Проаналізуйте процес розбудови незалежної України, формування гілок влади, прийняття Конституції.

Проголошення незалежності України радикально змінило умови її історичного розвитку і поставило перед українським суспільством нові завдання:

- будівництво правової демократичної України;

- трансформація адміністративно-командної економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;

- національне відродження і консолідація суспільства;

- встановлення рівноправних відносин з країнами світу, утвердження на міжнародній арені.

Політичний розвиток України

Першочерговою задачею незалежної України стало державне будівництво. Державотворчі процеси ускладнювалися тривалою відсутністю нової Конституції.

Основні державотворчі події

Законом від 17 вересня 1991 р. назва "Українська Радянська Соціалістична Республіка" була замінена на споконвічну назву держави - "Україна".

Законом від 8 жовтня 1991 р. "Про громадянство України" визначено правовий статус її населення. Громадянство України надавалося всім, хто проживав на ЇЇ території, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти цього.

У листопаді 1991 р. прийнято закон "Про Державний кордон України", яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.

Після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин.

У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. "Декларації прав національностей України" підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права.

Наступним важливим документом став закон "Про національні меншини в Україні ". Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, тобто на розвиток своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, сповідування своєї релігії, створення національних культурних і навчальних закладів, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації.

Будівництво власних Збройних сил на основі закону "Про збройні сили України" від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України.

Воєнна доктрина базується на без'ядерному статусі України, принципі розумної достатності і відмові від визнання будь-якої країни потенційним противником. Це і визначає шляхи подальшого воєнного будівництва в Україні.

Створення правоохоронного органу - Служби безпеки України (СБУ), компетенція якого полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного та оборонного потенціалу України, у боротьбі з організованою злочинністю у сфері управління й економіки.

У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн (музика М.Вербицького до національного гімну "Ще не вмерла Україна").

Практично з нуля створено такі інститути, як Національний банк України, посольства та консульства, експортно-імпортні організації, Українську фондову біржу.

Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової.

Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними.

Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Верховна Рада 12-го скликання (1990-1994 рр.) намагалася обмежити вплив Президента Л.Кравчука на внутрішні справи в країні.

Протистояння Президента і Верховної ради на фоні загальної кризи і зростаючого соціального протесту закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їх повноважень.

У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради 13-го скликання (1994-1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України Мороза. Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило.

У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Із семи кандидатів (В.Бабич, Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Лановий, Мороз, І.Плющ, П.Таланчук) перемогу здобув Л.Кучма, за якого у другому турі віддали голоси понад 52% виборців.

 

Конституція України — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття.

Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України.

Наша країна реально стала невід'ємною частиною європейського і світового співтовариства.

У Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, за державним устроєм - унітарною, тобто єдиною, соборною державою.

Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідають загальновизнаним демократичним стандартам, закріпленим міжнародно-правовими актами. Відповідно до Основного закону, утвердження і забезпечення прав і свобод є пріоритетним напрямом діяльності держави.

 

З прийняттям Конституції завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні.

Главою держави є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав та свобод людини і громадянина.

Єдиним органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів.

Органами державної влади на місцях є обласні, районні, а також у містах Києві та Севастополі відповідні державні адміністрації.

 

Конституція визнає і гарантує місцеве самоврядування, яке здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

 

За роки незалежності в Україні здійснено суттєві політичні перетворення державотворчого характеру.

В історично стислий проміжок часу було створено принципово нові владні інституції, становлення яких в інших країнах проходило десятиліттями, і навіть століттями.

У процесі державотворення в Україні постав інститут президентства, створено Конституційний суд, запроваджено нові органи державної виконавчої влади, реорганізовано центральні органи влади, внесено відповідні зміни в діяльність силових структур та в систему судової влади, розроблено систему місцевого самоврядування, забезпечено виборчий процес.