Біографія

Интересный вопрос, взятый из рассказала Л.Н. Толстого. Я думаю, что на этот вопрос невозможно найти точного ответа. Для кого-то главное богатство, кому-то важна работа, хорошая карьера, для кого-то семья. Но этот вопрос актуален и в наши дни.
Так чем же люди живы? Эту тему можно наблюдать почти в любом произведении русской литературы. Рассмотрим произведение Куприна "Гранатовый браслет".
Желтков - бедный чиновник, был безумно влюблен в княгиню Веру Николаевну Шеину, жену князя Василия Львовича Шеина. У Веры однообразный образ жизни, ей ничего не нужно для счастья, она считает, что у нее все есть. Но в жизни Веры Николаевны нет настоящей любви. С мужем у нее дружеские отношения, она связана с ним с чувством привычки. А Желтков жив благодаря Вере Николаевне, любви всей его жизни, это для него и есть счастье. Эта любовь стала для него смыслом всей его жизни. Влюбленный герой пишет ей письма, в которых раскрывает ей свои чувства. Но к сожалению, княгиня Вера не ответила ему взаимностью, а хотела, чтобы он перестал ее беспокоить своими письмами. Поэтому Желтков решает уйти из этой жизни, и пишет ей предсмертное письмо. В момент "последнего свидания" с Желтковым, Вера понимает, что та любовь, о которой мечтает каждая женщина, прошла мимо нее. В этом произведении, Желтков жил любовью, пусть даже и безответной, но она была для него всем.
В литературе немало примеров на тему любви. Например, в романе И.А. Гончарова "Обломов". Ленивый, с отсутствием определенной цели, Илья Ильич Обломов, которому ничего не нужно от жизни, влюбляется в Ольгу Ильинскую. Любовь меняет главного героя до неузнаваемости. Он встает со своего дивана, начинает читать, отдает Ольге все свое "я", в его глазах появляется блеск. Но со временем он понимает, что ему нужно вовсе не это. И в конце романа, Обломов пишет Ольге письмо, после которого они расстаются, а Илья находит счастье в доме Агафьи Матвеевны. Но не смотря на это, именно любовь боготворила Илью, заставила посмотреть на жизнь другим взглядом.
В произведении И.С. Тургенева "Отцы и дети". Базаров говорил, что любви не существует. Но после встречи с Одинцовой, Евгений будто потерял голову. Закрывая глаза, он видит ее, что ее руки когда-нибудь обовьются вокруг его шеи, что эти гордые губы ответят на его поцелуи. Признаваясь Анне в любви, Базаров был искренен с ней. Их роман не удался, но эта любовь помогла Евгению понять, что любовь существует.
Исходя из всего сказанного, можно сделать вывод, что многие люди живут благодаря любви. Как говорил великий мыслитель Конфуций: "Любовь - начало и конец нашего существования. Без любви нет жизни. Поэтому-то любовь есть то, перед чем преклоняется мудрый человек".

 

Біографія

Джером Дейвід Селінджер народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Є щось знакове в тому, що народився він у перший день першого мирного року після війни (хоч дата можливо й не зовсім точна, відома любов письменника до різного роду містифікацій). Його батько Сол був єврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, займався імпортом яловичини з Європи, мати була ірландкою, католичкою. Можливо цей іудейсько-кельтський дуалізм, і вплинуло на його своєрідний світогляд. Адже однією з важливих рис його характеру є протиречивість (він любив Віллі-Фордж, але зобразив її, як справжню діру у своїй повісті; він вважав себе вегетаріанцем, але іноді їв м'ясо тощо). Те, що він був напівєвреєм, викликало серйозний внутрішній конфлікт, зумовлений, не стільки релігією, як соціальним статусом, у ті часи був поширений расизм проти євреїв. Він мав старшу сестру Доріс, дітей виховувала мати в дусі методизму. З батьком у Селінджера було прохолодні стосунки, зумовлені бажанням Сола, щоб Девід заробляв великі гроші, мав стійку роботу з високим соціальним статусом, також він хотів щоб Девід продовжив сімейний бізнес, що майбутнього письменника зовсім не приваблювало.

У Нью-Йорку минуло його дитинство він проживав на західній стороні Манхеттену, там пройшли його перші шкільні роки. Його вигнали з кількох приватних шкіл, через те, що він не хотів навчатись. Далі він вчився у військовій школі "Веллі-Фордж" (Valley Forge Military Academy) в штаті Пенсільванія, тоді ж він починає писати. Він сам схотів там вчитись, бо бажав жити окремо від батьків. Його однокласники згадують, що для нього було звичним бути в центрі уваги, він був дуже компанійським, вмів розповідати веселі історії та анекдоти, але коли мова йшла про гулянки з випивкою, він, як правило, не приймав участь. Селінджер був капітаном фехтувальної команди, як Голден у повісті. Серйозної освіти Селінджер не отримав, проте відвідував протягом двох років заняття у Нью-Йоркському університеті, але там за його словами він "didn't apply himself".

Потім разом з батьком побував у Польщі, щоб познайомитись зі специфікою морських перевезень м'ясних продуктів. Це мало його цікавило, та поїхав він охоче, проте отримав дуже неприємні враження від скотобоєнь, після чого твердо вирішив цим не займатись. Його огида до м'ясного бізнесу згодом вилилась у те, що він став вегетаріанцем. У цей час він встиг вивчити німецьку мову.

Після цього прожив десять місяців у Відні, потім повернувся в Америку, в коледж Урсінус, але вже серед року втратив інтерес до навчання. Він не хотів навчатись у вищій школі (Ivy Leage), як стверджував, через їх снобізм та тому, що був євреєм.

Певний час відвідував літературні курси при Колумбійському університеті, що вів Віт Барнетт, редактор журналу "Сторі". Він казав, що Селінджер сидів в останньому ряді й дивився у вікно майже до кінця останнього семестру. Лише під кінець ожив, тоді він написав "Підлітки", які Барнетт вирішив опублікувати в "Сторі", що було певним ризиком, адже в оповіданні не було нічого особливого. Селінджер не раз казав своїм друзям, що колись він стане великим письменником.

Увесь цей час він продовжував писати. Перше оповідання автор надрукував у 1940 ("Підлітки"), коли йому був 21 рік. Протягом двох років він писав для "Saturday Evening Post", "Esquire", "Mademoiselle" та багатьох інших видань.

Потім він плавав в Індію та по Карибському морі на шведському лайнері "Кунгсхольм", де займався організацією дозвілля туристів. У цей час не припиняв писати оповідання для журналів та університетських збірок.

У 23 Селінджер пішов в армію, де прослужив два роки. Він приймав участь у Другій світовій у складі 12-го піхотного полку 4-ї дивізії. Серцева аритмія зробила письменника непридатним для піхоти, але в армії він знаходився з початку мобілізації, приймав участь у висадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці. На фронті було нелегко (за кілька перших тижнів загинуло 75% його однополчан) й у 1945 майбутній класик американської літератури потрапив у шпиталь з нервовим зривом. Пізніше він з призрінням ставився до В'єтнамської війни й насміхався з хлопців, що вербувалися. У Німеччині одружився з функціонеркою націонал-соціалістичної партії Сильвією, але невдовзі вони розлучились - він ненавидів нацистів так само сильно, як вона ненавиділа євреїв.

1945 рік був роком найбільшої творчої активності письменника, оповідання друкувались одне за іншим, відомо, що в цей час вже був готовий початковий рукопис "Ловця у житі". Селінджер розпочав роботу над повістю ще в 1941, але остаточна версія побачила світ лише 16 липня 1951, і ця дата залишилась в історії світової літератури. На той час з'явились майже всі найвідоміші оповідання Селінджера, що увійшли до збірки "Дев'ять оповідань" (1953).

Після гучної популярності, викликаною виданням повісті, автор вирішив переїхати в Нову Англію, де й придбав собі заміський будинок в Корніші, неподалік від річки Коннектикут, штат Нью-Гемпшир. Його дім знаходиться досить далеко від сусідів, за містом.

Другою його дружиною стала Клер Дуглас (молодша за нього на 15 років), у 1955, тоді ж він написав "Френні". Вони жили в Корніші. У 1955 народилась донька Маргарет, пізніше в них народився син Метью, Селінджер виявився непоганим батьком, зачаровував дітей своїми оповіданнями, але письменницька діяльність, образ життя автора псував відносини у родині. У цей час Селінджер пише кілька повістей про родину Гласів, й не завершуючи цикл покидає літературу назовсім, свій вчинок він пояснював, що слава сильно йому шкодить. Він живе у своєму будинку, до найближчих сусідів кілька миль, відгородившись від навколишнього світу, відмовляється давати інтерв'ю, й запобігає всім спробам підняти завісу його приватного життя. Значну роль зіграло в цьому й його захоплення східними релігіями - буддизмом та індуїзмом, що добре помітно в останніх повістях. Проте вони не повністю полонили його, хоч були найбільш стійким його захопленням, стверджує дочка автора. Певний час він цікавився сайентологією, але швидко покинув її, також він цікавиться гомеопатією, проводячи за заняттям нею більшу частину дня. У 1966 році він розлучився з Клер, і жив кілька місяців з вісімнадцятилітньою Джойс Мейнард, що пізніше стала письменницею, й у 1998 видала книгу спогадів (вона ж продала його листи, але вони були викуплені Пітером Нортоном й благородно повернуті автору). Потім певний час зустрічався з різними дівчатами (зокрема з Елейн Джойс). Схоже Селінджер намагався завжди тримати біля себе юність, теперішня його дружина Колін, колишня гувернантка його дітей, на 50 років молодша за нього.

Джойс Мейнард Джойс Мейнард