Євроатлантична інтеграція України

В сучасних умовах формування нового геополітичного ото­чення України відбувається під впливом двох протилежних тен­денцій: процесу дезінтеграції та децентралізації раніше існуючої «на сході від берлінської стіни» системи, і процесу створення но­вих інтеграційних субрегіональних структур країн Східної та Центральної Європи, входження країн в існуючі, але трансфор­мовані регіональні європейські інститути. Домінуючим у першій половині 90-х років у центрі та на сході Європи став дезінтеграційний процес. В сучасних умовах дедалі більше простежується тенденція уповільнення процесу з поступовим виходом на новий рівень субрегіональиого співробітництва. На європейському континенті окреслюється, позначається три своєрідні інтеграційні сфери: Західна Європа, де поступово утверджується «маастрихтський про­цес», покликаний фактично і юридично об'єднати західну частину континенту в єдиний геополітичний простір; Центральна Європа і країни Прибалтики - таке об'єднання обумовлене різноспрямо-ваністю національних інтересів. І хоча країни Центральної Європи і Прибалтики переживають гостру кризу і економіки, і політики, і духовної, соціальної сфери, все ж можуть стати певним інтеграцій­ним елементом. / країни східної частини Європи - Україна, Білору­сія, Закавказзя та ін., які увійшли в Співдружність незалежних держав. Домінуючу роль у такому об'єднанні відіграє Росія. Харак­терно і те, що практично кожна з країн Центральної і Східної Євро­пи з охотою увійде в інтеграційний процес. Але реальністю є і те, що західноєвропейський «загальний» будинок ще не готовий повніс­тю відкрити двері східноєвропейським сусідам.

Для повноцінної інтеграції України в світовий та європейський політичний і економічний простір необхідно, насамперед, формування демократичної громадянсько-правової держави, де забезпечу­ються політичні, соціальні та духовні інтереси і права всіх ЇЇ членів

на основі використання можливих і досяжних в сучасних умовах матеріальних благ. Існування України як суверенної держави вимагає надійного захисту власних інтересів, гарантованого самоза­безпечення і прогресивного розвитку в сприятливому зовнішньому середовищі. Зрозуміло, в умовах сучасної соціально-економічної кризи в Україні більшість політичних партій і соціальних спільностей і груп підкреслює першочерговість національних інтересів, зв'язаних зі стабілізацією соціального і економічного життя держави. Але фактом розвитку практично більшості посттоталітарних суспільств є те, що реалізація життєво важливих інтересів, зв'яза­них з докорінним поліпшенням соціально-економічної сфери, прак­тично неможлива за відсутності реального політичного сувереніте­ту сильної державної влади в Україні, тісної взаємодії з навколишнім міжнародним середовищем. І досягти такого становища можливо шляхом живого ділового діалогу з навколишнім світом. Враховую­чи тісний зв'язок і навіть залежність життєдіяльності соціальної і економічної сфери України від ЇЇ ближнього географічного ото­чення колишніх радянських республік, і, насамперед, Росії, виходу з кризи і ключі до вирішення проблем природно і доцільно шука­ти у взаємодії із ними, при цьому головним партнером безумовно є Росія. Використовуючи різноманітні аргументи, а частіше спира­ючись на емоції, супротивники встановлення зв'язків з Росією та ближнім зарубіжжям обвинувачують керівництво України в «не­визначеності зовнішньополітичної стратегії», в «прозахідній» або «проруській» орієнтації тощо. Не менш гостро стоять питання зов­нішнього забезпечення національної безпеки України. Вирішува­ти проблеми Україні потрібно в умовах, яким немає аналогу в сві­товій практиці: добровільної відмови від ядерної зброї і просування по шляху придбання без'ядерного статусу.

«Східний вектор» інтеграційного руху України - це Спів­дружність незалежних держав. Враховуючи економічні, геополітичні та воєнно-стратегічні аспекти проблеми, доцільно усві­домлювати, що Україна зацікавлена у відновленні традиційних і в налагодженні нових економічних зв'язків з країнами Співдружності і, насамперед, з Росією, але на рівноправних, взаємовигідних умовах. Та справа в тому, що Україна ще не досягла такого рівня спільних національних економік, що дозволяють швидко інтегруватися в європейський економічний простір. Пояснюється тим, що, якщо на Заході - діючі ринкові структури, новітні технології і порівня­но стабільний прогрес, то на Сході - необхідність налагодження традиційних економічних зв'язків, формування ринку збуту і лікві­дація технологічної відсталості. Для України з ЇЇ унікальним геополітичним становищем надмірний погляд в той або іншій бік означає повний відрив від реальної ситуації або віддалитися від інтегрова­ної Європи. А це викликало уповільнення реформування соціаль­но-економічної структури і поступове входження в європейський і світовий економічний простір.

Геополітичний аспект процесу поглиблення і прискорення реін­теграції «європейського простору», зокрема на території колишнього Радянського Союзу, стає очевидним при з'ясуванні питан­ня про геостратегічну мету Росії - лідера Співдружності незалежних держав, наймогутнішої держави. І, як будь-яка краї­на, Росія має свої національні інтереси, що, до речі, не приховує, і те, що національні інтереси є і геополітичними інтересами вели­кої світової держави - це об'єктивна реальність. Утверджуючи свій статус великої держави, Росія, природно, розглядає геополі­тичний простір колишнього Радянського Союзу як сферу своїх жит­тєво важливих інтересів. Ось чому сильній, демократичній, суве­ренній Україні більше, ніж будь-якій іншій країні, потрібна сильна, демократична Росія. Невдачі в здійсненні демократичних реформ в Росії і в Україні привели б до влади сили, які шукають ворога, винуватця кризових явищ. Такі сили об'єктивно зацікавлені в нагні­танні відповідно антиукраїнських і антиросійських настроїв.

Важливо враховувати і міжетнічні відносини між Росією і Україною. І хоча, за підрахунками соціологів, в Україні лише 10% вважають реаль­ною загрозу виникнення в країні конфліктів па міжетнічному ґрунті, але це не дає підстав спокійно дивитися па те, як деякі політичні сили в Ук­раїні та поза її прагнуть розіграти «етнічну карту» в Криму, Східній і Західній Україні. Співіснування двох культурно близьких народів -українського і російського в межах єдиної державної структури протя­гом багатьох століть привело до існування «прозорих» кордонів між ними, змішування населення, виникнення потужних міграційних потоків. Нестабільність в українсько-російських відносинах або їх погіршення істот­но відіб'ється на становищі великих груп населення. Психологічно бага­тьом представникам національних меншостей тяжко перевести українсько-російські відносини на рівень міждержавних, тим хворобливіше сприймається їх нестабільність. Гармонізація етнічних відносин, забезпе­чення рівних громадянських прав - ще один найважливіший аргумент на-користь зважених стабільних і рівноправних відносин між Україною та Росією. Розвиток всебічних відносин з європейськими державами, але вже на якісно іншій, прогресивній основі, і є одним з найважливіших напрямків зовнішньополітичного курсу. Вже Україна стала повноправним членом Організації економічного співробітництва і розвитку Європи та активно бере участь в європейському процесі, початому на загальноєвропейській параді з проблем безпеки і співробітництва в Хельсінкі (1975 p.). Окрім Європи, Україна зацікавлена в налагодженні та розвитку відносин з дер­жавами, де є значний шар вихідців з України, насамперед, з Сполученими Штатами Америки і Канадою, Австралією і Аргентиною та ін. Зрозумі­ло, що Україна дуже зацікавлена в добрих відносинах з країнами ближ­нього зарубіжжя - зі всіма республіками Середньої Азії, Закавказзя, При­балтики і особливо з Росією і Білорусією. Адже з незалежними державами Україна на протязі десятиліть жила в одній державі, завдяки чому скла­лися тісні народногосподарські зв'язки. Підприємства України мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік. Адже для забезпечення діяльності всіх підприємств і господарських структур Україні необхідно ввезти майже 25 мли. топи вугілля (17,8% від потре­би), 52 мли. топи нафти (46,8%) і газового конденсату (85,5%), ділової деревини майже 10 млн, кубометрів (46,5%), близько 100 млрд. куб. природного газу, 205 rue. топи бавовни-волокна (100%) та in. Значна частина всієї сировини Україні йшла з країн Співдружності. Суверенна Україна не зазіхає па інтереси інших держав, але й ніколи нікому не дозволить диктувати собі умови. Вирішувати всі спірні проблеми Україна буде за столом переговорів, терпляче переконувати, доводити і перемагати силою правди, а не силою диктату. Україна не претендувала і не претендує па суверенні права інших держав і водночас завжди наполегливо відстоюва­тиме власні інтереси. Україна розглядає Співдружність механізмом рівно­правного погодження інтересів України з інтересами партнерів. В сучас­них умовах для України особливе значення мають відносини з Росією, з якої вона будує їх па рівноправній, незалежній основі, в дусі добросусід-ства. Адже Україну і Росію зв'язують загальні економічні та воєнно-стра­тегічні інтереси, історична доля, культурні традиції. Українці та росіяни протягом століть жили разом, ділили нарівно горе і утіхи, змішувались в долі своїй, в своїх коренях.

І хоча в сучасних умовах пє все ясно на не­босхилі відносин України з Росією, виникає чимало серйозних проблем, але треба робити все, щоб досягнути економічної і політичної згоди. Так, в сучасних умовах по-іншому можна вирішувати проблеми зовніш­ньополітичних відносин, виходячи з принципу рівності, добросусідства, до­тримання суверенітету, невтручання у внутрішні справи один одного, не­доторканості та територіальної нерушимості та ін. Якщо немає можливості вирішити ті або інші проблеми, скажемо, питання про забезпечення по­треб України в нафті та газі, то в сучасних умовах Україна має право па те, що піхто не може бути обмеженим, шукати інших партнерів не серед незалежних держав Співдружності, а на стороні, шукати альтернативні джерела одержання енергоносіїв. Так Україна зробила, коли Туркменія загальмувала постачання газу, уклавши найбільший економічний кон­тракт з Ісламською Республікою Іран і Республікою Азербайджан на по­стачання нафти і газу. У відповідності з контрактом протягом трьох років здійснюється спорудження гігантського - в три питки - трубопроводу, по якому іранський газ і нафта будуть подаватися через Азербайджан в Україну. Щорічно народне господарство України зможе одержувати 50 млн. тонн нафти.

В обмін Іран одержить з України метали, цемент, верстати, продукцію хімічної промисловості.

Природно, для України курс миру, дружби і згоди зі всіма народами є альфою та омегою зовнішньої і внутрішньої політики, високим мірилом людської моралі та відповідальності