Студопедия — Приклад. В. І. Тихєєва вважається основоположником радянської методики розвитку мови дітей дошкільного віку
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Приклад. В. І. Тихєєва вважається основоположником радянської методики розвитку мови дітей дошкільного віку

2.

В. І. Тихєєва вважається основоположником радянської методики розвитку мови дітей дошкільного віку. Свої погляди на навчання дітей рідної мови виклала у книзі «Рідна мова та шляхи її розвитку», в якій наголошувала на необхідності починати навчати дітей рідної мови задовго до школи. Розробляючи теоретичні основи мет розвитку мови, Тихєєва центральне місце відводить наочності. На 1 місце вона ставить реальні предмети, іграшки, а на 2 – картинки. Вона вимагала, щоб у д\с була дидактична лялька. Однією з умов розвитку мови дітей автор називає правильну мову оточуючих, адже розвивати мову дітей може тільки вихователь, який постійно працює над її удосконаленням. Розробила методи навчання дітей рідної мови, найбільшого значенню надавала спостереженню. Тихєєва є автором місцевих екскурсій-оглядів, які проводяться в межах д\с, а екскурсії за межами д\с, на думку автора доступні дітям усіх вікових груп. У її книзі знаходимо вказівки щодо використання усної народної творчості та худ літ.

В.О. Сухомлинський питання розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови виклав у низці статей і праць («Серце віддаю дітям», «Слово рідної мови», «Рідне слово» та ін.). Першочергове місце посідає принцип нерозривності держави, батьківщини і рідної мови. Найголовнішою ознакою держави є рідна мова, одне з основних завдань – прищепити з дитинства любов до рідної мови. 2-ге завдання – наукові знання дитина має здобувати з природи, з довкілля, яке він сам реалізував у «школі під блакитним небом», у своїх щоденниках «Подорож у природу», «Подорож у світ праці». Приділявв багато уваги розповіддям на лоні природи. 3-тє – використання казки. Сухомлинський стверджував, казка – це духовні багатства народної культури, пізнаючи які дитина пізнає серцем рідний народ. 4-те – педагог має володіти бездоганно рідною мовою.

 

Білет № 5

1.Лексикологія, її розділи. Пряме і переносне значення слова. Багатозначні слова. Синоніми, антоніми, їх стилістичне використання.

Лексикологія (від грецьких lexikos

~ пов’язаний зі словом і logos — ученя) — це розділ науки про мову, який вивчає лексику, тобто словниковий склад мови й слово як його основну одиницю.

Терміном «лексика» також прийня­

то позначати всю сукупність слів у

Мові та всю сукупність значень, які

закріпились за словами в процесі багатовікового користування мовою.

Лексикологія розглядає словнико­

вий склад мови в таких аспектах:

• лексика споконвічна і лексика за­

позичена;

• загальновживана і професійна;

• нейтральна і стилістично забарвлена;

• активна і пасивна;

• нова і застаріла тощо.

У лексикології вивчаються одно­

значні й багатозначні слова, омо­

німи, пароніми, синоніми, антоніми,

діалектизми й жаргонізми.

Лексикологія поділяється на такі

розділи:

1. Семасіологію — учення про семан­

тику (лексичне значення) слів.

2. Етимологію — учення про похо­

дження слів.

3. Ономастику — учення про власні

назви людей та географічні назви

(топоніми).

4. Термінологію — учення про

терміни (однозначні слова в галузі

науки, техніки, мистецтва).

З лексикологією тісно пов’язані

суміжні лінгвістичні дисципліни:

• Фразеологія — наука, що вивчає

фразеологізми.

• Лексикографія — наука про спо­

соби укладання й види словників.

• Діалектологія — наука, що вивчає

територіальні говірки, зокрема

словниковий склад діалектів.

Більшість слів в українській мові може вживатися в прямому і в переносному значеннях. Коли слово означає звичайну назву предмета або якого-небудь значення, то це пряме значення; воно не залежить від контексту. Переносне значення виявляється лише в контексті. Наприклад, слово вік може вживатися у таких значеннях: Вік прожить — не поле перейти. Вік означає вік життя людини. Тому сидіти доведеться, гляди, і цілий, може, вік.

На перенесенні значення слів за певною ознакою формуються художні засоби мови: тропи, метафора, епітет, метонімія, порівняння, синекдоха.

Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім’я) — пари слів, які се­мантично протилежні одне одному.

Антоніми належать до важливих і оригінальних ху­дожньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, пове­дінки особи тощо з метою посилення враження від мов­леного — сказаного чи написаного. Тому антоніми ши­роко використовуються в художньому, науковому, пуб­ліцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а та­кож і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомо­ні морськім (М. Рильський); Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю. Пан гуляв у себе в замку, у яр­мі стогнали люди (Леся Українка); Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. творчість).

Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем — семантично контрастних, протилежних, вод­ночас широко вживаних і стилістично виразних, зде­більшого наснажених очевидною емоційністю.

синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, напри-клад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштов-ний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний– – родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить – про ґрунт) – плідний, плодючий, плодовитий, до-рідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.

Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.

Білет №6

1.Поняття про фразеологію. Фразеологізми, їх класифікація. Джерела, стилістична роль фразеологізмів.

Фразеологія – розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми.

Основні ознаки: стійка конструкція; слова, які є компонентами фразеологізмів, втрачає своє значення й лише разом виражають одне узагальнене поняття; надають тексту стилістичне забарвлення; в реченні один член. Джерела фразеологізмів: жива народна мова (передати куті меду); Професійні вирази (змотувати вудку); античність (ахілесова п'ята); Біблійного характеру (поцілунок Іуди); крилаті вислови (хіба ревуть воли, як ясла повні); прислів'я та приказки. Класифікація: фразеологічні зрощення – стійкі нерозкладні словосполучення (зарубати на носі); Фраз. єдності – сполучення, загальне значення яких певною мірою мотивується значенням тих слів, що до них входять; Фраз. сполучення – стійкі мовні звороти, у яких один з компонентів, має самостійне значення, що конкретизується в постійному звязку з іншими словами; Фраз. вислови номінативного типу (мовні кліше) – звітноьвиборча компанія, ринкова економіка; Фраз. вислови комунікативного типу, речення (прислівя, приказки, крилаті вислови

Фразеологізми не створюються в процесі мовлення, а як готові мовні одиниці відтворюються в міру потреби під час спілкування.

 

2. Завдання розвитку зв'язного мовлення посідає головне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному навчальному закладі. Навчання зв'язного мовлення є водночас і метою, і засобом практичного опанування мовою. Зв'язне мовлення має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох напрямах - як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення (текст чи дискурс). Зв'язне мовлення виконує низку важливих функцій, головною з яких є комунікативна, що реалізується у двох основних формах - діалозі та монолозі.

Діалог - форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями. Діалогом називають також слухання та промовляння здебільшого невеликих, неповних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники. Монолог - мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання його іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів. До монологу належать: застосування літературної лексики; розгорнутість висловлювання; наявність ускладнених синтаксичних конструкцій; прагнення до чіткого граматичного оформлення і певна завершеність.

Аналізуючи дитяче мовлення, дослідники вважають, що мовлення може бути ситуативним (мова зрозуміла лише для співрозмовників і незрозуміла для сторонніх людей) та контекстовим (розгорнуте, поширене, зрозуміле).

У середньому дошкільному віці на розвиток зв'язного мовлення значно впливає активізація словника, обсяг якого в цей період досягає 2,5 тис. слів. Висловлювання дітей стають послідовнішими та розгорнутішими, хоча структурно мовлення залишається ще недосконалим. У цьому віці відбувається інтенсивний розвиток контекстового мовлення. Однак діти відчувають труднощі в адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко спостерігається порушення логіки, переважає формальний зв'язок між реченнями в тексті.

 

Білет №10

1.Прикметник, його значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Лексико-граматичні групи прикм.Ступені порівняння якісних прикм. Відмінювання прикм., тверда і м'яка група. Правопис складних прикм.

Прикметник - це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомоги синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на питання:

який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав.

Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. Початкова форма прикметника - називний відмінок однини чоловічого роду.

Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка: 1. Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар). 2. Маленький хлопчик став дорослим (Я. Костенко). У першому реченні прикметники зелено-синіми, лагідна, тихавиступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому прикметник дорослимвживається у ролі іменної частини складеного присудка.

За значенням прикметники поділяються на розряди: якісні, відносні й присвійні. Цей поділ грунтується на єдності значеннєвих, морфологічних, словотвірних і синтаксичних ознак, притаманних відповідним розрядам.

Морфологічні ознаки прикметника

Прикметник має 3 розряди за значенням:

1. Якісні (ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою чи меншою мірою):

кмітливий – кмітливіший — найкмітливіший.

2. Відносні (ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин):

бурштинове (намисто), осінній (день), перелітні (птахи).

3. Присвійні (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия?чиє?:

мамина (казка), батьків (сміх), ведмежий (барліг).

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Як уже зазначалося вище, найважливішою особливістю якісних прикметників є їх здатність виражати різну міру та інтенсивність вияву ознаки за допомоги ступенів порівняння.

Ступені порівняння - це такі форми якісних прикметників, що означають різну міру вияву ознаки, якості того чи іншого предмета шляхом зіставлення з такою ж якістю в інших однотипних предметах: дорожчий - найдорожчий.

Розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий. Ступені порівняння мають лише ті прикметники, які позначають змінну щодо ступеня вияву ознаку.

Вищий ступінь називає якісну ознаку, що виявляється більшою мірою, ніж позначувана звичайним прикметником: Ні, нема нічого На землі усенькій, Що було б рідніше І дорожче неньки. (П. Бондарчук).

Вищий ступінь порівняння має дві форми: просту (синтетичну) і складену (аналітичну).

Проста форма утворюється від звичайного прикметника за допомоги суфіксів -ш-,-іш-: молодий - молодший, теплий - тепліший. Від деяких прикметників вищий ступінь утворюється за допомоги обох суфіксів: тонкий - тонший, топкіший.

Форми вищого ступеня порівняння деяких прикметників утворюються від інших основ (суплетивні форми): гарний - кращий, великий -більший, поганий - гірший.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється поєднанням слів більш, менш із звичайним прикметником: більш докладний, більш обережний, менш приємний.

Найвищий ступінь називає максимально виявлену ознаку предмета, якою він виокремлюється з-посеред інших предметів: Серед птахів найкращим співаком є соловей (В. Біанкі).

Найвищий ступінь порівняння має три форми: просту, складну і складену.

Проста форма твориться додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: прозоріший - найпрозоріший, вищий - найвищий, складн.

Правопис складних прикметників

Правила

Приклади

1. Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом;

б) складні прикметники, утворені від сполу чення іменника та узгоджуваного з ним при кметника;

в) складні прикметники з другою дієслівною частиною;

г) складні прикметники, в яких перша частина -прислівник, та ті, в яких друга частина - діє прикметник;

д) прикметники, в яких основне смислове на вантаження передається останнім прикметни ком.

лісостеповий, трубопрокатний, чорноземний

важкоатлетичний, народнопоетичний, правобереж- ний

волелюбний, вантажопідйомний, домобудівний

всесвітньовідомий, важкодоступний, вищезгаданий, свіжозрубаний

зернобобовий, вузькодіалектне, лінгвостилістичні

2. Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс;

б) складні прикметники, утворені з прикметни кових основ, між якими можна вставити спо лучник і;

в) складні прикметники, перша частина яких закінчується на-ико, -іко;

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-;

д) складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але за зміс том є однорідна з другою частиною й приєд нується до неї за допомогою сполучного звука о або е;

е) складні прикметники, що позначають відті нки кольору або смаку, проміжних сторін світу.

генерал-губернаторський, дизель-моторний, унтер-офіцерський

літературно-меморіальний, мистецько-художній, на вчально-виховний, музично-розважальний

історико-архітектурний, фізико-математичний, ме-ханіко-технічний

військово-морський, воєнно-політичний,

але: військовозобов'язаний, військовополонений

м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий

світло-синій, жовто-зелений, гірко-кислий, північно-західний, але. Жовтогарячий

 

1.

Розповідь - самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв'язного мовлення, оскільки його зміст дитина складає самостійно.

Розповіді на наочній основі: 1)сюжетна розповідь про іграшку;2)розп. за сюжетно ігровою обстановкою;3) придумування початку або кінця до події, зображеної на картинці; 4)розп.-етюди про природу.

Картина є ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення, вона викликає бажання у дітей поговорити про зображене, вона наштовхує на розповідь.

В м.гр картини використовуються з метою розвитку діалогічного мовлення, збагачення і активізація словника та виховання звукової культури мовлення. Основним методом роботи в цій групі є її розглядання у супровіді бесіди, а також розповідь вихователя. Структура заняття: 1.Вступна бесіда (вірш, бесіда). 2.Вивішування картини. 3.Розглядання картини у супровіді запитань вихователя. 4.Розповідь вихователя за змістом картини. 5. Підсумок.

У сер.гр. продовжуємо вчити розглядати та розуміти сюжет, описувати її за запитаннями і поступово залучати до самостійного розповіданню. Дітей вчать складати розповідь за зразком вихователя. Структура заняття: 1.Вступна бесіда. 2.Розгляд картини за запитаннями вихователя. 3.Вихователь дає зразок розповіді. 4.Складання розповіді дітьми. 5.Оцінка дитячих розповідей. 6.Підсумок.

У ст.гр. використовують описування картин і вчать придумувати творчі розповіді з використанням картин. На поч. року структура зан. як у сер.гр. В ході заняття вихователь може використовувати такі прийоми: план-вказівка, для тієї дитини, якій важко розповідати, придумування назви картин, складання розповідей за серіями картин, доповнити розповідь описом, елемент змагання.

 

Білет №11

1.Займенник. Розряди займенників. Правопис неозначених і заперечних займенників. Особливості відмінювання особових займенників.

ЗАЙМЕННИКАМИ-називаються слова,які вказують на предмети,ознаки,кількість,але не називають їх. Займенники набувають свого конкретного лексичного значення тільки у тексті,коли ми співвідносимо їх з певними іменниками,прикметниками,числівниками. Співвідносячись з ними,займенники пов`язують мовлення в єдиний ланцюжок тексту,наприклад:У нього очі наче волошки в житі. А над ними з-під драного картузика волосся-білявими житніми колосками. Це – Пилипко. Використовуючи займенники,можна уникнути повторення одних і тих же слів. При цьому слід стежити за тим,щоб займенникузгоджувався з тим іменником чи прикметником,замість якого вживається. За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяються на дев`ять розр`ядів:1)ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ- вказують на осіб,інші істоти,предмети,явища,поняття:я,ти,він,вона,воно,ми,ви,вони.2)ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК-себе вказує на того,хто виконує дію.3)ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ-вказують на належність предмета першій особі:мій,твій,наш,ваш,їхній,свій.4)ВКАЗІВНІ ЗЕЙМЕННИКИ-вказує на предмет(цей,сей,той),ознаку(такий),кількість(стільки).5)ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ-вказують на узагальнену ознаку:всякий,весь,кожний,інший,сам,самий.6)ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ-містять у собі питання про особу(хто?),предмет(що),ознаку(який?чий?),кількість(скільки). Це питання до іменних частин мови.7)ВІДНОСНІ-виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних. Це жтіж питальні,але без питання:слова тим,хто прагне волі,хто весь вік живе в борні,в кого в серці вічні болі і душа горить в вогні.8)НЕОЗНАЧЕННІ-вкаують на неозначні особи,предмети,якості,кількості,утворюються від питальних доданням часток-будь,-небудь,казна-,хтозна-,аби-,де-:будь-хто,що-небуть,казна-хто,хтозна-чий. З частками –буть,небудь-,казна-,хтозна- займенники пишуться через дефіз,а з частками аби-,де-,-сь -разом.9)ЗАПЕРЕЧНІ-утворюються відпитальнихза допомогоючстки ні і пишуться з нею разом:ніхто,ніщо,ніякий. Якщо між часткою і займенником є прикметник,то такі неозначенні і заперечні займенники пишуться окремо: будь з ким,ні до кого,аби у кого,хтозна до якого. Заміняючи іменники,прикметники,числівники,займенники виконують у реченні ту ж синтаксичну роль,що й замінені ними слова.

 

2.

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника - це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціально закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв'язний текст.

Слово як одна з основних одиниць мови відіграє важливу роль у різних видах людської діяльності - за допомогою слів відбувається формування понять, слово певним чином відображає дійсність. Слово як «феномен мислення» визначає своєрідність і важливість словникової роботи з дітьми, яка тісно пов'язана з розвитком пізнавальної діяльності, формуванням уявлень, накопиченням знань про навколишній світ, засвоєнням елементів понятійного мислення.

Аналіз природи слова та його особливостей, засвоєння дітьми лексики дає можливість виокремити в лексичній роботі з дошкільниками два важливих аспекти. 1 – пов'язаний з засвоєнням дитиною предметної співвідносності зі словом, що відбувається в процесі пізнавальної діяльності. 2 - аспект виявляється у засвоєнні слова як одиниці лексичної системи, його зв'язків з іншими лексичними одиницями. Дитина володіє пасивним (слова, які розуміє) і активним (які використовує) словником.

Перші свідомі слова у дитини з'являються наприкінці першого року життя. Згідно із сучасною вітчизняною методикою, у віці до року нормою є 10-12 слів. У цей період розвиток розуміння мови випереджає активне мовлення. Проте вже до кінця другого року життя збагачення активного словника відбувається швидкими темпами і становить 300- 400 слів. Кількісний склад словника за третій рік зростає у чотири- п'ять разів і може досягати 1500 слів. Розвиток словника передусім відбувається за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, їх ознаки та дії з ними. Третій рік життя - найбурхливіший у кількісному накопиченні лексичного багажу. Далі темпи дещо уповільнюються, хоча кількість вживаних слів зростає. У віці до чотирьох років кількість слів досягає 1900, у п'ять - 2000-2500, шість - сім років - 3500-4000 слів. Індивідуальні розбіжності у кількісному складі словника зберігаються і в цей віковий період.

 

Білет №12

1.Числівник, його значення. Розряди кількісних числівників за значенням і будовою. Особливості відмінювання числівників 40,90,100.

Числівник називає кількість предметів або порядок їх при лічбі і відповідає на питання скільки?котрий?

За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.

Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання скільки?До них належать:

1)Власне кількісні – називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, сто;

2)Дробові – називають кількість частин предмета: одна, девята, дві треті;

3)Збірні – називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, двійко;

4)Неозначено-кількісні – вказують на приблизну кількість: багато, мало, чимало, кілька.

Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий?за своєю формою й синтаксичною роллю вони близькі до прикметників(тому їх іноді відносять до прикметників): перший, п’ятий, десятий.

За будовою числівники поділяються на прості,складні і складені.

Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь,називається простими:один,два,сто;

Числівники які пишуться одним словом, але мають у своєму складі два або більше коренів,називаються складними: п’ятдесят,п’ятсот.

Числівники які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один,сто сорок п’ять.

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення а:

Н. сорок (днів)

Р. сорока(днів)

Д. сорока(дням)

З. сорок(днів)

О. сорока(днями)

М. на сорока(днях)

 

2.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні завдання розвитку лексики: 1.Збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок засвоєння дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному запасі. 2. Якісне засвоєння лексики, що виявляється в поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні узагальненням, яке в них виражене. Особливої актуальності у зв'язку з цим набуває завдання уточнення значення слів на основі протиставлення антонімів і зіставлення слів, близьких за змістом. 3. Активізація словника - застосування дітьми лексичних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях.

Зазначені завдання словникової роботи можна справедливо визначити як триєдину мету розвитку словника дитини, оскільки процеси збагачення-уточнення-активізації словникових одиниць відбуваються постійно. Вони тісно пов'язані один з одним, і тому важко виділити межу, коли закінчується один процес і розпочинається інший.

Зміст словникової роботи визначається в таких напрямках: 1. Введення слів, що означають назви предметів та явищ довкілля. 2. Введення слів, що означають якості, властивості предметів на основі поглиблення знань про них. 3.Введення слів, що означають елементарні поняття, узагальнення.

Принципи: 1. Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. 2.Пр. взаємозв’язку слова і попереднього уявлення – це принцип використання наочності як основи. 3. Взаємозв’язок усіх завдань словникової роботи.

 

Білет 14.

Прислівник. Його морфологічні ознаки, синтаксична роль у реченні. Розряди прислівників за значенням. Правовий прислівник.

Прислівник – це самостійна частина мови, яка є незмінювана, він вказує на те як відбувається дія в реченні і відповідає на такі питання: Як? яким способом? де? коли? куди? чому? навіщо? скільки? за якої умови? не зважаючи на що?

Як? – весело, сумно

Де? – тут, там

Яким способом? – надщесердце

Коли? – вчора

Куди? – вгору

Навіщо? – навчатися

Скільки? – мало, багато

Морфологічні ознаки – це його незмінюваність. Він не маю роду, числа, відмінка, часу. Про цю ознаку свідчить те, що у словах прислівниках немає закінчення. Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).

Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

 
 

високо

Синтиксична роль у реченні. Майже завжди прислівник виступає обставиною і підкреслюється _._._._._., але може й бути іншими частинами речення.

Приклад.

Сьогодні теплий грудневий день.

Розряди прислівника. За значенням прислівники поділяються на такі розряди:

· обставинні;

· означальні;

· предикативні;

· модальні.

Обставинні прислівники вказують на різні обставини, за яких відбувається дія. Відповідно до цього вони поділяються на такі групи:

· прислівники місця - означають місце або напрямок дії і відповідають на питання де? куди? звідки?: тут, там, внизу, вгорі, попереду, недалеко, навколо (довкола), поряд, поруч, близько;

· прислівники часу - виражають різні часові значення: початкової чи кінцевої часової межі дії, періодичність дії і відповідають на питання коли? відколи? як довго? доки?: тепер, тоді, вранці, влітку, навесні, щоденно, щороку, щоліта, змолоду, споконвіку, донині, довіку, назавжди;

· прислівники причини вказують на причину виконання/невиконання дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини?: знічев 'я, зопалу, ненароком, спросоння, здуру, згарячу;

· прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання для чого? навіщо? з якою метою?: навмисне, напоказ, наперекір, зумисне, на зло.

Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або спосіб їх вияву, міру чи ступінь: весело сміятися, швидко бігти, робити по-нашому, страшенно блідий, зовсім вільно, дуже старанний.

Серед означальних прислівників виділяють:

· якісні (якісно-означальні) прислівники характеризують дію або іншу ознаку з боку якості й відповідають на питання як? Вони утворюються від якісних прикметників за допомоги суфікса -о, зрідка -е: прекрасний - прекрасно, сумлінно, весело, мудро, розумно, гаряче, добре.

Від якісних прислівників творяться форми вищого і найвищого ступенів порівняння: весело - веселіше, найвеселіше. Ступеневі форми прислівників творяться так само, як і ступеневі форми прикметників, зберігаючи всі особливості творення;

· кількісні (кількісно-означальні) прислівники передають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву ознаки і відповідають на питання скільки? як багато? якою мірою? наскільки?: дуже сумлінний, досить активний, трохи збентежений, приходив двічі;

· прислівники способу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання як? яким способом?: по-київськи, по-українськи, по-новому, гуртом, уплав, жартома.

Предикативні прислівники виражають:

· стан природи: тепло, холодно, темно, тихо;

· психічний чи фізичний стан істоти: сумно, радісно, досадно, соромно;

· оцінювання якого-небудь стану з морально-етичного погляду або доцільності/недоцільності: біда, пора, лінь, гріх, диво. Наприклад: Аж жаль було на нього дивитися;

Модальні прислівники не виражають певного значення, а лише надають окремому членові речення чи всьому реченню модальних відтінків - можливості/неможливості, ствердження, заперечення, порядок викладу думок: безперечно, звичайно, певно, можливо, нарешті, наприклад, по-перше, по-друге, отже.

 

16 Білет.

Поняття про просте двосклакдне речення. Речиння поширені та непоширені. Типи речень за метою висловлювання. Порядок слів у простому реченні.Інверсія.Логічний наголос. Прості односкладні речення. Їх класифікація.

Речення – це одне слово, або кілька слів, які пов’язані між собою за змістом, інтонацією та граматичним зв’язком і виражають закінчену думку.Ознаки речення: смислова завершеність, інтонаційна оформленість, предикативність, модальність.За будовою речення бувають прості і складні.Прості мають один предикат, складні – два або більше.За головними членами речення: двоскладні- є підмет і присудок; односкладні – один головний член речення.За другорядними членами речення: поширені – тобто у реченні є другорядні члени речення; непоширені – немає другорядних членів речення.За метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні.За інтонацією: окличні і неокличні.Всі слова у реченні виступають певними членами речення, їх прийнято називати словоформами.Члени речення поділяються на головні і другорядні.Головні члени речення – підмет і присудок, які утворюють предикативний центр і передають головну думку. Другорядні члени речення – це такі слова, які уточнюють, конкретизують підмет і присудок і наповнюють речення.До них належать:додаток, означення, обставина. У простому реченні ьоже бути прямий і зворотній порядок слів.Прямий, наприклад: Тепла весна радує нас щодня. Зворотній – це такий, який протилежний прямому, тобто члени речення стоять не на свому місці, але зворотнвй порядок дає реченню більш емоційного звучання.Тому і використовується у художньому стилі і називається інверсія.Односкладними реченнями називаються такі речення у яких предикативний центр складається з одного головного члена речення(підмет і присудок).Вони можуть бути поширені і непоширені, повні і неповні.Розрізняють такі типи односкладних речень:речення у яких є підмет і його група(означення), присудок і його група(додаток і обставина).Речення у яких наявний підмет називаються називні.Вони в свою чергу поділяються на 4 підвиди: буттєві – у таких реченнях підмет вказує на справжню наявність предмета, вказівні – підмет підсилюється вказівними частками це_то_ось, оцінні – підмет таке слово, через яке висловлюється оцінка предмета, спонукальні – підмет,який називає предмет, що його потрібно подати.

 

2.

Засвоєння граматичної будови мови для дитини - складний шлях, на якому не обходиться без помилок. Діти плутають суфікси, префікси однієї частини мови з іншою. Для кращого засвоєння граматичної пра-вильності необхідно виробити звичку правильно говорити.

Тому дітям властиві такі типові помилки: 1.Помилки у словотворені. 2. У словозміні. 3.Відмінювання невідмінюваних ім. 4.Заміна роду ім. 5.Неправильне вживання числа ім. (зачини дверю). 6.Помилки у вживанню дієслівних форм (ходю, бігу). 7.Неправильне вживання дієприкметників (розірвата). 8.Помилки у чергуванні приголосних (у оці, рукі).

Також поширені синтаксичні помилки – це неправильний порядок слів у реченні. Найпоширенішою є неправильний порядок слів у відповідь на запитання. Синтаксичні помилки можна згрупувати таким чином: 1.Вживання одного сполучника замість іншого (то і так). 2.Неправильне вживання сполучників підрядності. 3.Під час з’єднання підрядного речення з головним замість сполучника вимовляється питальне слово. 4.У підрядному речені часу сполучник коли використовується не на початку речення, як цього вимагає зміст, а в середині. 5.Складнопідрядні речення з підрядними місця вживаються зі сполучником де.

 

Білет №17

1. Односкладні особові (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові) речення та їх стилістичне вживання. Односкладні речення безособові та називні. Способи вираження головного члена в цих реченнях.

Односкладне речення – це речення у яких предикативний центр складається з одного головного члена речення – або підмета, або присудка. (Люблю цю чудову пору року. Весна.)

Речення з присудком поділ. на:

- означено-особові – це такі у яких присудок виражений дієсловом І та ІІ особи одн., та дієсловом І та ІІ особи мнж. (я, ти, ми, ви);

- неозначено-особові – у таких реченнях присудок виражений дієсловом ІІІ особи мнж. (вони) (На селі тяжко працюють.);

- узагальнено-особові – це такі односкладні речення у яких присудок виражений дієсловом будь-якої особи найчастіше ІІ особи мнж., чи одн. (ти або ви) і ці речення є прислів»ями, приказками, крилатими висловами;

Речення у яких наявний підмет називаються називні (номінативні)

Вони поділ. на:

- буттєві – у таких реченнях підмет вказує на справжню наявність предмета про який говориться (Криниця у ній смачна вода.)

- вказівні – це такі речення у яких підмет підсилюється вказівними частками – це, то, ось. (Це криниця.)

- оцінні – це такі у яких підмет таке слово через яке висловлюється оцінка предмета. (Молодець. Вереда.)

- спонукальні – у яких є підмет який називає предмет, що його потрібно подати (у лікарській праці) (Скальпель! Тиск!). у щоденному мовленні ми часто користуємося такими номінативними реченями.

Безособові – це таке односкладне речення у якому присудок означає явища природи або стан людини. Часто присудок виражається словом «бути». У безособових реченнях не можна ввести

підмет.

 

2.

Для формування граматичної правильності мови ви-користовуються такі методи: дидактичні ігри, дидактичні вправи, розповіді з використанням слова, в якому діти допускають помилку, картинки, переказування оповідань, читання віршів, складання дітьми розповідей на групу слів, на тему, запропоновану вихователем.

Найефективнішим методом формування граматичної правильності мови е дид\ігри. Вони занадто поширені в роботі дитячих садків, проте вихователі не завжди правильно підбирають ту чи іншу гру з потрібною метою. Оскільки ігри на формування граматичної пра-вильності мови не досить описані в методичній літературі, відсутні вони і в планах виховної роботи дитячих садків.

Групи дид\ігор для формування граматичної правильност




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Стихотворение Державина - Властителям и судьям. | Повязки на отдельные области и части тела.

Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 1371. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Тема 5. Организационная структура управления гостиницей 1. Виды организационно – управленческих структур. 2. Организационно – управленческая структура современного ТГК...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия   Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...

ЛЕЧЕБНО-ПРОФИЛАКТИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ НАСЕЛЕНИЮ В УСЛОВИЯХ ОМС 001. Основными путями развития поликлинической помощи взрослому населению в новых экономических условиях являются все...

МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ МОРФЕМНОГО СОСТАВА СЛОВА В НАЧАЛЬНЫХ КЛАССАХ В практике речевого общения широко известен следующий факт: как взрослые...

СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАБОТА В СИСТЕМЕ РАЗВИТИЯ РЕЧИ УЧАЩИХСЯ В языке различаются уровни — уровень слова (лексический), уровень словосочетания и предложения (синтаксический) и уровень Словосочетание в этом смысле может рассматриваться как переходное звено от лексического уровня к синтаксическому...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия