В умовах комуністичного експерименту. активність проявляв новий міністр внутрішніх справ М

активність проявляв новий міністр внутрішніх справ М. Мочар: під приводом скорочення кількості євреїв в апараті МВС він звільняв з посад прибічників "пулавян" і розставляв віддані собі кадри. Його діяльності сприяв факт втечі на Захід у вересні 1959 р. полковника Відділу інформації (розвідки) Генштабу ВП П. Моната. Поступово консерватори зайняли провідні позиції в апараті ПОРП, уряді, силових структурах.

У квітні 1961 р. пройшли чергові вибори до сейму. Вони відрізнялися від попередніх посиленим контролем з боку інстанцій ПОРП. За офіційними даними, в них взяли участь 95 % виборців, які віддали голоси за кандидатів ФЄН (98 %). Маршалком сейму залишився Ч. Вицех, а головою Державної ради - А. Завадський. Новий склад сейму та уряду (голова Ю. Циранкевич) задовільняли комуністів. Усе це свідчило про повернення до старих методів партійно-державного керівництва.:

Дальший наступ консервативних сил був прискорений справою журналіста Генрика Голланда, заарештованого в грудні 1961 р. за те, що передав на Захід інформацію про обставини ліквідації Л. Берії, представлену радянським лідером М. Хрущовим у закритій частині XXII з'їзду КПРС (1961 p.). Через два дні допитів Г. Голланд загинув, вистрибнувши з вікна (ходили чутки, що його вбили слідчі безпеки). Його похорони перетворилися на багатотисячну демонстрацію, в якій взяли участь також усунуті з посад "пулавяни". У зв'язку з цим за дорученням В. Гомулки було проведено партійне розслідування проти учасників похорону, а М. Мочар отримав "вільну руку" для проведення остаточної чистки в апараті МВС.

Позиція інтелігенції. Прихильники ліберальних реформ в ПОРП були позбавлені впливу на політику. Вони налагодили контакти з творчими середовищами, брали участь у дискусіях з суспільних проблем. Кілька років прибічники ліберальних реформ гуртувалися навколо варшавського Клубу Кривого Кола (від назви вулиці, де проходили засідання), яким керували Вітольд Єдліцький, Ян Юзеф Пінський і Александр Малаховський. В обговоренні проблем розвитку суспільства, ролі особи в ньому брали участь члени ПОРП науковці Владислав Бєньковський, Лєшек Колаковський, Влодзімєж Брус, Адам Шафф, Юліан Хохфельд, літератори Антоній Слонімський, Єжи Анджеєвський, Маріан і Казімєж Брандиси, католицькі публіцисти Павел Ясєніца та ін. Під час дискусій лунала критика політики керівництва ПОРП, цензурних обмежень, зневажливого ставлення до інтелектуалів. Разом з тим, не йшлося про радикальну зміну устрою, а лише про надання "реальному соціалізмові" демократичних рис. Засідання клубу часто відвідувала студентська молодь, опозиційно налаштовані особи. У лютому 1962 р. влада заборонили діяльність клубу, інкримінувавши його організаторам зв'язки з "реакційною еміграцією".

Занепокоєння розвитком подій висловлювала також інтелігенція, пов'язана з католицькою церквою. Один з редакторів католицького часопису Вензі (Зв'язки) Тадеуш Мазовєцький в своїх статтях і виступах в сеймі підтримував прагнення лібералів з грона ПОРП нав'язати тісніший зв'язок партії з масами, відмовитися від застарілих догм про "класову боротьбу". В університетах, наукових і культурних закладах виникли невеликі групи інтелектуалів, які обговорювали тогочасний стан країни, перспективи її розвитку на соціалістичних засадах. Серед них проявлялися різні погляди, в тому числі крайні. Невеликий вплив мала група історика Людвіка Гасса, члени якої критикували сталінізм з позицій троцкізму, нав'язали контакт з т.зв. IV Інтернаціоналом (троцкістським). Невдовзі вони були заарештовані. Більший резонанс викликала діяльність групи молодих викладачів та аспірантів у Варшавському університеті, яку очолювали діячі Соціалістичного союзу молоді (ЗМС) Яцек Куронь і Король Модзелєвськии. Учасники групи стояли на ідеологічних позиціях марксизму, критикуючи сталінську версію соціалізму. Навесні 1962 р. інший діяч ЗМС, Адам Міхнік, за порадою А. Шаффа