Методы определения эффективности экспортных и импортных операций фирмы

При зворотному водопостачанні використана вода не скидається до річки, а після відповідної обробки знов подається до виробничої мережі підприємства. Насосами вода після охолодження на спорудах подається по трубопроводах 6 до виробничих агрегатів. При використанні у виробничому процесі вода нагрівається. Для подальшого її використання підігріта вода поступає по трубопроводах 8 на охолодження до споруд (градирні, бризкальні басейни, охолоджуючі ставки). Поповнення води у кількості 3 - 5 % від загального об’єму води у мережі здійснюється насосами по водоводах.

 

Рис. 4.7 – Схема зворотного водопостачання промислового підприємства:

1 – водозабір; 2, 5 – насосні станції; 3 – водоводи; 4 – споруди для охолодження води (градирні); 6, 8 – розподільча мережа; 7 – виробничі агрегати.

9. Очистка стічних вод

Фізико-хімічні методи. При освітленні вод, що містять дрібнодисперсні домішки, їх попередньо агрегують з допомогою реагентів — коагулянтів і флокулянтів Найчастіше використовуються фізико-хімічні методи. Вибір конкретних способів О.в. залежить від складу розчинених речовин і застосовуваної технології переробки мінеральної сировини. У гірничій промисловості використовуються реагентні, сорбційні, електрохімічні та інші фізико-хімічні методи очищення.

До реагентних методів відносять: нейтралізацію кислот і лугів, переведення йонів у мало-розчинний стан тощо.

Сорбційні методи полягають у виділенні органічних і неорганічних забруднюючих речовин на природних або синтетичних сорбентах, а також у використанні йон-селективних матеріалів. Електрохімічні методи: електродіаліз, електрохімічне окиснення і гідроліз, тобто методи, що пов'язані з дією електричного струму на водні розчини. Як правило, електрохімічне оброблення стічних вод, так само як і окиснення домішок (озонуванням, хлоруванням), належить до деструктивних методів очищення, тобто до таких, за яких домішки руйнуються. Ці методи застосовують у випадку неможливості або економічної недоцільності вилучення домішок із стічної води.

10. Місця скидання стічних вод

- скидання стічних вод в міську каналізацію

№ п/п	Скидання стічних вод в міську каналізацію допустиме:
1.	Якщо не порушується робота каналізаційних мереж та споруд
2.	Кількість завислих та тих, що спливають, часток в стічних водах не перевищує 500 мг/л
3.	Фізичні та механічні забруднення виробничих стоків не засмічують труби та не відкладаються на них
4.	Хімічні забруднення виробничих стоків не руйнують матеріал труб та елементи споруд каналізації
5.	Домішки горючих речовин у стоках не утворюють вибухонебезпечних сумішей в каналізаційних мережах
6.	Шкідливі речовини стоків не перешкоджають їхньому біологічному очищенню, температура води не перевищує 40°С
7.	Домішки не вступають у хімічні з'єднання з побутовими стоками і не виділяють отруйних та вибухонебезпечних газів
8.	Об'єм скидів не перевищує ГДС або ТПС,

11. Система моніторингу стоків

Оцінювання якості води базується на системі контрольних показників, із якими порівнюється якість досліджуваної води. Застосовують одиночні, опосередковані (непрямі) та комплексні оцінки забрудненості поверхневих вод за гідрохімічними показниками. Саме комплексні оцінки дають найточнішу і найоб’єктивнішу інформацію про якість поверхневих вод.

Комплексне оцінювання забрудненості поверхневих вод – інформація про забруднення або якість води, виражена за допомогою певних систем показників чи обмеженої сукупності характеристик її складу і властивостей, які порівнюються з критеріями якості води чи нормами для певного виду водокористування чи водоспоживання.

Відповідно до Водного кодексу України оцінка якості води здійснюється на основі нормативів екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативів якості води водних об’єктів.

12.Пропускна здатність міської каналізаційної системи

Внутрішні каналізаційні системи підключаються до вуличного каналізаційного колектору, за винятком особливих випадків, коли, незважаючи на наявність комунальної каналізації, проводиться очищення стічних вод в індивідуальних очисних установках присадибних ділянок з подальшим відведенням стічних вод у водойму.
Оскільки для відводу стічних вод завжди передбачається ухил, то підключення санітарно-технічного обладнання будинків до мережі комунальної каналізації легко здійсненно. Однак у великих містах нерідкі випадки, коли окремі приміщення, розташовані нижче рівня землі, тимчасово або постійно не мають вільного стоку. Це буває в тих випадках, коли випуск, що знаходиться в підвальному приміщенні будівлі, розташований нижче рівня, на якому знаходиться вуличний каналізаційний колектор. При незначному наповненні колектора вільний сток стічних вод від підвального приміщення виявляється ще можливим.
13.План природоохоронних заходів

1) з метою запобігання забруднення водойм необхідна завершити розпочату в 2001 році заміну водоводу водозабору, на це буде потрібно 1982 тис.грн.;
2) з метою запобігання забруднення земель необхідний капітальний ремонт водопроводів на суму 54104 тис.руб. і водоводів на суму 3214тис.грн.;
3) для відновлення забруднених земель за допомогою повторного внесення фосфогіпсу і органічних добрив буде потрібно 1966 тис.грн.;
4) на відновлення земель, порушених при будівництві й експлуатації різних об'єктів буде потрібно 4248 тис.грн.;
5) з метою охорони надр необхідні наступні заходи: усунення негерметичності експлуатаційної колони на суму 10356 тис. грн., Нарощування цементного кільця за колоною, кондуктором (1468 тис.руб.), Відключення окремих пластів (6028 тис.руб.),;
6) з метою захисту обладнання від корозії необхідні наступні заходи: будівництво та капітальний ремонт водопроводів (1494 тис.грн)

14.Перевірка можливих фактів забруднення водойм

Для планування перевірок і здійснення контролю за дотриманням водного законодавства органи Держводгоспу, які здійснюють контроль за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, для своєї зони діяльності проводять паспортизацію, складають відомості про діючі суб'єкти, які внаслідок своєї діяльності негативно впливають або можуть потенційно впливати на стан водних ресурсів та відомості про об'єкти, які будуються на землях водного фонду. При складанні цих відомостей враховуються види діяльності та об'єкти, що становлять екологічну небезпеку, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.95 N 554 (554-95-п). У перелік суб'єктів, що контролюються органами Держводгоспу України, включаються суб'єкти, розташовані на землях водного фонду (крім земель водного фонду, зайнятих морями та островами на них), за погодженням з відповідним територіальним органом Міністерства екології та природних ресурсів України, а також усі суб'єкти зони діяльності відповідного органу Держводгоспу, які звітують про використання вод за формою державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Держкомстату України 30.09.97 N 230 (z0480-97) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.10.97 за N 480/2284.

 

Методика експрес-аудиту промислових відходів

ВАТ „Бердичівський пивоварний завод” є пивним заводом з повним технологічним циклом, має у своєму складі солодовий цех, цілком забезпечений енергоресурсами і водою. Чисельність промислово-виробничого персоналу складає складає 635 чоловік. Максимальна виробнича потужність заводу складає 8,3 млн.дек.пива в рік, у 2004 р. було вироблено 4,6 млн.дек, на 2003р. заплановано 5,0 млн.дек. На сьогодення завод випускає 5 сортів пива і є власником двох захищених марок пива: „Бердичівське”, „Старий Бердичів”.

На пивоварному заводі середньої потужності йде у відходи 35000 тонн пивної дробини щорічно, а ефективних методів консервування цієї продукції не існує, крім сушіння, але й сушіння дробини в Україні не застосовують через відсутність устаткування.

На пивоварних заводах утворюється велика кількість різних відходів, серед яких основну масу становить пивна дробина. Цей «побічний» продукт у сирому стані має великий попит у тваринників як висококалорійна білкова добавка. На підприємстві не має небезпечних відходів (біологічних та радіоактивних). На підприємстві є дозволи на утворення відходів.

Згідно зі ст. 1 Закону “Про відходи”, відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Закон “Про відходи” покладає обов’язки на суб’єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогосподарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивості утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об’єктів поводження з відходами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об’єктах; здійснювати контроль за станом місць або об’єктів розміщення власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відходів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним органам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські відходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відходами; забезпечувати розробку та виконання планів організації роботи щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та багато інших обов’язків.

На підприємстві відповідальними за поводження з відходами є: Карпенко О.М., Дідківський В.К., Остапчук Г.Л., Іванчук Л.П. та Липейко П.П.

Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів виконується згідно з наступними нормативними документами: - ЗУ “Про охорону навколишнього середовища” від 26.06.1991 р., ст. 44; - ЗУ “Про відходи” від 5.03.1998 р.; - ЗУ “Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами” від 14.09.2000 р.; - ЗУ “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30.06.1995 р. З метою визначення та прогнозування впливу відходів на навколишнє природне середовище, своєчасного виявлення негативних наслідків, їх відвер­нення та подолання виробники відходів, їх власники, а також спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки здійснюють моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів. Моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів є складовою єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища. Промислові підприємства, в яких утворюються відходи, здійснюють первинний моніторинг через ведення паспорта місць видалення відходів, який розробляється підприємством, погоджується в установленому порядку і щорічно коригується. Для підприємств, у яких показник утворення відходів пе­ревищує 1000, розробляються реєстрові карти місць видалення відходів. Щорічно підприємства ведуть розрахунки динаміки утворення відходів, отримують в Управліннях екологічної безпеки ліміти та дозволи на розміщення відходів. Державний моніторинг здійснюється спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади за підприємствами, місцями розміщення полігонів, звалищ, комплексів, сховищ, відвалів через ведення реєстру об’єктівутворення, оброблення та утилізації відходів та ведення реєстру місць видалення відходів. Громадський моніторингздійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища. Моніторинг здійснюється з використанням інструментальних, аналітичних методів, наукових обґрунтувань, статистичних даних, даних паспортизації місць видалення відходів та інших. Важко пояснити, чому, але до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері поводження з відходами ЗУ “Про відходи” ніякі функції з моніторингу та контролю не віднесені, за винятком організації контролю за трансграничним перевезенням і видаленням відходів, що підлягають державному регулюванню. До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері моніторингу і контролю відходіввідноситься: - здійснення контролю за використанням відходів з обліком їх ресурсної цінності і вимог безпеки для здоров’я людини і навколишнього природного середовища; - здійснення контролю за діяльністю об’єктів поводження з відходами на своїй території. Міністерство охорони навколишнього природного середовища виконує наступні функції у сфері моніторингу і контролю відходів: - здійснення державного контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки; - створення інформаційно-аналітичних систем і банків даних про обсяги утворення і поводження з відходами; - здійснення контролю за веденням суб’єктами підприємницької діяльності первинного обліку утворення, збору, обробки, утилізації та видалення відходів та їх паспортизацією; - здійснення контролю за складанням і веденням реєстру об’єктів утворення відходів і реєстру місць видалення відходів; - контроль за трансграничним перевезенням відходів; - забезпечення обміну інформацією з відповідними органами влади інших держав і міжнародних організацій у сфері поводження з відходами. До компетенції державної санітарно-епідеміологічної служби у сфері моніторингу і контролю відходіввідноситься: - здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дотриманням державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів при утворенні, зборі, перевезенні, зберіганні, обробці, утилізації, видаленні, знешкодженні, похованні відходів; - видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи по об’єктам поводження з відходами; - методичне забезпечення і здійснення контролю при визначенні рівня небезпеки відходів.

 

8. Методи переробки відходів підприємства

Загальноприйнятий метод розміщення як небезпечних, так і твердих побутових відходів (ТПВ) — полігонне поховання. За оцінками фахівців, в європейських країнах щорічно утворюється 24 млн тонн небезпечних відходів, з них 75 % ховається.

При цьому полігонне поховання вважається найменш переважним для відходів, які можна рециклювати, утилізувати чи використати іншими шляхами. У ЄС популярнішим порівняно до безпосереднього розміщення відходів на полігонах є сміттєспалювання, яке виникло як засіб знешкодження ТПВ і згодом перетворилося на енергетичну індустрію, оскільки за тепловому еквівалентом 1 тонна ТПВ = ½ тонни вугілля.

Спалювання сміття

Спалювання ТПВ дозволяє значно знизити їхню обсяг і вагу; перетворити речовини (у тому числі й небезпечні) в інертні тверді; зруйнувати речовини, які б призводили до утворення біогазу при безпосередньому похованні на полігонах. Можлива утилізація енергії за рахунок спалювання органічних компонентів відходів.

9.Сховища на території підприємства

Згідно із статтею 21 Закону України “Про відходи” органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема грунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею їх на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів

10.Розподівл потоків відходів

Сухі відходи включають папір, картон, скло, бляшанки тощо. Вологі відходи, в свою чергу, включають органічні відходи, такі як шкірки від овочів, залишки їжі і т.д.

Сортування сміття передбачає наявність відповідних контейнерів для кожного виду сміття на спеціально виділеному майданчику-стоянці і такий розподіл побутових відходів.

Скло і склобій: у більшості місць прозоре скло і кольорове скло повинні бути розділені. Нові скляні ємності можуть бути зроблені з переробленого скла. Увага: кераміка, загартоване скл, пірекс або вогнетривке скло, дзеркала, шибки і лампочки не повинні бути включені в скляні відходів, а бути викинутими разом з великогабаритними відходами на стоянці контейнерів.

Папір та картон: газети, журнали, ящики та подібне повинне бути достатньо чистим, щоб бути переробленим. Увага: паперові серветки, кухонні рушники, наклейки, коробки від соку, копіювальний папір і шпалери, брудний або промаслений папір і целофанові пакети не є вторинною сировиною як папір і як повинні зберігатися окремо, і бути поміщені у визначений пакет для не відсортованих відходів.

12.Методи транспортування відходів

Небезпечні вантажі є отрутохімікати, радіоактивні, легкозаймисті і вибухонебезпечні речовини, що з своєї небезпеки вимагають спеціальну упаковку, виконання кваліфікованої вантаження та розвантаження, і навіть особливого режиму перевезення. Спроба заощадити на доставці небезпечних вантажів, отже, недотримання і правил доставки небезпечних вантажів, можуть призвести до непередбачених наслідків, таких як пожежа, вибух, хімічне зараження, зараження довкілля та стати загрозою здоров'ю чи життя.

Небезпечні вантажі поділяються на класи за рівнем небезпеки. Щоб доставка небезпечних вантажів було організовано за всіма правилами, необхідно вірно знайти клас небезпеки вантажу, залежно від привласненого вантажу класу небезпеки, застосовуються ті чи інші правила перевезення і упаковки вантажу. Класифікація виготовляють підставі ГОСТ 19433-88 «Вантажі небезпечні. Класифікація і маркірування». Дата останнього зміни стандарту: 19 січня 2010 р. 13.Перелік небезпечних відходів

Клас небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних речовин розрахунковим методом або згідно з переліком відходів, наведених у Державному класифікаторі відходів. На всі види відходів розробляється технічний паспорт згідно з Міждержавним стандартом ДСТУ-2195-93, дія якого поширюється на 10 країн СНД.

13.Перелік відходів підприємства

Промислові відходи. Різноманітні відходи промисловості, наприклад шлаки можуть бути джерелом або сировиною для видобутку чи виробництва альтернативних видів палива.Відходи — непридатні для виробництва даної продукції види сировини, її залишки, що не вживаються, або речовини, які виникають в результаті технологічних процесів, які не підлягають утилізації у даному виробництві. Відходи одного виробництва можуть використовуватися як сировина для іншого. Бажано щоби шкідливі відходи обов'язково нейтралізовувалися, але економічно це зазвичай неможливо. Відходи, що видаляються з газовими потоками виробництва, є викидами.

14.Місця зберігання відходів

Основне призначення спеціально відведених місць чи об’єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто остаточні операції видалення. Згідно із статтею 21 Закону України “Про відходи” органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема грунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею їх на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об’єктів.

15.Заходи щодо поводження з відходами

Поводження з відходами не здається занадто складним процесом. Все що потрібно, це розставити контейнери, зібрати сміття та відвезти його на сміттєзвалище або на переробку. Проте, насправді, цей процес виявляється набагато складнішим та вимагає точної та чіткої координації дій його учасників. У світовій практиці поводження з побутовими відходами відзначаються п’ять неодмінних аспектів цього процесу, а саме: соціальний, економічний, політичний, інституційний та фінансовий. Кожний із цих аспектів не є самодостатнім, а, навпаки, вимагає гармонійного та комплексного поєднання зусиль задля забезпечення ефективності поводження з відходами. Наприклад, якщо ми маємо технологічні та інституційні компоненти, але недостатньо фінансування, то, природно, що перспективи розвитку галузі стають достатньо примарними. Разом з тим, лише матеріально-технічних, організаційних та фінансових спроможностей недостатньо для ефективного функціонування системи.

Методы определения эффективности экспортных и импортных операций фирмы

Участие в международном разделении труда позволяет достигать поставленных экономических целей при меньших затратах производственных ресурсов. Международный обмен товарами (услугами) может быть выгоден всем участникам внешних экономических связей при условии правильного оформления структуры экспорта и импорта.

Теоретическое обоснование данных положений было впервые сформулировано еще в начале XIX в. выдающимся английским экономистом Давидом Рикардо. Они лежат в основе оценки экономической эффективности внешнеэкономической деятельности на любом уровне.

Особое значение имеет оценка эффективности внешнеэкономической деятельности предприятия в современных условиях, когда их хозяйственная самостоятельность и независимость неизбежно приводят к повышению ответственности и обоснованности принимаемых управленческих решений.

Экономическое обоснование принимаемых решений по управлению внешнеэкономической деятельностью предприятий производится путем расчета различных показателей экономической эффективности.

Всю систему показателей экономической эффективности ВЭД можно разделить на две группы:

1. показатели эффекта, определяемые как абсолютные величины, выражаются в соответствующих денежных единицах как разница между финансовыми результатами и затратами.

2. показатели эффективности, определяемые на основе отношения финансовых результатов к затратам, как правило, относительны и выражаются в относительных единицах: %, руб./руб., $/$, долях единицы и др.

Под затратами следует понимать денежную, стоимостную оценку привлекаемых производственных ресурсов: стоимость сырья, материалов, энергии, трудовых ресурсов, услуг сторонних организаций, обязательные отчисления в различные государственные фонды и другие затраты, без которых операция была бы не осуществлена.

Под результатами следует понимать денежную, стоимостную оценку полученной выгоды для предприятия: денежные средства за поставленную продукцию, выполненные работы и услуги, стоимость полученного товара, работ, услуг и т.д.

При расчете показателей важно соблюдать следующие принципиальные методологические положения:

· принцип наиболее полного учета всех составляющих затрат и результата. Неполный учет затрат и полученных результатов может исказить выводы об оценке эффективности того или иного мероприятия, решения;

· принцип сравнения с базовым вариантом. За базовый вариант может быть принято положение дел до принятия решения, один из вариантов принятия решения или состояние дел на рынке/конкурента. Неправильный выбор базы сравнения также может привести к искажению оценок;

· принцип приведения затрат и результатов в сопоставимый вид. Сравниваемые показатели должны быть сопоставимы. Например, следует приводить их в сопоставимый вид по объему, качеству, периоду времени и другим параметрам;

· принцип приведения разновременных затрат и результатов к одному моменту времени. Соблюдение данного принципа — одно из важнейших положений теории оценки эффективности.[Чичкина]

Рассмотрим основные теоретические концепции, в которых представлены методы определения эффективности внешнеторговых операций предприятия.

С.Н. Лебедева предлагает показатели, характеризующие масштаб, уровень развития, сбалансированность внешнеторговой деятельности предприятий и показатели ее эффективности. В качестве обобщающего предлагается показатель бюджетной эф­фективности внешней торговли, определяемый путем сопоставле­ния затрат на производство продукции, аналогичной импортной, и производство экспортных товаров. В этом случае внешнеторговый обмен признается выгодным, если значения данного показателя больше 1.

В качестве частных показателей эффективнос­ти экспорта предлагаются показатели:

· валютной эффективности:

 

;

· бюджетной эффективности:

 

;

· эффективности производства экспортной продукции:

 

;

Эффективность импорта оценивается аналогичными показа­телями:

· валютная эффективность импорта:

 

;

· эффективность потребления импорта:

 

;

· бюджетная эффективность импорта:

;

Взаимосвязь валютной эффективности экспорта и импорта выражается соотношением, при котором произведение валютной эффективности n -го товара на валютную эффективность импорта должно быть больше 1.

По мнению Лебедевой, с помощью приведенных показателей можно произвести объективный и детальный анализ экспорта (им­порта), а также определить предельно допустимые цены (макси­мум для импорта и минимум для экспорта) и предельно допустимые затраты на осуществление внешнеторговых операций.

Другой автор – Д.М. Иокша, соглашаясь с предложенной методикой, считает, что в условиях, когда на пред­приятиях не ведется отдельный учет результатов внешней и внут­ренней торговли, комплексная оценка эффективности по предло­женной методике представляется затруднительной. По этой причине автор считает целесообразным оценивать эффектив­ность субъекта хозяйствования с точки зрения условий торговли, для чего предлагается использовать следующие показатели:

1. индекс соотношения темпов роста экспорта-импорта в дейс­твующих ценах;

2. индекс соотношения темпов роста физических объемов эк­спорта-импорта;

3. индекс соотношения экспортно-импортных цен.

Своеобразным подходом к трактовке критерия эффективнос­ти внешней торговли отличается исследование Е.Е. Макаревич, в котором эффективность внешней торговли определяется как мак­симизация положительного внешнеторгового сальдо за счет спе­циализации на производстве и наращивания экспорта товаров с максимальной прибыльности продаж.

В соответствии с таким определением критерия эффективности выделяются следу­ющие этапы и соответствующие им блоки показателей в методике ее статистической оценки и анализа:

· оценка состояния и динамики объемов экспорта, импорта, их соотношение и значимость внешней торговли;

· оценка и анализ прибыльности внешнеторговой деятельнос­ти предприятия;

· анализ показателей – факторов, косвенно определяющих эф­фективность внешней торговли.

В составе первого блока предлагаются показатели стоимост­ного объема экспорта, импорта, оборота и сальдо внешней торгов­ли, коэффициента сбалансированности экспорта и импорта, экс­портной и импортной квоты, коэффициента корреляции экспорта и внутренних поставок товаров.

Во втором блоке предлагаются показатели непосредственного эффекта и эффективности экспорта (прибыль от экспорта, отдача затрат на экспорт, рассчитанная как отношение экспорта к затра­там на него) и показателей сравнительной эффективности экспор­та и внутренних продаж:

1. прибыль от реализации продукции;

2. отдача затрат по всей продукции;

3. прибыль от реализации продукции на внутреннем рынке;

4. внутренняя отдача затрат;

5. уровень прибыли от экспорта в общей величине прибыли от реализации;

6. сверхприбыль (в трактовке автора – это дополнительная прибыль, полученная за счет реализации продукции на экспорт по более высокой цене, чем внутренняя);

7. удельный вес сверхприбыли в прибыли от экспорта;

8. коэффициент соотношения экспортных и импортных цен;

9. коэффициент соотношения экспортной и внутренней отдачи затрат.

Так же существует система измерения эффективности ВЭД предприятия, состоящая из трех блоков показателей, характеризующих доходность, деловую активность и валютную самоокупаемость. В составе данной системы так же рассматриваются показатели эффективности экспортных и импортных операций. В общем виде показа­тели доходности рассматриваются как отношение величины экономического эффекта и величины ресурсов (потребленных или авансированных).

В составе первого блока предлагаются общие показатели до­ходности ВЭД предприятия:

· коэффициент сбалансированности, рассчитываемый как от­ношение внешнеторгового сальдо к внешнеторговому обороту;

· коэффициент соотношения внешнеторгового сальдо и вы­ручки предприятия;

· внешнеторговое сальдо;

· коэффициент соотношения внешнеторгового сальдо и при­были от реализации продукции на экспорт.

В качестве частных показателей эффективности экспорта предлагаются показатели экономического эффекта, рентабельнос­ти экспортных затрат на производство экспортной продукции, уро­вень прибыли от экспорта в общей прибыли предприятия.

В качестве показателей, отражающих уровень деловой актив­ности (второй блок), называются показатели уровня развития ВЭД и эффективности потребленных ресурсов.

К показателям уровня развития ВЭД относятся:

· уровень экспорта в объеме продаж предприятия:

;

· уровень импорта в общем объеме поставок на предприятие:

;

· коэффициент соотношения себестоимости экспортной про­дукции и себестоимости продукции идущей на внутренний рынок:

;

К показателям эффективности потребленных ресурсов относятся:

· коэффициент эффективности реализации экспортных то­варов:

;

· уровень себестоимости экспортируемой продукции в общей себестоимости реализованной продукции:

;

· коэффициент соотношения себестоимости экспортной про­дукции и выручки от экспорта:

;

Последний, третий блок показателей эффективности внешне­экономической деятельности, представлен показателями валют­ной самоокупаемости, которыехарактеризу­ют степень окупаемости вложенных средств, за счет валютных поступлений.

В качестве показателей предлагаются:

· коэффициент валютной самоокупаемости;

· коэффициент валютной платежеспособности;

· коэффициент соотношения экспорта и импорта:

;[Соркин]

Рассмотрев предложенные методы оценки эффективности внешнеторговых операций предприятия, можно сделать выводы, что данные методы во много схожи. Основное внимание уделяется определению экономического эффекта и эффективности экспорта и импорта.

Обобщив информацию, показатель экономического эффекта от экспорта товаров, продукции, работ или услуг можно выразить формулой (2):

ЭЭэкс = Вр + Oбф — Зэкс; (2)

где ЭЭ-экс — показатель экономического эффекта экспорта, руб.;

Овф — рублевый эквивалент отчислений в валютный фонд предприятия, рассчитываемый пересчетом валютной выручки (за вычетом подлежащей обязательной продаже государству) в рубли по курсу на дату поступления валюты, руб.;

Вр — рублевая выручка от продажи валюты, полученной от реализации экспорту, руб.;

Зэкс — полные затраты предприятия на экспорт, которые включают: затраты на производство и реализацию продукции.

По экономическому содержанию показатель эффекта соответствует понятию прибыли.

Показатель экономической эффективности экспорта можно выразить формулой (3):

Ээкс = ;(3)

где Ээкс — показатель экономической эффективности экспорта, руб./руб.

Необходимым условием эффективности экспорта является то, чтобы этот показатель был больше единицы.

Так же показатель эффективности экспорта может быть сопоставлен с показателем эффективности производства и реализации продукции на внутреннем рынке. Он выражается формулой (4):

 

Эвн = (4)

гдеЭвн— показатель эффективности производства и реализации продукции на внутреннем рынке, руб./руб.;

Оэкс— объем экспорта во внутренних ценах, руб.;

Спэкс—производственная себестоимость экспортных товаров (затраты на производство), руб.;

Зрвн— затраты на реализацию экспортной продукции внутристраны, руб.

Необходимым условием эффективности экспорта является то, чтобыпоказатель экономической эффективности экспорта превышал показатель эффективности производства и реализации продукции на внутреннем рынке.

Аналогичным образом можно представить экономический эффект импорта для внутреннего потребления (использования) импортируемой продукции формулой (5):

ЭЭимп = Зи – Цпимп;(5)

 

гдеЭЭимп — показатель экономического эффекта от импорта продукции для собственного использования, руб.;

Зи — полные затраты на приобретение (изготовление) и пользование продукцией, альтернативной импортной, руб.;

ЦПимп — цена потребления импортного товара (продукции), т.е. все затраты за весь период службы импортного товара (продукции), руб.

Полные затраты на приобретение (изготовление) и пользование продукцией, альтернативной импортной рассчитываются по формуле (6):

Зи = Цпв + Эрв;(6)

 

гдеЦПпв — цена покупки (затраты на изготовление) продукции по базовому варианту (альтернативной продукции или аналогичной импортной), включающая все расходы, связанные с ее приобретением (изготовлением), руб.;

Эрв — эксплуатационные расходы за весь период службы продукции, альтернативной или аналогичной импортной, которые включают стоимость потребляемого сырья, материалов, стоимость топлива и энергии, стоимость ремонтов, замены запчастей, заработную плату рабочих со всеми отчислениями, занятых обслуживанием, и другие аналогичные расходы, руб.

Цена потребления импортного товара (продукции) рассчитывается по формуле (7):

Цпимп = Цпи+ Эри; (7)

 

гдеЦпи — цена покупки (приобретения) импортного товара, включающая все расходы (цена контракта, оплата пошлин и сборов, транспортные расходы, страховые выплаты, оплата услуг посредников и др.), связанные с приобретением товара на внешнем рынке, руб.;

Эри — эксплуатационные расходы за весь период службы импортного товара (продукции), которые включают стоимость потребляемого сырья, матери