організував у Варшаві Міжшкільний дискусійний клуб, який згодом почали називати Клубом шукачів суперечностей. Засідання клубу відбувалися під егідою ЗМС з метою поглиблювати знання про марксизм, суспільство, соціалізм. Дуже швидко дискутанти прийшли до висновку про розбіжність соціалістичних ідей з реальним соціалізмом. До дискусій приєдналися також члени групи Я. Куроня і К. Модзелєвського; восени 1962 р. у Варшавському університеті під патронатом ЗМС почав діяти Політичний дискусійний клуб. Спочатку ПОРП вітала діяльність клубу, який привертав увагу молоді до марксистської теорії, але на зламі 1963-1964 pp. клуб було закрито. Подібні групи стихійно утворювалися також в інших освітніх і наукових осередках. Серед 182 встановлених авторів поширених у квітні 1963 р. листівок аж 32 належали до ПОРП. Більшість з них критикували існуючі порядки за невідповідність ідеалам соціалізму.
Група "партизанів";.Проте небезпека для правлячої партійної групи ПОРП виходила з іншого боку. На хвилі зростання консервативних тенденцій в партії та політичному житті щораз активніше виступала група т.зв. партизанів, лідером якої був міністр внутрішніх справ М. Мочар. Група не мала програми і не прагнула змістити В. Гомулку, а претендувала на реальний вплив у державі, зміцнення позицій колишніх партизанів АЛ і вояків Польської армії в СРСР. У своїй пропаганді члени групи, до яких належали Ґ. Корчинський. 3. Новак, Р. Стшелєцький, поєднували комуністичні ідеї сталінського зразка з національними традиціями, намагаючися представити себе спадкоємцями боротьби за незалежність Польщі. У їхніх діях проявлялися тенденції антисемітизму, зокрема під час чисток в апараті МВС і ВП. Група домоглася усунення з силових структур майже всіх "пулавян", осіб єврейського походження, підозрюваних у ліберрлізмі. У 1961 р. за ініціативою "партизанів" вийшла друком книга військового публіциста Збігнєва Залуського "Сім польських головних гріхів", яка викликала жваву дискусію в публіцистиці. Йшлося про ідеологічне обґрунтування включення комуністичного руху в романтичну традицію польської національної боротьби: діячі робітничого руху в ній були представлені передусім як щирі патріоти. Ці національні моменти були підтримані багатьма некомуністичними колами. Але її загальний тон був спрямований насамперед проти партійних лібералів-"ревізіоністів", прихильників прозахідної орієнтації, "сіоністів". "Партизани" не писали меморіалів і декларацій, а з допомогою закулісних дій поступово опанували апарат силових органів. У 1964 p. M. Мочар став головою комбатанської організації Союз борців за свободу і демократію (ЗБоВіД), який об'єднував понад 800 тис. ветеранів різної орієнтації. Маючи за собою апарат МВС, союзників у ВП і партійному апараті, "партизани" перетворювалися на реальну політичну силу. Перешкодою для них були останні діячі "жовтня", зокрема секретар ЦК ПОРП Р. Замбровський. Ізольований у складі керівництва ПОРП, навесні 1963 р. він подав у відставку.
Тоді ж група партійних публіцистів (Б. Чешко, В. Махеєк, Є. Путрамент) скерували до В. Гомулки записку, в якій звертали увагу на "ревізіоністські" статті, що друкувалися на сторінках часописів "Нова культура" і "Пшегльонд культуральни". Обидва тижневики були закриті. Замість них створено тижневик "Культура", редагований Я. Вільгель-мі. На початку липня 1963 р. у Варшаві пройшов пленум ЦК ПОРП, присвячений ідеологічним питанням. В основній доповіді В. Гомулки пролунали погрози на адресу "ревізіоністів" і "лібералів", визначалися критерії марксистсько-ленінської методології для суспільних і гуманітарних наук, засади творчості для митців і літераторів. Були поставлені завдання формування "соціалістичної суспільної свідомості" в умовах розколу світу на дві системи й боротьби між соціалізмом і капіталізмом. Наука і культура, зараховані до ідеологічної сфери, повинні були служити інтересам ПОРП і справі будівництва соціалізму. Невиконання партійних рішень трактувалося як антидер-
