Глава 14

Особливим різновидом сексуальної поведінки є сек­суальні злочини. Кримінальні кодекси різних країн за­раховують до сексуальних злочинів різні поведінкові акти. Іноді навіть законодавство однієї країни на різних етапах свого історичного розвитку включає до цієї катего­рії різні діяння. Це залежить від норм моралі, етики, зви­чаїв, які панують у певну історичну добу.

Сексуальні злочини — заборонений кримінальним законодав­ством держави тип людської поведінки у сексуальній сфері.

У сучасному світі дещо ліберальними стали погляди на покарання за сексуальні злочини, внаслідок чого відру­бування голови, спалення на вогнищі, кастрація і депені-зація були замінені тривалим тюремним ув'язненням. Од­нак і тепер у суспільній та правовій думці багатьох регіо­нів світу ставлення до сексу, сексуальних злочинів обумовлює репресивна статева мораль.

Сексуальні злочини залежно від країни становлять 1 — 5% карних справ. Однак ці дані можуть бути не зовсім до­стовірними, адже кількість зареєстрованих злочинів не­рідко не відповідає реальній їх кількості. За даними дослі­джень, співвідношення зареєстрованих і дійсно скоєних злочинів є такими: педофілія — 1:15; зґвалтування — від 1:20 до 1:100; ексгібіціонізму — 1:85.

Особам, які здійснюють сексуальні злочини, прита­манні сексуальна агресивність, емоційна нестабільність, гіперчутливість до сексуальних подразників. Серед них розрізняють агресивних (молоді люди, здебільшого інтровертовані та імпульсивні, які цинічно і жорстоко скоюють злочини переважно в нічній час) і неагресивних (екстравертовані особи, у 65% випадків алкоголіки; скоюють зло­чини вдень, будучи знайомими з жертвами; здебільшого педофіли) сексуальних злочинців.

Вважається, що сексуальні злочини переважно скою­ють чоловіки, оскільки у підлітковому віці хлопчики ча­стіше за дівчаток мають сексуальні порушення, а серед до­рослих чоловіків превалюють не тільки злочинність і пси­хопатологія, а й особистісні порушення. Відомо немало тверджень, що жінкам більше притаманна «пасивна» аг­ресивність, чоловікам — «активна», у жінок домінують мовні форми прояву агресії, у чоловіків — фізичні. Попри те, останнім часом у світі помітна тенденція активізації жіночої злочинності. Жінки нерідко скоюють такі види злочинів, які традиційно тлумачили як чоловічі, перебу­ваючи при цьому у стані агресії. Це пов'язано зі зміною стереотипів, подоланням відмінностей у соціалізації ста­тей. За даними дослідників, більшість таких жінок, маю­чи труднощі у визначенні статевої ідентичності або стате­вої ролі, переважно ідентифікує себе із чоловіками; 25% із них мають гомосексуальний досвід, 60% — зловживають алкоголем, мали ранню сексуальну ініціацію (іноді шля­хом зґвалтування); у 70% виявлено сексуальні порушення (фригідність і диспареунію); сексуальні злочини вони скоюють у передменструальні періоди.

Злочинну сексуальну поведінку зумовлюють:

— інтоксикація (гостра алкогольна інтоксикація, па­тологічне сп'яніння, хронічний алкоголізм, наркоманія);

— психічні порушення (психози, розлади особистості, сімейні та подружні психогенії, наслідки синдрому «зну­щання над дитиною»);

— органічні порушення (епілепсія, гострі мозкові роз­лади, післятравматичні стани).

У суспільній думці нерідко домінує погляд, що девіантність і злочин взаємопов'язані між собою. Однак, як свід­чать статистичні дані, серед девіантів сексуальних злочин­ців небагато. Більшість девіацій не порушують чинного за­конодавства, оскільки для девіантних дій необхідні не лише участь, а й згода партнера.

Види сексуальних злочинів залежать від поведінки суб'єкта злочинних дій, обставин їх скоєння, а також від особливостей їх жертв.

 

3.1.Зґвалтування

Найпоширенішим видом сексуальних злочинів є зґвал­тування. Ознаками його є відсутність згоди жертви на сек­суальні дії.

Зґвалтування — акт будь-якого виду сексуальної пенітрацїї (про­никнення в орган), скоєний внаслідок примусу або раптовості.

Зґвалтування може бути скоєне само по собі або в поєднан­ні з іншими злочинами. У США, наприклад, на 100 000 жі­нок припадає 36 випадків зґвалтування, в Японії — 12, Ан­глії — 3, Польщі — 7. В Україні зґвалтування становить до 90% усіх сексуальних злочинів. Реальна їх кількість знач­но перевищує кількість офіційно зареєстрованих випадків. Основними причинами цього є недооцінювання значущості події, страх перед помстою злочинця, небажання розголосу.

Згода жертви сексуального злочину можлива у таких формах:

а) відверта згода або свідома участь у сексуальному акті без почуття провини;

б) імпульсивна згода або сексуальний акт, який був схва­лений у той момент, а пізніше виник жаль з приводу того, що трапилося, а також відчуття приниження і провини;

в) пасивна згода, коли жертва не бажає статевого акту, але й не перешкоджає цьому, що розцінюється іншою сто­роною як вияв згоди.

Кримінальний кодекс України визначає зґвалтування як статеві зносини із використанням фізичного насиль­ства, погроз або безпорадного стану потерпілої особи. Жер­твою зґвалтування в такому разі вважається жінка. Зґвал­тування розглядають як виключно чоловічий злочин, а його виконавцями вважають тільки чоловіків; жінок — його співучасниками, організаторами або підмовниками. Розробники цього положення не передбачили ймовірності сексуального насильства над чоловіками, а відповідно — їхнього правового захисту.

Зґвалтування більш характерне для міст, ніж для сільської місцевості. До 70% ґвалтівників схильні до сексу­альної агресії, 65% мали сімейні проблеми. Зґвалтування для злочинця є розв'язанням особистісних та міжособистіс-них проблем, зумовлених відторгненням його родичами, ін­шими представниками соціального середовища. Це спричи­нює розвиток комунікативної або сексорольової фрустрації, яка вирішується шляхом агресії. Оскільки чоловік не може проявити агресію у ставленні до значущої жінки (матері, дружини, партнерки), він переносить її на жертву зґвалту­вання, яка в той момент фігурує в ролі символу. Тому осно­вою зґвалтування може бути не лише задоволення сексуаль­них потреб, а й прагнення підкорити жертву. При цьому вік і зовнішність жінки іноді не мають значення.

Найпоширеніші види зґвалтування:

1. Інцестне (зґвалтування близьких родичів). Воно спричинює негативні психологічні наслідки, особливо для жертви, молодшої 12 років.

2. Групове. Зазвичай воно рідко супроводжується нане­сенням жертві тілесних ушкоджень. Часті при цьому пере­ривання статевого акту до настання еякуляції.

3. Індивідуальне. Воно може бути навмисним або си­туаційно-зумовленим. У процесі навмисного зґвалтування найчастіше проявляються грубі фізичні дії злочинця сто­совно жертви, які навіть можуть призвести до її смерті. На такі злочини зазвичай ідуть ґвалтівники із садистськими нахилами або у стані алкогольного сп'яніння.

4. Зґвалтування жертви, яка перебуває в стані природ­ного сну. До подібних випадків фахівці рекомендують ста­витися дуже обережно, оскільки заяви про таке зґвалту­вання можуть робити і психічно хворі жінки при нападах істерії або галюцинацій.

5. Зґвалтування жертви, яка знаходиться у стані гіпно­тичного або наркотичного сну. Можливість скоєння сек­суальних дій із загіпнотизованою жінкою проти її волі дуже сумнівна, однак не варто виключати можливості зґвалтування жінки, яка знаходиться у глибокому нарко­тичному сні під дією алкоголю або наркотиків.

6. «Садомічне» (зґвалтування через пряму кишку). Найчастіше буває при груповому зґвалтуванні.

Вітчизняні судмедексперти використовують іншу кла­сифікацію типів зґвалтування, зважаючи на характерні ситуації та особливості злочинців.

1. Зґвалтування з метою самоствердження в чолові­чій ролі. Злочинець нападає зненацька на самотню жін­ку в безлюдних місцях, не вступаючи у контакт із нею. Такі чоловіки мають страх перед жінками, почуваються невпевнено в їх присутності. Важливу роль при цьому ві­діграють збереження несвідомої емоційної залежності від матері, вплив рольових функцій сім'ї, в якій матері належить верховенство. У житті злочинець свідомо або несвідомо залежить від матері, дружини або іншої жін­ки. Щоб перебороти цю залежність, він скоює насиль­ство. Такими діями він несвідомо намагається позбутися психічної залежності від матері, ідентифікуватися з чо­ловічою статевою роллю, а також психофізіологічно задовольнити потребу, яку стримував. Ґвалтівник уни­кає контакту із жертвою, щоб не стати психічно залеж­ним і від неї.

2. Зґвалтування в середовищі молоді. Його зарахову­ють до групового зґвалтування, поділяючи на такі типи:

а) зґвалтування «спільних дівчат», добровільно або «насильно» втягнутих у злочинні групи, які намагаються самоствердитися в них. Такі дівчата безвольні, слабоха­рактерні, фізично або морально пригнічені, неодноразово піддавалися насильству. Провокаторами зґвалтування мо­жуть бути лідери групи та інші дівчата;

б) зґвалтування незнайомих дівчат. Його скоюють під час спільного дозвілля. У таких ситуаціях багато за­лежить від позиції лідера групи, його психологічних яко­стей. Часто він є психопатичною особистістю з вираже­ною агресивністю, явними або прихованими патологіч­ними насильницькими чи сексуально-насильницькими девіаціями. Більшість ґвалтівників — конформні, безіні­ціативні, слабовольні. Самі вони ніколи б не наважилися на таке.

3. Зґвалтування знайомих жінок. Останніми роками значно збільшилась кількість зґвалтувань, за яких злочи­нець і його жертва були знайомі по роботі або під час спільного проведення дозвілля. При цьому несвідомо спровокувати злочин може поведінка жінки: флірт; доб­ровільна згода залишатися ночувати у чоловіка; не уни­кання, а заохочення пестощів і поцілунків. Такі жінки або не усвідомлюють, до чого може призвести їхня поведінка, або неправильно оцінюють ситуацію. Іноді поведінка жін­ки є свідомою або несвідомою сексуальною грою, в яку втягується чоловік. Своєю поведінкою вона наче переко­нує чоловіка у готовності до інтимних стосунків, однак в останню мить відмовляє в цьому, що завдає чоловікові сильного емоційного удару. Жінка у цей час свідомо або несвідомо отримує психологічне задоволення від емоцій­них страждань чоловіка і його сексуальної незадоволено­сті. У таких діях проявляється психічний садизм жінки. Якщо на цьому ситуація не завершується, настає зґвалту­вання, оскільки чоловік приймає відмову від статевої близькості за кокетство жінки або не хоче залишатися у психологічному програші. Деякі жінки, які спровокува­ли чоловіка на зґвалтування, отримують велике задово­лення від звинувачення його в насильстві та притягнення до відповідальності.

4. Зґвалтування на основі парафілії у вигляді садизму.

5. Зґвалтування, обумовлене наявністю психотичної симптоматики. Такі зґвалтування скоюють хворі на шизо­френію, які часто не розуміють, що роблять під час галю­цинацій або марення. їх частіше за всіх злочинців затри­мують і притягують до кримінальної відповідальності, бо через свою патологію вони не можуть швидко зникати з місця подій і залишають сліди.

Осіб, яких було зґвалтовано, можна зарахувати до од­нієї із трьох основних груп:

— випадкові жертви, в яких захисна позиція у ставлен­ні до агресора є найсильнішою;

— особи, які несвідомо провокують сексуальну пове­дінку злочинця (легко встановлюють випадкові знайом­ства; при спілкуванні демонструють удавану сексуальну досвідченість);

— «жертви», які свідомо провокують сексуальну пове­дінку злочинця з метою в останній момент вийти з цієї си­туації, що їм найчастіше не вдається.

Жертвами зґвалтування бувають особи віком від 14 до 83 років, часто — самотні жінки з низьким рівнем освіти, їм притаманні боязкість, скромність, фаталістичність, від­сутність почуття безпеки, навіюваність. У 30% випадків жертви несвідомо провокують нападників. Особливо це ха­рактерно для інцестного зґвалтування.

Суттєвою проблемою для психологів є психологічні наслідки зґвалтування і реабілітація жертв. Як правило, у них діагностують специфічний комплекс емоційних роз­ладів, фіксований страх перед можливістю повторного на­паду, різноманітні сексуальні розлади, депресивні реакції. Таким особам необхідне психотерапевтичне лікування — короткочасний вплив після скоєного злочину і підтримувальні курси надалі.

 

3.2.Інцест

Карне законодавство України не виокремлює інцест як самостійний вид злочину. Правова оцінка можлива тільки у випадках кримінальної педофілії.

Інцест (лат. incestum, від in — не і castus — пристойний) — сен­суальні зв'язки між близькими (кровними) родичами.

Ступінь спорідненості регламентують правові норми, які можуть бути неоднаковими не тільки у різних країнах, а й у різний час в одній країні. Наприклад, у середньовіч­ній Європі у X ст. інцестом вважали статеву близькість між родичами до 7 коліна, у XIII ст. — до 4 коліна.

Основними причинами інцесту є тривала відсутність вдома чоловіка, патології подружнього життя, алкого­лізм, соціальна ізоляція, імпотенція, психопатія.

Найпоширенішим різновидом інцесту є контакт батька і дочки (середній вік дочок — 8,5 років; батьків — 32,5 ро­ків). Виокремлюють три типи таких батьків: батьки-інтроверти, батьки-психопати, батьки із психосексуальним ін­фантилізмом (схильністю до педофілії). Дружини з тих або інших причин обмежують або повністю припиняють стате­ве життя з ними, а їхню інцестну поведінку терплять чи вдають, що не помічають. Жертви інцесту можуть самі провокувати до статевої близькості своїх батьків, у 75% випадків не заперечують проти статевого зв'язку, зали­шаючись надалі вільними у виборі сексуального партнера.

Іншими учасниками інцесту за частотою випадків є: брат — сестра (середній вік братів — 15,5 років; сестер — 13 років); дядько — племінниця і мати — син (матері ві­ком 35—42 роки; сини — 11—18 років).

Характерними ознаками сімей, у яких скоюється ін­цест, є багатодітність; фінансові проблеми, матеріальна залежність жертв від злочинців; знущання в сім'ї; байду­жість матері до виховання дітей. Такі сім'ї живуть у своє­му замкненому світі, де виникають фактори, що спричи­нюють інцест. Мати підсвідомо або свідомо може передава­ти своє право сексуального обслуговування чоловіка доньці. В інших випадках зв'язок «батько—донька» може виникати на противагу матері (дружині). Якщо в сім'ї кілька доньок, вибір батька зупиняється на пасивнішій, яка не може протистояти його домаганням.

Інцестний зв'язок завжди супроводжується конфлік­тами, зумовленими або відсутністю духовної спільності, або незадоволенням сексуальних потреб. Часто мати ви­ключається з подружнього життя і займає стосовно доньки амбівалентну (суперечливу) позицію, а при розкритті та­ємниці інцесту буває «дуже вражена» правдою.

Встановлення зв'язку між братом і сестрою в одних ви­падках має на меті послабити вплив матері на сина, в ін­ших — мати «спрямовує» доньку для виконання ролі дру­жини її сина.

При психологічному оцінюванні інцесту необхідно враховувати:

а) ступінь спорідненості партнерів;

б) форму здійснення інцестних контактів (коїтальні, некоїтальні);

в) гомо- або гетеросексуальний характер;

г) вікову комбінацію партнерів (дорослий — дорослий, дорослий — дитина, дитина — дитина тощо);

ґ) добровільні чи насильницькі стосунки, ступінь на­сильства і згоди;

д) зміст сексуальних фантазій та еротичних сновидінь партнерів;

е) наявність у них девіантних тенденцій, тип харак­теру;

є) психопатичний профіль партнерів.

Раннє статеве життя у дівчат при інцесті може закінчи­тися небажаною вагітністю, абортом або пологами, що не­гативно вплине на статеві органи, які ще розвиваються; ви­кликати порушення психосексуального розвитку (невро­тичні розлади, абсолютну неможливість статевих взаємин).

 

3.3.Педофілія

Розпусні дії з дітьми набувають останнім часом ознак епідемії. У США, наприклад, від 100 000 до 500 000 дітей відчули їх на собі, від 2 до 5 млн американців були жертва­ми інцесту, який мав гетеро- та гомосексуальний харак­тер, до 20% населення країни мали в дитинстві сексуальні стимуляції.

Педофілія (грец. pais (paidos) — дитина і philia — любов, потяг) — сексуальна анормальність, яка виявляється у прагненні до сек­суальних дій з дітьми.

Стать дитини не має важливого значення, оскільки ди­тяче тіло з ознаками незрілості становить істинний сек­суальний стимул, роль якого подібна до ролі фетиша.

У кримінальному законодавстві України педофільні дії, які не мають характеру коїтусу, незалежно від їх гетеро- чи гомосексуальної спрямованості кваліфікують як «розпусні дії». Відповідальність за коїтальні дії з дітьми і підлітками настає внаслідок гетеросексуального зґвалтування і при добровільному здійсненні з ними статевих актів. Окрема стаття передбачає відповідальність за задоволення статевої пристрасті у спотворених формах, в т. ч. з дітьми, підлітка­ми. Гомосексуальні педофільні дії стосовно хлопчиків з анальним коїтусом розцінюють як мужолозтво.

Віковий ценз для об'єкта педофільних дій криміналь­ним законодавством різних країн визначають неоднаково, оскільки у країнах, де поширені ранні шлюби, застосову­ють не вікову, а біологічну межу досягнення об'єктом ста­тевої зрілості. У вітчизняному законодавстві віковою ме­жею встановлено — 16 років, малолітство — до 12 років, неповноліття — від 12 до 16 років.

Причини виникнення педофілії різноманітні. її осно­вою можуть бути сексуальна незрілість, фрустрації, девіа­ції, психопатологія, патологічний розвиток особистості. За результатами експерименту із сексуальної стимуляції збудниками педофільного характеру 3. Фройд стверджу­вав, що реакція сексуального збудження виникає у ба­гатьох сексуально і психічно зрілих, нормальних чолові­ків, а невикористання ними таких сексуальних збудників зумовлене комплексом захисних механізмів, в т. ч. і соціо-культурним табу.

В. Радецкі розрізняє такі види кримінальної педофілії:

1) педофільні дії, скоєні особистісно примітивними мо­лодими людьми під впливом алкоголю, за відсутності сек­суальних розладів;

2) педофільні дії, скоєні із близькими родичами, зде­більшого хронічними алкоголіками із примітивними риса­ми особистості;

3) педофільні дії, які мають чуттєву основу (молоді зло­чинці живуть з 13—14-літніми дівчатами за їх добровіль­ною згодою);

4) педофільні дії, в т. ч. гомосексуальні, які мають деві-антну основу;

5) педофільні дії, скоєні особами похилого віку (старші 60 років) на фоні психоорганічного синдрому.

Педофільні дії здебільшого скоюють особи з неповною або початковою освітою, без професійної підготовки, су­димі, які зловживають алкоголем, ведуть аморальний спосіб життя, мають абераційні нахили (схильність до збочень).

Жертви педофілів (хлопчики і дівчата) мають при­близно однаковий вік, досвід контактів з близькими роди­чами і незнайомими людьми. Педофільний контакт з ними відбувався у формі орально-генітального, геніталь­ного чи анального коїтусу. Психічні наслідки сексуальної агресії частіше проявляються у дівчат, ніж у хлопчиків. Серед дівчат, які стали об'єктом педофільних дій, ви­окремлюють:

а) дівчат віком 4—6 років. Вони легко знайомляться, сміливі, довірливо ставляться до незнайомих дорослих. їх участь у педофільних контактах була пасивною і відбува­лася під психічним або фізичним впливом. Контакти мали разовий характер;

б) дівчат віком 7—11 років. Кожна друга із них добро­вільно погоджувалася на сексуальні дії;

в) дівчат віком 12—15 років. Більшість із них жила «вільним» життям і мала конфліктні взаємини у сім'ї.

Реакція жертв педофільних дій залежить від віку, пси­хічної зрілості та ситуації, в якій вони були скоєні. Ініціаторами таких злочинів найчастіше є:

— знайома або близька людина. У такому разі діти па­сивно підкоряються злочинним задумам, не чинять опору, а сам факт протиправних дій не має для них достатньої психогенної сили;

— незнайома людина. Раптовий напад, агресивна пове­дінка; зґвалтування супроводжується нанесенням тілес­них ушкоджень, оскільки діти чинять опір, сприймаючи ситуацію Як загрозливу. У дитини виникає почуття силь­ного страху з розвитком психогенних станів різного ступе­ня прояву.

Найбільшим стресом для дитини є процедура слідства і судового розгляду справи. Малі діти не розуміють сексу­альної суті скоєної з ними дії і не фіксують на цьому уваги. Однак під впливом бурхливої реакції батьків, обговорення події під час слідства у них виникає акцентуація на мину­лому з можливим розвитком вторинного психоемоційного шоку, який надалі впливає на їх психічний та психосексу-альний розвиток.

Діти старшого віку та підлітки усвідомлюють сек­суальний зміст того, що сталося, і можуть іноді отримува­ти сексуальне задоволення. Однак вони досить боляче сприймають прилюдне обговорення події. Широкий її роз­голос під час слідства може спричинити психічні травми.

Діапазон психічних реакцій в таких ситуаціях буває дуже великим: виникнення астенії з емоціональною лабільні­стю, порушення сну, погіршення настрою, виникнення по­чуття тривоги, самоприниження.

 

3.4.Ексгібіціонізм

Явище ексгібіціонізму вперше було описано у 1877 р. Ч. Лассексом. 3. Фройд його зараховував до магічної пове­дінки, спрямованої на подолання комплексу кастрації, ос­кільки демонстрація статевого члена є проявом демонстра­ції чоловічої сили.

Ексгібіціонізм (лат. exibitio — виставляння, показування) — сек­суальна анормальність, яка полягає в демонструванні статевих органів незнайомим особам з метою одержання сексуального за­доволення.

У тваринному світі, особливо у самок, є інстинкт де­монстрації себе для привертання уваги особини чоловічої статі та самовіддача. У жінок, на відміну від чоловіків, ін­стинкт самовіддачі реалізується у статевому житті, тому не призводить до ексгібіціонізму. Хоча певні ексгібіціо-ністські тенденції можна спостерігати у жінок, які профе­сійно займаються стриптизом.

Ексгібіціонізм спостерігається переважно у чоловіків. Ексгібіціоністи несподівано з'являються в оголеному ви­гляді і демонструють переляканій жінці свій ерегований статевий член. При цьому в них виникає сильне статеве збудження і настає еякуляція. Частіше чоловіки оголю­ються перед дівчатами, ніж перед жінками, а після ско­єних дій намагаються зникнути.

Ексгібіціоністи невпевнені у собі, боязкі, соромливі, дратівливі, залежні від настрою. Тільки 25% із них праг­нуть викликати позитивну реакцію у жінок.

Ексгібіціоністська поведінка може проявлятися як: са­мостійний синдром; один із симптомів психічного захворю­вання; супровід деяких сексуальних девіацій; прелюдія до здійснення нормального або насильницького коїтусу; спо­сіб залучення клієнтів до осіб, які займаються проституці­єю. Ексгібіціонізм може бути проявом різних психічних (функціональних, органічних), особистісних розладів і стійких стереотипів сексуальної поведінки, що виникають з дитинства.

Українське кримінальне право не виокремлює ексгібі­ціонізм як самостійний вид злочину, а розцінює його як хуліганські або аморальні дії. За частотою проявів він зай­має друге місце (після ґвалтування) серед усіх сексуаль­них злочинів.

 

3.5.Вбивство на сексуальній основі

Граничним проявом садизму є вбивство з метою одер­жання сексуального задоволення. Насолода і сексуальне задоволення, які досягаються вбивством жертви, є вира­женням повної влади над нею. За такого виду вбивства ста­тевий коїтус не обов'язковий. Сексуальне задоволення може бути досягнуто шляхом імітації генітального прони­кнення в тіло жертви, за якого розривають природні отво­ри тіла, розрізують груди, горло і статеві органи, а іноді розчленовують усе тіло.

Вбивства, скоєні з метою задоволення садистських або вампірських потреб злочинця, відбуваються з нанесенням ударів ножем або іншим предметом у зону молочних залоз і статевих органів, супроводжуються облизуванням та смок­танням злочинцем ран, тертям об них статевими органами. У процесі цих дій і при спостереженні за стражданнями жертви у злочинців можливі ерекція статевого члена і сім'явиверження. Такі злочинці схильні до повторення вбивств, а в період між злочинами поводяться як нормаль­ні люди.

Серед сексуальних вбивств розрізняють:

1) вбивство, скоєне з метою досягнення оргазму (харак­терні його ознаки — випадковий вибір жертви, стереотип­ність дій злочинця при скоєнні злочину, серійність злочи­нів, нечасті випадки понівечення тіл жертви);

2) вбивство, скоєне в процесі переживання оргазму;

3) вбивство, скоєне з метою або в процесі подолання опо­ру обраної для задоволення сексуальних потреб жертви;

4) вбивство, скоєне з метою приховання сексуального злочину;

5) вбивство, скоєне з метою або в процесі позбавлення жертви можливості заклику про допомогу або припинення цих закликів.

Найчастіше вбивцею є чоловік віком до 40 років, який діє самостійно, психопат, конфліктний у побуті і на роботі, сексуально фрустрований, осудний. Серед злочинців, які скоюють вбивства на сексуальній основі, виокремлюють:

а) осіб, які страждають від психічних або інших розла­дів, поведінка та вчинки яких обумовлені характером і пе­ребігом захворювання;

б) осіб, які не мають статевих аномалій і відхилень у психіці, у виникненні злочинної поведінки яких вирі­шальну роль відіграють соціальні фактори;

в) атипових осіб з формально благополучними характе­ристиками.

У 75% випадків жертвами вбивць стають близько зна­йомі люди або члени їх сімей. Основними причинами зло­чинів на сексуальній основі є імпотенція, нехтування жін­ками, анатомічна патологія статевих органів.

Трапляється, що чоловіки скоюють вбивства коханки чи дружини. Вбивство коханки найчастіше відбуваєть­ся через небажану вагітність, загрозу можливого розго­лосу зв'язку (шантаж), неможливість легалізації зв'яз­ку, економічні чинники (неможливість утримання коханки, економічна залежність від неї), особистісні особливості партнерів. Факт вбивства спочатку викликає почуття по­легшення, а потім страх перед покаранням. На вбивство дружини чоловіка підштовхують її байдужість до нього, почуття своєї непотрібності для сім'ї, характерологічні осо­бливості партнерів. Спершу це призводить до образ, роздра­тування, які особливо посилюються у стані алкогольного сп'яніння, нерідко завершуючись скоєнням злочину.

Висновки:

1. Нетипова сексуальна поведінка — сексуальна поведінка, яку однозначно не можна зарахувати ні до норми, ні до девіацій, ні до па­тології і яка, хоч і становить меншість, однак поширена в усіх суспіль­ствах, культурах та середовищах. Осіб, що здійснюють нетипові сексуально-поведінкові акти, об'єднує те, що вона є для них домінуючим або єдиним шляхом досягнення сексуального задоволення. До нети­пової сексуальної поведінки належать: патологічний аутоеротизм, оралізм, аналізм та гомосексуалізм.

2. Сексуальні девіації — хворобливі порушення спрямованості статевого потягу чи способів його задоволення. Спрямованість стате­вого потягу характеризує вибір сексуального об'єкта на основі різних параметрів; спосіб задоволення вказує на пріоритетність конкретних методів і засобів досягнення статевих відчуттів.

3. Сексуальний злочин — тип людської поведінки, пов'язаний із сексуальним життям і заборонений кримінальним законодавством держави. Основними видами сексуальних злочинів є зґвалтування, ін­цест, педофілія, ексгібіціонізм та вбивство на сексуальній основі.

 

 

Глава 14