Міжнародний тероризм

Поняття тероризм походить від слова те­рор (лат. terror - страх, жах, жахливість). Саме ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жор­стокістю, цілеспрямованістю і удаваною ефективністю. Ці особ­ливості визначили широке використання терору на протязі людсь­кої історії як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організацій і окремих груп осіб. Власне, сам факт публічної страти кримінальних або політичних злочинців або процес аутодафе (пуб­лічне спалення на вогнищі єретиків, єретичних творів) в період середньовікової інквізиції, страти непокірних в період якобінської диктатури у Франції та інші політичні явища стали класичною формою терору в інтересах держави і католицької церкви. Теро­ризм - це метод політичної боротьби, що полягає в систематично­му застосуванні нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усу­нення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, скла­ди зброї, викрадення літаків, автобусів тощо). Звичайно, терор зв'я­зують з діяльністю державної влади в певні періоди існування дер­жави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кож­ному. Отже, терор може бути державний і недержавний.

Державний терор зв'язують з особливо репресивною жорсто­кою діяльністю державної влади у ставленні до політичних про­тивників усередині країни і за її межами. Державний терор поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній терор асоціюється з агресивною або колоніальною політикою держави, спрямова­ний на загарбання чужих територій, пограбування національних багатств поневолених народів, нехтування елементарних прав лю­дини. Так, зовнішнім терором є монголо-татарське іго на Русі, поневолення Індії Великобританією, загарбання територій в Азії, Африці, в Латинській Америці Францією, Англією, Італією, Німеч­чиною, Бельгією та ін., дії фашистської Німеччини на окупова­них територіях, діяльність властей та ін. Історія кожної колонії -це історія збройного терору і насилля колонізаторів.

Внутрішній державний терор в залежності від специфіки його прояву можна розділити на судовий і позасудовий. Судовий терор проявляється переважно в кримінальному переслідуванні політичних противників і масштабах застосування смертної кари. В Росії судовий терор особливо яскраво проявився у внутрішній політиці Івана Грозного в період опріччини. Позасудовий дер­жавний терор в Росії наступає вслід за опріччиною в періоди смути в XVII ст. і знаходив відображення у воєнному приду­шенні політичних противників: протиборство Бориса Годунова і Лжедмитрія 1, Шуйського проти Івана Болотникова та ін. Особ­ливо позасудовий державний терор воєнного періоду властивий внутрішній політиці фашистських диктатур. Так, в перші дні приходу нацистів до влади Німеччину охопила хвиля терору, що мала подвійну форму: жорстоких і кривавих розправ під час за­ворушень, вуличних сутичок і потай завдаючих ударів у вигляді багатьох незаконних таємних арештів. Ліквідації противників без суду і слідства з допомогою тортур тощо. Встановлення в сере­дині 60-х років фашистської диктатури чорних полковників у Гре­ції привело до масового терору в країні. Тільки за один рік кину­то у в'язниці понад 60 тис. греків, багато з яких вбито і закатовано в концентраційних таборах на острові Юра і Лерос. За період правління військової хунти в Чілі в катівнях і тюрмах, таборах на галерах убито без суду і слідства понад ЗО тис. чілійців. Та внут­рішній державний терор може здійснюватись і без застосування військової сили в мирних умовах існування держави. Така ситу­ація склалася в СРСР в період тотального посилення сталінсь­ких репресій. На службу терору тоді поставлено і судові органи. В тоталітарних державах, особливо фашистських, поліцейський те­рор здійснюється в поєднанні з ідеологічним терором, опираючись на який владні структури намагались викрити будь-яке інакомис­лення. Ідеологічний терор крім прямого переслідування може проявлятися і в м'яких, завуальованих формах тощо. Недержав­ний терор широко застосовується католицькою та іншими церква­ми. Католицька церква широко застосовувала інквізицію. Інквізи­ція ще в ХІІ-ХІХ ст. застосовувалась судово-поліцейськими каральними органами католицької церкви для боротьби з єресями. Відмінною рисою терору виступає масовість насилля, поширення різноманітних форм тортур і знущання над людиною.

Проте терор відрізняється від суміжних понять: війна, агресія, геноцид та ін. Війна визначається як збройна боротьба між державами або суспільне явище у вигляді продовження політики на­сильницькими засобами. Війна як і терор тримається на насиллі. Але насилля насиллю - різниця. Терор може супроводжувати війну, особливо загарбницьку, агресивну, але війна може вестись і без політики терору. Війна без терору відрізняється від війни, що супроводжується терором тим, що в конфлікті діють лише воюючі армії, і лише на збройні сили противника спрямовані всі насильницькі дії, до того ж дотримуються правила ведення війни у ставленні до поранених, полонених, медичного персоналу і не допускається насилля над мирним населенням, але коли узако­нені згодою сторін або міжнародними конвенціями правила війни починають порушуватись і якась з воюючих сторін застосовує насилля у ставленні до поранених, полонених, мирного населен­ня та ін., що водночас стає і суб'єктом терору. Поняття агресія асоціюється з поняттям війна і характеризує дії тієї з воюючих сторін, яка першою застосувала силу, тобто збройний напад. Аг­ресія також може супроводжуватись терором. Поняття геноцид визначається як винищування окремих груп населення за расо­вими, національними чи релігійними ознаками.

Поняття терор, війна, агресія, геноцид хоча і відображають не тотожні за суттю суспільні явища, але все ж одного рівня за своїм значенням. Поняття ж репресія визначається як каральний захід, покарання, що застосовується державними органами. В історії прогресивні діячі вдавались до різних методів боротьби з існую­чим державним ладом. На знак протесту і непокори вдавались до політичних вбивств, самосуду, терористичних актів, тероризму тощо. Терористичній боротьбі відводилась не основна, а допоміж­на роль в революційному русі як засобу піднесення революційних настроїв мас. Так, Степан Степняк-Кравчинський, який здійснив 4 серпня 1878 року ударом кинджала вбивство шефа жандармів Микити Мезенцева на Михайлівському майдані в Петербурзі і зник з місця злочину, пізніше писав, що застосування кинджала стало наслідком відсутності інших методів змусити поважати свя­щенні людські права. Не такими методами потрібно добиватися визволення народу. Проти класу може піднятись тільки клас, зруйнувати систему може тільки сам народ. Та до терору вдава­лись окремі прогресивні діячі Росії і України, вбачаючи в терорі можливість визволення з-під гніту поневолені маси.

На всіх етапах історії людства боротьба між гнобителями і гноб­леними, між угрупуваннями панівного класу за владу часто мала характер збройного насилля, спрямованого на придушення, фізич­не знищення або залякування політичного противника. Історія знає багато страт суперників суперником і при цьому виставлялась го­лова страченого для страху, особливо жахливі періоди Середньо­віччя, характерні безкінечними спаленнями на вогнищі «відьм» інквізиторами, а також повішання на шибениці повсталих та ін.

Сучасній історії відомі не менш жахливі факти: від фашистсь­ких диктатур до вбивства Джорджа Кеннеді, замахи на Шарля де Голля, Джавахарлала Неру, Ульме Пальме, Індиру Ганді, Раджива Ганді та інші - все це можна вважати актами терору. Та істо­рія свідчить, що до терористичних актів звичайно вдавалися в пе­ріоди різкого загострення соціальних суперечностей або певних політичних конфліктів.

Тероризм і політика взагалі несумісні поняття і явища дійсності. Ще Володимир Ленін підкреслював, що «революційна тактика індивідуальних замахів недоцільна і шкідлива. Тільки масовий рух можна розглядати як політичну боротьбу». Правда, масовий революційний рух на якомусь етапі може вдаватися до вимуше­ного заходу - до політичного терору. Всякий тероризм - це акти політичного насилля. Тероризм не є чітким і єдиним явищем, а є метод політичної боротьби, що використовується різними соці­альними силами. Тероризм може бути державним і опозиційним, консервативним і революційним, релігійним і націоналістичним. Форми тероризму різноманітні за суттю змісту.