Основні концепції геополітики

Геополітика як політологічна концепція, що вбачає визначальну роль географічних чинників у політиці дер­жави, за глобальних політичних змін, які гостро поста­ли на зламі XX—XXI ст., набуває нового значення і змі­сту. Це пов'язано насамперед із невідповідністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-політичних прагнень. Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з від­повідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією

Термін «геополітика» в його первісному значенні (згідно з теоретичними розробками засновника цього напря­му шведського вченого Р.Челлена і німецького дослідника Ф. Ратцеля, а також американських вчених X. Маккіндера і А. Мехена) трактується як вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору. В сучасному розумінні цей термін трактується як наука і політика щодо вивчення міжнародних структур і механізмів їх взаємодії, закономірностей і тенденцій світо­вого розвитку, а також використання її досягнень у прак­тичній політиці національних держав, міжнародних союзів і блоків для забезпечення реалізації своїх геостратегічних і національних інтересів, збереження миру і забезпечення стабільності.

Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав'язати іншим держа­вам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовую­чи при цьому свої переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку.

До сказаного слід додати, що принцип сили в геополітичних концепціях початку XX ст. і періоду холодної війни мав дещо інше трактування, ніж у сучасному розумінні. Його величина, згідно з цими концепціями, залежала від: контролю держави над морськими просторами, контролю над хартлендом (середня земля — Євразія); ядерної зброї як засобу загрози і превентивного удару і засобу стриму­вання агресора.

На сьогоднішньому етапі світового розвитку провідною є та держава, сила якої переважно вимірюється економічним, технологічним, інформаційним та інтелектуальним потен­ціалом.

До вимірів сили на міжнародній арені відносять:

1) геополітичне становище, яке включає рельєф і клімат, територіальний простір, його сконсолідованість, що вира­жається у наявності сучасних комунікацій (автомобільних, залізнодорожних, річкових, морських і авіаційних); розта­шування у певному культурному і геополітичному ареалі (тобто у сфері впливів країн з точки зору їх геополітичної ваги і культурного розвитку);

2) населення, його кількість, вікова структура, природ­ний приріст, освітній рівень, фахова підготовка тощо;

3) природні ресурси — грунти, води, флора і фауна, корисні копалини, а також високотехнологічні й екологічно безпечні засоби природовикористання і природозбереження;

4) економічний розвиток, що передбачає наявність сучас­них постіндустріальних галузей, експорт технологій, кіль­кість розміщення своїх підприємств за кордоном, високо­освічені менеджерські кадри;

5) соціально-культурний рівень — передбачає ефектив­ну систему охорони здоров'я та екологічної безпеки, освіти й науки, а також вирівнювання соціальної стратифікації;

6) військова могутність, що виявляється в оснащеності високотехнологічними озброєннями і тактичній грамотності

збройних сил, високорозвинутому ВПК. При цьому слід сказати, що цей елемент не є вирішальним у силовому вимірі сучасного світу. Німеччина і Японія не є достатньо сильними у військовому відношенні, зате вони — члени Великої сімки;

7) політичний режим, який забезпечує сприятливі або не­сприятливі умови для цивілізованого розвитку суспільства;

8) дипломатія, сутність якої полягає в знаходженні ефек­тивного інструментарію для проведення зовнішньої полі­тики держави, створення сприятливих інформаційних та ідеологічних умов для піднесення престижу держави;

9) національний характер, який виражається у таких ознаках, як ставлення до праці, підприємницька активність, правова і моральна нормативність. Національний характер як сукупність рис колективної психіки має вирішальне зна­чення в кризових для суспільства ситуаціях;

10) міжнародний імідж держави, що виражається у сприй­нятті держави на міжнародній арені, її миролюбивому чи агре­сивному характері, внутрішній стабільності, здатності віді­гравати певну роль у балансі геополітичних інтересів розви­нутих держав, спроможності швидко трансформуватися від­повідно до модерністських тенденцій світового розвитку.

Отже, сила держави у міжнародних відносинах не є по­стійною величиною. Вона змінюється у часі, і відповідно змінюються пріоритети щодо трактування і реального зна­чення названих елементів