормального мовленнєвого розвитку спілкування має бути значним, має проходити на емоційному позитивному фоні і спонукати її до відповіді. Їй не достатньо чути тільки звуки (радіо, магнітофон, телевізор), необхідно перед усім прямі спілкування з дорослими на основі характерних для даного вікового етапу ведучої форми діяльності. Важливим стимулом розвитку мовлення являється зміна форм спілкування дитини з дорослим. Так, зміна емоційного спілкування, характерного для першого року життя, на предметно-дійове у віці 2-3 років являється міцним стимулом розвитку її мовлення. Якщо ж цієї зміни у характері спілкування дорослого з дитиною не відбувається, то може відбутись відставання у розвитку мовлення. Розвиток мовлення дитини затримується при несприятливих зовнішніх умовах у сенситивний період, відсутність емоційного позитивного оточення, занадто шумне оточення.

Мовленнєві розлади можуть виникнути при різних психічних травмах (переляк, переживання у зв’язку з розлукою з близькими, довготривала психотравмуюча ситуація у сім’ї і т.д.). це затримує розвиток мовлення, а у разі випадків, особливо при гострих психічних травмах, виникає у дитини психогенні мовленнєві розлади: мутизм, невротичне заїкання.

До функціональних порушень мовлення, відносяться також порушення, пов’язані з несприятливими впливами на організм дитини: загальна фізична слабкість, незрілість, спричинена недоношеністю чи внутріутробною патологією, захворювання внутрішніх органів, рахіт, порушення обміну речовин. Неузгодженість у роботі центральної нервової системи, у нейроендокринній і судинній регуляції може призвести до зміни поведінки, впертості, негативізму і т.д. Все це визначає значну вразливість мовної системи. Можуть виникати заїкання, мутизми, відставання мовного розвитку. Дитина відмовляється від мовленнєвого спілкування, виникає реакція протесту на зовнішні до нього вимоги дорослих. Заїкання, яке виникає на цьому етапі може бути спричиненим віковою нерівномірністю дозрівання окремих ланок мовної функціональної системи і різних психічних функцій. Таким чином, будь-яке загальне чи нервово-психічне захворювання дитини перших років життя зазвичай супроводжується порушенням мовного розвитку.