КОНСТРУКТИВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БУДИНКІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ СТУПЕНЯ ВОГНЕСТІЙКОСТІ
Найбільшу межу вогнестійкості в будівлях будь-якого ступеня мають несучі конструкції, найменшу – внутрішні перегородки. Тому вогнестійкість будівлі визначається в певних діапазонах. Межа вогнестійкості будівельних конструкцій не завжди може відповідати вимогам пожежної безпеки, а відтак її потрібно підвищувати. Для підвищення межі вогнестійкості використовують різні методи вогнезахисту. Методи вогнезахисту залежать від: · необхідної межі вогнестійкості; · типу конструкції; · положення конструкції в просторі; · виду статичних та динамічних навантажень, що діють на конструкцію; · температурно-вологісних умов експлуатації; · агресивності оточуючого середовища; · естетичних вимог до конструкцій та ін. Найменшу межу вогнестійкості мають металеві незахищені конструкції. Залежно від температурного режиму пожежі межа їх вогнестійкості має декілька хвилин – 0,1-0,3 год. Металеві конструкції мають велику теплопровідність, швидко прогріваються і втрачають несучу здатність. Тому збільшення їх товщини не дає позитивного ефекту. Для захисту цих конструкцій використовують: · бетонування; · облицювання цеглою, керамічними плитами; · цементно-піщану й перлітову штукатурку; · покриття азбестом і рідким склом; · покриття, що спучується з утворенням пористих захисних прошарків, що мають високі теплоізоляційні властивості. Наведені вище методи вогнезахисту металевих конструкцій дають можливість підвищити межу їх вогнестійкості до нормованих величин (0,5-3 год). Дерев’яні конструкції мають незначну теплопровідність, а їх вогнестійкість втрачається через обгорання конструкцій, а відтак зменшення площини перетину. Вогнезахист дерев’яних конструкцій здійснюється шляхом: · просочування антипіренами; · створення термоодягу у вигляді штукатурки; · облицювання вогнезахисним покриттям (червона цегла, пустотілі керамічні блоки); · покриття листовим азбестоцементом, сухою гіпсовою або звичайною штукатуркою; · поверхневої обробки деревини емаллю в 4 шари. Дерев’яні конструкції, захищені вищенаведеними методами, набувають властивостей важкогорючих матеріалів і не займаються від малопотужних джерел. Кам’яні конструкції мають вогнестійкість, межа якої залежить від їх товщини, теплофізичних властивостей, способу обігріву. Завдяки своїй масивності й теплофізичним властивостям, кам’яні конструкції чинять великий опір вогню в умовах пожежі. Цегляні конструкції в умовах пожежі витримують нагрівання до 700-900°С, не зменшуючи своєї міцності і не виявляючи ознак руйнування. Межа вогнестійкості цегляних стін товщиною 25 см становить 5 год., а стін з пустотілої цегли – 5,5 год. Залізобетонні конструкції досить стійкі в умовах пожежі через негорючість і невелику теплопровідність. Вони виконують свої функції в умовах пожежі до 1 год., іноді менше. Дія води при їх гасінні може спричинити вибух бетону й швидке руйнування конструкції. Для підвищення їх вогнестійкості: · збільшують товщину конструкції; · вибирають бетон з меншим коефіцієнтом теплопровідності; · знижують статичні і динамічні навантаження; · добирають в’яжучі матеріали і відповідні наповнювачі; · збільшують товщину захисного шару бетону; · зменшують теплопровідність шляхом нанесення штукатурок чи облицювання; · добирають арматуру з більш високою критичною температурою.
|