Відродження і шляхетська демократія. Зазвичай обиралися запропоновані королем особи; він же затверджував обранців на зайнятих ними посадах (це право королівської номінації папа офіційно визнав у

Зазвичай обиралися запропоновані королем особи; він же затверджував обранців на зайнятих ними посадах (це право королівської номінації папа офіційно визнав у 1589 p.), після чого їх затверджував папа.

Шляхта висловлювала незадоволення непомірним збагаченням церкви, тим, що вона мала численні податкові привілеї, великий вплив на державне життя. Шляхта бажала мати залежну від себе церкву. Міщанство було також критично налаштоване щодо церкви: її приписи гальмували нормальний хід його господарської діяльності, особливо при укладанні кредитних угод, які церква, посилаючись на відсотковий їх характер, ототожнювала з лихварством, проти котрого офіційно боролася. Не могло міщанство миритися і зі сплатою церкві різних поборів.

Так у польських землях виникли соціально-політичні та ідеологічні передумови для поширення реформаційних ідей. Реформація на цих землях була представлена кількома течіями, які проникли із Західної і Центральної Європи. Найраніше з'явилося лютеранство - вже у перші роки після виступу М. Лютера. У межах Польської держави лютеранство поширилося головним чином у Королівській Пруссії, помітно - в західній частині Великопольщі. В інших регіонах Корони присутність лютеранства була спорадичною. На польських землях за межами цієї держави воно особливо поширилося в Сілезії. Тоді ж лютеранство почало охоплювати Любуську землю й Західне Помор'я; в останньому місцевий сейм 1534 р. проголосив його офіційною релігією. Такого ж статусу воно набуло в Князівській Пруссії 1525 p., коли його публічно прийняв перший її правитель Альбрехт І Гогенцоллерн.

У Польському королівстві лютеранство в основному було релігією мешканців міст, до того ж німців: воно виникло як релігія німецького бюргерства; лютеранство "польські" німці, яких було доволі багато, сприймали як підтвердження своєї етнічної ідентичності, чинник, який допомагав їм зберігати й відстоювати її. З часом, з огляду на німецький характер лютеранства, в нього стали переходити й німецька шляхта, селяни-німці в місцях компактного їх розселення. Що ж до польської шляхти, то лише незначна її частина, переважно у Великопольщі, прийняла лютеранство. Польська шляхта не сприйняла його з двох причин: по-перше, як німецьку, на її переконання, релігію, що було проявом певного негативного ставлення поляків до Німеччини; по-друге, як релігію аристократичну, князівську, оскільки невдовзі після виникнення лютеранства виразно дало про себе знати прагнення тих німецьких правителів, що приймали його, підпорядкувати собі лютеранську церкву у своїх князівствах; це прагнення було реалізоване після розгрому в Німеччині селянського повстання 1524-1525 pp.

У перші роки поширення лютеранства в Короні її правлячі кола виступали проти нього. У 1520 р. з'явився едикт Сигізмунда І, який забороняв виголошувати ідеї М. Лютера, виїжджати за кордон в міста, охоплені лютеранським рухом; католицька церква одержала право цензурувати книги перед їх виданням. Але едикт виконувався несумлінно; так само як подібні королівські едикти, що видавалися впродовж кількох наступних десятиріч. Натомість рішучими виявились дії того ж короля, спричинені конфліктом у Ґданську, оскільки він мав не тільки релігійний, а й соціальний характер. У січні 1525 р. озброєне поспільство (бюргерство і плебс) міста - прихильники лютеранства -скинули міську раду (магістрат), що перебувала в руках вірного католицтву патриціату, після того, як вона заарештувала кількох прибічників реформації. Обраний повсталими склад ради повністю скасував у місті католицьку літургію, закрив монастирі, проголосив лютеранство офіційною конфесією та зробив спробу провести реформи, навіяні селянською війною в Німеччині. Та сама рада відправила до короля посланців з проханням затвердити нові порядки у Ґданську. У відповідь Сигізмунд І видав указ, що позбавляв місто усіх його привілеїв до часу відновлення в ньому старих порядків і