Понятие, признаки и структура юридической практики.

Як одна із фундаментальних галузей права, адміністративне право тісно пов'язане з іншими галузями українського права, і завдяки цим зв'язкам забезпечується цілісність правової системи в цілому.

Найбільш тісний зв'язок існує між адміністративним і конституційним правом. Адже за допомогою норм конституційного права за­кладаються основи правового статусу цілої низки суб'єктів адміністра­тивного права, фундамент, на якому вибудовується решта адміністра­тивно-правових норм. В нормах конституційного права закріплено окремі загальні принципи державного управління. Наприклад, принцип за­конності.

Незважаючи на суттєві відмінності у методах правового регулю­вання, певні зв'язки існують між адміністративним і цивільним правом. Нормами адміністративного права, як і нормами права цивільного, регулюються певні майнові відносини. Але якщо для цивільного права характерною рисою є юридична рівноправність суб'єктів майнових відносин, то в адміністративному праві майнові відносини виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з реалізацію суб'єктами своїх владних повноважень. При­кладом можуть бути відносини, пов'язані з приватизацією майна, що знаходиться у державній власності, або відносини, пов'язані з уп­равлінням державним майном.

Тісний зв'язок існує між адміністративним і кримінальним правом. Останнє як галузь суто охоронної спрямованості створює спе­цифічний режим охорони відносин у сфері державного управління через встановлення кримінальної відповідальності за посягання на чинний порядок управління.

Нормами криміна­льного права встановлюється кримінальна відповідальність за злочи­ни у сфері держаного управління як службовими особами, так й іншими суб'єктами і в той чи інший спосіб порушують встановлений порядок управління. До таких злочинів, зокрема, належать зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень; одержання або давання хабара; опір представникові влади, правоохоронного органу, члену громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок; самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи тощо. Зв'язок між адміністративною і кримінальною галузями права та­кож виявляється у взаємодії між інститутами адміністративної і кримінальної відповідальності, які разом створюють, так би мовити, захисну оболонку для різних суспільних відносин. При цьому адміністративна відповідальність може розглядатись як профілактич­ний засіб щодо багатьох видів злочинних діянь, за які передбачена кримінальна відповідальність. Дуже часто зовні однакові діяння за­лежно від ступеня їх суспільної небезпеки можуть бути підставами як адміністративної, так і кримінальної відповідальності.

Адміністративне право певним чином зв'язане і з трудовим правом. Спільною ознакою тут виступає регулювання відносин державної служби. Хоча державна служба є одним з провідних інститутів адміністративного права, але в тій частині, в якій державна служба має ознаки трудового процесу, вона регулюється з допомогою норм трудового права. Це стосується насамперед питань робочого часу, відпусток, дисциплінарної відповідальності державних службовців тощо. Крім того, за допомогою інституту адміністративної відповідальності забезпечується охорона трудових правовідносин. Наприклад, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, а також за правопорушення, пов'язані з укладенням і виконанням колективних договорів.

Дуже виразними є зв'язки, що існують між адміністративним правом і так званими комплексними, або предметними, галузями права, до яких належать фінансове, митне, податкове, банківське, підприєм­ницьке, земельне, аграрне, екологічне галузі права. Особливості зв'язків з даними галузями полягають у тому, що, по-перше, в них широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охоронна функція цих га­лузей реалізується переважно з допомогою інституту адміністратив­ної відповідальності.

Певні зв'язки існують між адміністративним правом і цивільно-процесуальним та кримінально-процесуальним правом. Нормами цивільно-процесуального права врегульовано, наприклад, порядок вирішення судами деяких категорій справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Що ж стосується кримінально-процесуального права, то за допо­могою норм адміністративного права (зокрема інституту адміністра­тивної відповідальності) забезпечується нормальне здійснення про­ваджень у випадках вчинення правопорушень окремими суб'єктами кримінального процесу.

В цілому ж, зважаючи на те, що основу предмета адміністративно­го права утворюють відносини, що складаються у зв'язку з ор­ганізацією виконання законів органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, практично не може існувати галузі права, яка б не була так чи інакше пов'язана з адміністративним правом. В цьому виявляється непересічне значення адміністративно-правової галузі у правовій системі будь-якої сучасної держави.

 

 

Понятие, признаки и структура юридической практики.

Практика- целенаправленная деятельность людей, направленная на создание материальных благ, преобразований природы или общества. Практика представляет собой целостную систему, составными частями которой выступают цели средства результат, сам процесс деятельности. Ни один элемент составляющий элемент практики сам по себе не является юридической практикой и не обладает ее функциями.

Объектом тгп является взаимодействие общества, государства и права, роль и место ГП в общественной системе. В целом, объектом ТГП является юридическая практика.

Юридическая практика-это вся предметно-практическая деятельность людей в юридической сфере общества по принятию и реализации юридических норм правотворчества и правоохраны и противоправное поведение субъектов, процессы формирование права, деятельность различных организаций.

Сгруппировав существующие в правоведении взгляды на понятие юридической практики, можно выделить три их группы. Одни авторы отождествляют практику с юридической деятельностью (И. Я. Дюрягин, В. П. Казимирчук, Ю. И. Гревцов). Вторая группа авторов, стремясь отграничить юридическую практику от юридической деятельности и представить ее в качестве относительно самостоятельного явления, относит к ней лишь определенные итоги, объективированный опыт правовой деятельности (С. С. Алексеев, С. И. Вильнянский и др.). И, наконец, третья позиция, которая представляется наиболее предпочтительной, — когда любой вид юридической практики рассматривается в неразрывном единстве правовой деятельности и сформированного на ее основе социально-правового опыта (В. К. Бабаев, В. И. Леушин, В. П. Реутов и др.)