Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методика пошуку першоджерел має свою специфіку.




Найпростіший спосіб не обминути потрібної інформації - регулярний перегляд у бібліотеках виставок нових надходжень. Але цей оперативний шлях містить багато елементів випадковості, коли основний масив потрібної інформації може залишитися невідомим.

Тому науковцю-початківцю все таки корисно дотримуватися загальновизнаних методичних рекомендацій, що стосуються, зокрема, педагогічного дослідження.

При роботі над науково-педагогічним дослідженням доцільно використовувати довідники з педагогіки, психології, мови тощо. Важливим джерелом для роботи є підручники, навчальні посібники з педагогічних дисциплін, а також статті, опубліковані в журналах "Рідна школа", "Початкова школа", "Дошкільне виховання", "Палітра педагога", "Все для вчителя", "Педагогіка і психологія" тощо. Публікуються цікаві статті й у педагогічних газетах "Освіта України", "Освіта", "Директор школи" та ін.

Роботу з літературними джерелами розпочинають з вивчення державних документів, підручників, навчальних посібників, довідників, а також монографій. Потім вивчаються статті в журналах. Разом із указаними літературними джерелами можуть бути використані збірники наукових праць, збірники наукових статей і матеріали наукових конференцій.

Однак, у науковій роботі, за всієї різноманітності джерел та пріоритетів дослідження, важливо дотримуватися певних вимог комплексного використання наявних джерел під час вивчення проблеми. Розглянемо найпоширеніші з них.

Як уже зазначалося, якісно провести науково-дослідну роботу - це, передусім, вивчити й проаналізувати раніше опубліковані роботи за темою дослідження. Результати досліджень із різних наук і галузей життєдіяльності відображені в різних видах наукових робіт. Найперше - у монографіях, наукових статтях, тезах, рефератах, дисертаціях, наукових доповідях і звітах.

Монографія- один із основних видів науково-літературних джерел, в якому найглибше та найпослідовніше викладаються результати наукових досліджень. Звичайно монографія публікується на матеріалах дисертаційних досліджень (кандидатських чи докторських), їхніми авторами, як правило, є відомі вчені. В монографіях знаходять відображення як теоретичні, так і прикладні (практичні) частини дослідження. Вони, як путівники, вказують шлях дослідникам у певних напрямках, розкриваючи суттєві теоретичні положення, а також способи досягнення результатів. Монографії треба читати уважно, занотовуючи найважливіші положення, висловлювання, рекомендації автора. Крім того, ці роботи здебільшого супроводжуються докладними списками літератури за проблемами дослідження, які відкривають широке поле для плідного пошуку. Дослідникові-початківцю корисно звертати увагу насамперед на цей вид науково-літературних джерел, порадившись з науковим керівником, вивчити кілька робіт, що були опубліковані за останні 10-15 років.

Статті- найбільші за обсягом (до 24 друкованих сторінок) публікації, які висвітлюють питання, що вивчаються, погляди автора з конкретних проблем, результати дослідження. Дослідник може звертатися до статей, опублікованих у різних наукових збірниках чи в спеціальних наукових журналах. До речі, специфіка наукових журнальних статей -- у донесенні найоперативнішої інформації, у розгляді тих проблем, які актуальні сьогодні. Систематично переглядаючи наукові журнали, беручи до уваги опубліковані в них статті, дослідник "тримає себе на матеріалі" за темою вивчення.

Тези- коротко сформульовані положення висновків, підсумків, рекомендацій за матеріалами дослідження з тих чи інших проблем. Обсяг їх невеликий 2-3 сторінки. Збірники тез здебільшого публікуються згідно з матеріалами конференцій, присвячених розгляду конкретних проблем дослідження.

Дисертації -це наукові рукописні роботи, фундаментальні дослідження, після захисту яких аспіранту, докторанту надається вчений ступінь кандидата чи доктора наук. За матеріалами дисертацій публікуються короткі викладки, що називаються авторефератами; при потребі ними може користуватися дослідник. Звернення до тих чи інших науково-літературних джерел рекомендується погодити з науковими керівниками.

Метод аналізу науково-літературних джерел допускає короткий, але інформативно насичений запис основного змісту кожного літературного джерела. Практика накопичила достатньо способів фіксації та осмислення вивченого літературного матеріалу. До них можна віднести передусім анотування, тезування, конспектування, реферування, цитування, конструювання.

Анотація- це коротке узагальнене викладення змісту наукового джерела. Обсяг анотації повинен бути невеликим, не перевищувати однієї сторінки. Анотацію аналізованого джерела рекомендується фіксувати в індивідуальній картотеці дослідника, про що йшлося вище. Оскільки кожна книга супроводжується опублікованою анотацією, дослідник звертається до неї, щоб ознайомитися з джерелом. Потім рекомендується звернутися до заголовка, щоб мати повніше уявлення про роботу, що вивчається. До індивідуальної бібліографічної картки картотеки дослідника, крім анотації, рекомендується вписувати також назви найбільших розділів, що викликають його інтерес.

Анотування -загальний метод обробки змісту джерела. Конкретніше уявлення про зміст джерела дає складання у процесі читання заміток із найціннішими положеннями, позиціями автора висновками та пропозиціями. При цьому рекомендується відразу відмітити сторінки, де вони опубліковані, щоб під час оформлення своєї наукової праці робити посилання на них. Складання таких заміток може здійснюватися різними способами.

Відомо, що запис зберігає частину прочитаного. Він дисциплінує, змушує повніше заглиблюватися в зміст, привчає виділяти основне, сприяє міцнішому засвоєнню, повторенню та закріпленню матеріалу.

Наведемо деякі рекомендації щодо роботи з книгою при підготовці конспекту, тез доповідей, реферату.

Вимоги до бібліографічного опису літературних джерел є спільними для всіх, хто має справу з книгою. В описі кожен знак має важливе значення (кожна кома, крапка, двокрапка); вони є орієнтирами в світі книг під час їх пошуку. Знаючи їх і маючи невелику практику роботи з книгою, дослідник через невеликий проміжок часу буде дотримуватися їх автоматично, не витрачаючи часу на опис літературного джерела.

Звернення до різноманітних літературних джерел створює можливість прилучатися до широкої інформації з теми дослідження. Однак утримати її в пам'яті надовго людина не може. Тому, кожний дослідник повинен виробляти конкретні прийоми фіксації та збереження потрібної інформації. Одним зі сталих прийомів збереження інформації, який можна порекомендувати, - складання індивідуальної картотеки за темою наукової роботи. Суть її в тому, що кожне літературне джерело фіксується на окремих картках (згідно з вимогами бібліографічного опису) зі вказівкою автора, назви джерела, місця видання, видавництва, року, а також самого змісту роботи.

Планє попередньою формою запису прочитаного. Він передує тезам та конспекту - складнішим та змістовнішим формам нотування. Змістовні тези неможливі без попередньо складеного чіткого плану, хоча зміст і обсяг плану та тез можуть відрізнятися.

Вдало сформульовані тези містять у собі всі основні питання, які має відбивати план. Ці питання у тезах доповнюються положеннями, що розкривають окремі аспекти мікротем. Отже, тези - це стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту, що вбирають суть висловленого. Якщо план допомагає уявити структуру тексту та назвати його теми, то тези розкривають суть усієї текстової інформації. Ця форма аналітичного запису прочитаного передбачає переробку первісного тексту трансформацією більших мовних одиниць у менші. Під час складання тез відбувається ущільнення, згортання мовних одиниць різними переформуваннями (наприклад, зміст словосполучень передається одним словом цілого речення - окремим словосполученням, складне речення замінюється простим тощо). Робота над складанням тез потребує поступового, творчого підходу, а її результати залежать від багатьох чинників творчого підходу (врахування мети роботи, характеру тексту, індивідуальних особливостей укладача тощо). Розрізняють два види тезування: відбір авторських тез із тексту; формулювання основних положень статті чи розділу книжки власними словами. Складання тез - важливий засіб підвищення рівня самостійної роботи, розвитку логічного мислення, мовленнєвої культури студентів.

Одним із поширених способів фіксування змісту джерела є цитування,тобто точне (дослівне) відтворення тексту джерела зі збереженням усіх розділових знаків. Цитата в самій роботі дослідника переться в лапки і на неї обов'язково подається посилання (в кінці кожної сторінки чи за нумерацією списку літератури, що використовувалась, із зазначенням автора, назви джерела, сторінки запозичення цитати).

Важливе місце в роботі з книгою належить тематичним випискам, які треба виконувати так, щоб у подальшому можна було скористатися ними під час написання текстової частини наукової роботи.

 







Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 875. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия