Врахування рідної мови при навчанні фонетичних явищ іноземної мови

Фонетичні навички формуються паралельно з граматичними й лексичними в процесі навчання усного мовлення та читання.

Формуючи іншомовні фонетичні навички, слід враховувати, що учні вже володіють системою звукових засобів рідної мови. Це може, з одного боку, складати певні труднощі, обумовлені інтерференцією рідної мови, а з другого - допомогти в оволодінні звуковою системою іноземної мови.

Найлегше учні оволодівають звуками, максимально наближеними до звуків рідної мови за артикуляційними та акустичними особливостями. Важче їм вдаються звуки, які здаються схожими на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками. Найважче засвоюються звуки, які не мають аналогів у рідній мові. В цьому випадку треба формувати цілком нові навички, навчати незвичних рухів язика, губ, м’якого піднебіння. В залежності від ступеня подібності до звуків рідної мови фонеми іноземної мови можна поділити на три групи.

Перша група - це фонеми, які повністю або майже повністю збігаються з фонемами рідної мови:

Англ.: [p], [m],[s], [z], [g], [f], [v], [t], [d], [n], [l], [S], [Z], [C], [G];

Нім.: [a], [V], [O], [p], [b], [t], [d], [k], [g], [f], [v], [s], [z], [j], [m], [n]

Друга група - це фонеми, які мають схожість із фонемами рідної мови, але мають і суттєві відмінності. Наприклад, в англійській і німецькій мовах, на відміну від української, довгота і короткість голосних звуків мають смислорозрізняльне значення. До інших суттєвих ознак голосних звуків англійської та німецької мов належать їхня напруженість, а в німецькій мові ще й лабіалізованість деяких звуків, закритість та сильний приступ голосних на початку слова або складу:

Англ.: [J] - [ I], [H] - [V], [O] - [o:];

Нім.: [H] - [V], [o:] - [O], [J] - [ I], [e:] - [F] - [F:].

Третя група - це фонеми, які не мають аналогів у рідній мові:

Англ.: [T], [D], [w], [r], [h], [q:], [x], [eI], [aI], [OI], [ou], [au];

Нім.: [y:] - [y], [Q:] - [G], [X], [B], [C], [c], [h], [x], [N], [l], [R].

В залежності від ступеня трудності оволодіння фонемою англійської/німецької мови визначається спосіб її введення, пояснення артикуляції, кількість фонетичних вправ.

Тепер порівняємо інтонаційні структури англійської, німецької та української мов. В усіх трьох мовах існують два базові тони - висхідний і спадний, по яких розрізняють повідомлення і запитання, завершені й незавершені висловлювання.

Наприклад:

Укр.: Ця книжка дуже цікава.

Англ.: This book is very interesting.

Нім.: Dieses Buch ist sehr interessant.

Укр.: Ти вже зробив уроки?

Англ.: Have you done your homework yet?

Нім.: Hast du die Hausaufgaben schon gemacht?

Укр.: Я не знаю...

Англ.: I don’t know...

Нім.: Ich weiß nicht...

Таким чином, враховуючи функціональну схожість інтонаційних структур трьох мов, учитель при поясненні функцій висхідного та спадного тонів може спиратись на перенос з рідної мови.

Але ці тони розрізняються в англійській (німецькій) та українській мовах своїми акустичними ознаками та технікою їх вимови. Висхідний тон в англійській/німецькій мові має більш низький початок і більш крутий підйом:

Англ.: Is this book interesting?

Нім: Ist dieses Buch interessant?

Укр.: Ця книжка цікава?

Англійський/німецький спадний тон має більш високий початок та більш різке падіння:

Англ.: This girl is my sister.

Нім: Dieses Mädchen ist meine Schwester.

Укр.: Ця дівчинка - моя сестра.

Для більшої виразності вчитель при поясненні відмінності між тонами може користуватись жестами. Доцільно навчити таких жестів і учнів.

У вчителя може виникнути запитання: якщо для школярів досить засвоїти лише два основні тони, то і він, учитель, може користуватись в своєму мовленні лише цими інтонаційними засобами. То навіщо він засвоював у вузі велику кількість інтонаційних структур неемфатичного й емфатичного мовлення? Справа в тому, що привабливість мовлення вчителя (а він виступає для учнів носієм даної іноземної мови), бажання наслідувати її багато в чому залежить від її виразності, емоційної забарвленості, вживання власне тих засобів виразності, які притаманні даній іноземній мові. Щодо учнів, то вони різні емфатичні засоби інтонування речень можуть засвоювати шляхом наслідування. Якщо ж їм це дається важко, то вони можуть користуватися інтонаційними засобами рідної мови.