Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Нормат-прав забезпеч Укр і гал ох пр.




Відповідно до ст. 43 Конституції України 1996 р. "кожен має право на належні, безпечні і здорові умо­ви праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом". Це основні положення щодо реалізації пра­ва громадян на працю, забезпечення працівникам без­пеки, гігієни праці та здорового виробничого середо­вища і єдиного порядку організації охорони праці в Україні.

Правове забезпечення охорони праці крім консти­туційних норм визначають норми КЗпП України, За­кон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.1 (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р.)2 та інші підзаконні правові норми з охорони праці.

З урахуванням умов праці (важкі, шкідливі), пси­хофізіологічних особливостей працівника (жінка, не­повнолітній, інвалід) система законодавства з охорони праці включає загальні та спеціальні правові норми. Саме це й зумовлює визначення охорони праці в ши­рокому та вузькому розумінні. У ст. 1 Закону України "Про охорону праці" охорона праці розглядається як система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини у процесі праці. Це поняття охорони праці в широкому розумінні, оскільки воно включає великомасштабні заходи щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці: правові, економічні, організаційно-технічні, лікувально-профілактичні то­що. У вузькому ж розумінні охорона праці — це систе­ма правових заходів і засобів забезпечення безпеч­ного життя і здоров'я працівників у процесі праці на виробництві, у тому числі й правових норм щодо оздо­ровлення та поліпшення умов праці. У такому розу­мінні охорона праці є одним із принципів трудового права, суб'єктивним правом працівника на належні умови праці, правовим інститутом.

Як система правових норм, що входить до визна­чення охорони праці в широкому та вузькому розу­мінні, вона формує самостійний інститут особливої частини трудового права України

   

. До основних норм права такого інституту належать: а) КЗпП України; б) Закон України "Про охорону праці"; в) Основи за­конодавства України про охорону здоров'я; г) спеці­альні положення, правила, стандарти, інструкції тощо. За загальною класифікацією система норм з охорони праці поділяється на дві групи: норми загаль­ного характеру та спеціальні норми. За сферою поширення це норми права, що охоплюють: 1) усю терито­рію України; 2) відповідні підприємства; 3) відповідне коло працівників.

Правова організація охорони праці має комплекс­ний характер, відбиваючи три взаємозумовлених ас­пекти, що й визначають її сутність для сторін трудо­вих правовідносин. По-перше, охорона праці має соці­альне значення, включаючи: а) охорону життя та здоров'я працівника (ст. 4 Закону України "Про охо­рону праці"); б) збереження працездатності, трудово­го довголіття працівника; в) гуманізацію праці.

По-друге, охорона праці має економічне значення, що виявляється у таких процесах: а) скорочення втрат робочого часу та економії фонду соціального страхування, оскільки за належної охорони праці трапляється менше виробничих травм, професійних захворювань тощо; б) зростання продуктивності праці працівників, а разом з цим і зростання виробництва та розвиток економіки країни.

По-третє, правове значення охорони праці полягає в тому, що правові норми з охорони праці сприяють можливості: а) працювати за здібностями (з ураху­ванням умов праці, фізіологічних особливостей пра­цюючих жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою пра­цездатністю тощо); б) визначати правовий статус пра­цівника, включаючи право на охорону праці, його гарантії та захист; в) утвердження охорони праці як важливого елемента трудових правовідносин праців­ника з роботодавцем (адміністрацією) у забезпеченні охорони праці на робочому місці.

 

6.Законодавство Євросоюзу в цій сфері можна умовно розділити на дві групи:

— директиви ЄС щодо захисту працівників;

— директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).

Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

— загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

— вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків; Директива Ради 92/91/ЄЕС щодо охорони праці на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини через свердловини, Директива Ради 92/104/ЄЕС щодо охорони праці на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах; Директива Ради 93/103/ЄС під час роботи на борту риболовних суден; Директива Ради 1999/92/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників, які піддаються потенційній небезпеці у вибухонебезпечних середовищах);

— вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного переміщення вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров'ю на роботі);

— вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних із застосуванням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Директива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочому місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання значних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами; Директива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних з вібрацією, Директива Ради 36/ 188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов'язаної з дією шуму на виробництві (скасовується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);

— захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива

Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директива Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);

— положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

— вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин; Директива Європейського парламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуального захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, призначених для використання у вибухонебезпечних середовищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посудин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції).

Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко застосовуються заходи незаконодавчого характеру (наприклад, кожні п'ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому Місці).

7. Роботодавець розслідує причини виникнення професійних захворювань, з цією метою він наказом призначає комісію, до складу якої входять:

- представник санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії);

- представник лікувально-профілактичного закладу;

- представник первинної організації профспілки, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці;

- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. До розслідування, якщо потрібно, можуть залучатися представники інших органів.

- Професійне захворювання розслідується протягом десяти робочих днів після надходження повідомлення за формою П-3 (додаток 5).

- Комісія складає акт розслідування за формою П-4 (додаток 6) у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування і надсилається роботодавцем:

- потерпілому;

- лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує це підприємство;

- робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- первинній організації профспілки.

Примірник акта надсилається державній санітарно-епідеміологічній службі для аналізу і контролю за виконанням заходів.

Роботодавець у п'ятиденний термін розглядає матеріали розслідування професійного захворювання та видає наказ про заходи щодо уникнення таких захворювань і притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення санітарних норм і правил, що стали причиною цього захворювання.

Коли заходи щодо запобігання професійним захворюванням виконані, роботодавець письмово інформує установу державної санітарно-епідеміологічної служби, протягом зазначеного в акті П-4 строку.

Реєстрація професійних захворювань здійснюється на підприємстві, у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, у лікувально-профілактичних закладах в журналі (додаток 7).

8. Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяють:

за характером дії на організм людини (токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та ті, що впливають на репродуктивну функцію);

за шляхами проникнення в нього (через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови і слизисті оболонки).

До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників відносять:

патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби та ін.);

продукти їх життєдіяльності;

макроорганізми (рослини, твaрини).

 

9. Міжнародна організація праці виділяє десять груп факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність людини:

Ø фізичне зусилля передбачає пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо. Виділяють такі його рівні: незначне, середнє, важке і дуже важке;

Ø нервова напруга визначається складністю розрахунків, високою відповідальністю, інтелектуальним навантаженням, особливими вимогами до точності, небезпекою для життя тощо. Нервова напруга може бути: незначна, середня і підвищена;

Ø темп роботи визначає кількість трудових рухів за одиницю часу. Він може бути помірним, середнім, високим;

Ø робоче положення визначається положенням тіла людини по відношенню до засобів виробництва. Розрізняють обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне положення;

Ø монотонність роботи полягає в багаторазовості повторення одноманітних короткочасних операцій, може бути незначною, середньою і підвищеною;

Ø температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Виділяють незначну, підвищену (знижену), середню, високу, дуже високу стадії впливу;

Ø забрудненість повітря визначається вмістом домішок у повітрі і їх впливом на організм людини. Забрудненість повітря має п'ять ступенів: незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

Ø виробничий шум. Частота шуму визначається в герцах, сила шуму -- в децибелах. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

Ø вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці можуть бути підвищені, сильні, дуже сильні;

Ø освітленість у робочій зоні визначається в люксах, має два рівні: недостатня і погана або осліплююча.







Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 461. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия