Підготовка до проведення лекції

При підготовці до лекції викладач усвідомлює тему, основні питання та мету лекційного заняття. На основі цього визначає тип лекції (репродуктивний, пояснювально-ілюстративний, проблемний) і відповідно до цього готує матеріал.

Для початкуючих викладачів основною вимогою в підготовці до леціїйного заняття є наявність конспекту лекції. Він готується відповідно до плану лекції, що передбачається робочою програмою навчальної дисципліни.

Конспект лекції складається особисто викладачем і, як правило, містить у собі:

• план питань, що будуть викладені у лекції;

• основний зміст лекції з кожного питання, що розглядаються;

• перелк основних та додаткових першоджерел, на яких базується зміст питань, що розглядаються в лекції;

• перелк ілюстративних та демонстраційних засобів, що використовуються в лекції;

9. Особливості проведення семінарського заняття у внз.

Семінар (лат. — розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості.

У XVIII—XIX ст. семінари широко входять до структури навчальної роботи вищих шкіл. Якщо раніше їх використовували у вивченні літератури, теологічних дисциплін, юриспруденції, то вже у XX ст. вони набули поширення у вивченні багатьох дисциплін гуманітарного та соціального циклу.

У сучасній вищій школі семінарським заняттям належить значна частина навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного й гуманітарного циклів.

У практиці навчальної роботи виокремлюють три різновиди семінарських занять: просемінари, семінари, спецсемі-нари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудито-рну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння навичками й уміннями самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах.

Технологія проведення просемінарів передбачає такі компоненти: формулювання теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокремлення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опанування тим, хто виступає, культурою ведення дискусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача).

Отже, головна функція просемінарів — оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням навчальної дисципліни.

Семінари — вищий рівень організації навчальної діяльності. Цією організаційною формою навчання передбачено підвищення пізнавальної активності студентів.

Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення науково-педагогічним працівником теми, основних питань, які винесено на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи.

Безпосередньо на заняттях обговорюють основні проблеми теми, провадять дискусію, заохочують активність студентів, підбивають підсумки, оцінюють діяльність студентів. Загалом семінари мають бути "розсадником знань", забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, формувати у них пізнавальну активність.

У процесі організації та перебігу семінарських занять важливо забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні "науково-педагогічний працівник — студенти", "студенти — науково-педагогічний працівник" на засадах демократизму й толерантності. Лише за умов вільного висловлювання власних думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні й соціальні мотиви учіння.

У процесі проведення семінарських занять науково-педагогічний працівник має цілеспрямовано виховувати в студентів таку етичну рису, як толерантність (від лат. шіегат — терплячий) — терпимість до чужих думок і міркувань.

Після завершення навчання фахівці долучаються до активної виробничої й соціальної діяльності, яка відбуватиметься в багатовимірному й багатовекторному соціальному середовищі (різноманітність виробничих, психологічних, моральних чинників, різні напрями в політиці, мистецтві, релігії та ін.). Це вимагає від особистості толерантності й уміння обстоювати власні позиції, погляди на ту чи ту проблему з позицій наукових законів і здорового глузду. Ці уміння саме й виробляють на семінарах.

Треба враховувати, що змістовий бік семінарського заняття не залишається надовго в пам'яті студентів. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системи методів і прийомів пошуку істини, культури спілкування.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності іх проведення, вносячи елементи дискусії, гри, змагальності тощо. Професор А А Алексюк подає такі різновиди семінарських занять:

? семінар запитань і відповідей;

? семінар — розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань;?

? семінар — колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки;

? семінар, що передбачає усні відповіді студентів з подальшим їх обговоренням;

? семінар — розв'язання проблемних завдань: проводять на основі створення проблемних ситуацій, виокремлення проблемних завдань і праці над їх розв'язанням;

? семінар — прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники долучаються до їх обговорення;

? семінар — "мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують розв'язання; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найдоцільніші.

Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Таку роботу проводять, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють дослідницькі семінари, що є вищою сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів навичок та вмінь проведення наукових досліджень.

Спецсемінари зазвичай проводять на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури.

Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів у групі. На вступному занятті науково-педагогічний працівник акцентує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи над нею, дає методичні рекомендації щодо підготовки наукових повідомлень, розробки технологічних карт і т. ін. За студентами закріплюють конкретні теми (можна одну тему доручати 2 — 3 студентам) і складають календарний план підготовки матеріалів.

 

10. Особливості проведення практичного заняття у внз.

Терміну " практичні заняття " нерідко надають дуже широке тлумачення, розуміючи під ним всі заняття, що проводяться під керівництвом викладача і спрямовані на поглиблення науково-теоретичних знань і оволодіння певними методами роботи з тієї чи іншої дисципліни навчального плану. До практичних занять відносять не тільки вправи у вирішенні завдань по загальнонаукових дисциплін, а й заняття з загальноінженерних і спеціальних дисциплін, лабораторні роботи і навіть заняття з вивчення іноземних мов. Різні форми практичних занять є самою ємною частиною навчального навантаження у військовому вузі.
Практичні заняття - метод репродуктивного навчання, що забезпечує зв'язок теорії і практики, сприяючий виробленню у курсантів і слухачів умінь і навичок застосування знань, отриманих на лекції і в ході самостійної роботи.
Мета практичних занять:
- Допомогти курсантам і слухачам систематизувати, закріпити і поглибити знання теоретичного характеру;
- Навчити навчаються прийомам вирішення практичних завдань, сприяти оволодінню навичками та вміннями виконання розрахунків, графічних та інших видів завдань;
- Навчити їх працювати з книгою, службовою документацією і схемами, користуватися довідковою та науковою літературою, ГОСТ.
Практичні заняття являють собою, як правило, заняття за рішенням різних прикладних задач, зразки яких були дані на лекціях. У результаті у кожного, хто навчається повинен бути вироблений певний професійний підхід до вирішення кожного завдання та інтуїція. У зв'язку з цим питання, скільки потрібно завдань і якого типу, як їх розташувати в часі в досліджуваному курсі, якими домашніми завданнями їх підкріпити і багато іншого в організації навчання у військовому вузі далеко не пусті. Відбираючи систему вправ і завдань для практичного заняття, військовий викладач повинен прагнути до того, щоб це давало цілісне уявлення про предмет і методи досліджуваної науки, причому методична функція виступає тут у ролі ведучої.
У системі навчання істотну роль грає черговість лекцій та практичних занять. Лекції є першим кроком підготовки курсантів і слухачів до практичних занять. Проблеми, поставлені в ній, на практичному занятті набувають конкретне вираження і рішення. Подібного аналога лекція серед інших видів занять не має. Хоча кожне практичне заняття, будучи заняттям в традиційному плані розвивають, що закріплює і т. д., може активно виконувати функції підготовчого етапу до подальшого активного сприйняття лекції.
Таким чином, лекція та практичні заняття не тільки повинні строго чергуватися в часі, а й бути методично пов'язані проблемною ситуацією. Лекція повинна готувати курсантів і слухачів до практичного заняття, а практичне заняття - до чергової лекції. Досвід підказує, що чим далі лекційний матеріал знаходиться від матеріалу, розглянутого на практичному занятті, тим важче лектору виявляючи курсантів та слухачів у творчий пошук.
Однак слід підкреслити, що дуже серйозно, особливо на перших порах навчання, впливає неузгодженість лекцій і практичних занять, коли лектор і викладач, провідний практичні заняття, розповідають про одних і тих же питаннях з різних точок зору, грунтуючись на різних визначеннях, скороченнях і позначеннях, а іноді навіть на різній послідовності викладу окремих фактів. Це може заплутати курсантів і слухачів, нанести тим самим шкоду їх навчанню, знизити його ефективність, зробити процес сприйняття матеріалу більш важким.
Практичні заняття з будь-якої навчальної дисципліни - це колективні заняття. І хоча в оволодінні теорією питання велику і важливу роль грає самостійна індивідуальна робота (людина не може навчитися, якщо він не буде думати сам, а вміння думати - основа оволодіння будь дисципліною), проте велике значення при навчанні мають колективні заняття, що спираються на групове мислення. Вони дають значний позитивний ефект, якщо на них панує атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, якщо курсанти та слухачі перебувають у стані розкутості, запитують те, що їм неясно, відкрито діляться з викладачем і товаришами своїми міркуваннями.