Оскільки свійським тваринам притаманне лише статеве розмноження, вегетативне розмноження безплідних міжвидових гібридів неможливе. В селекції тварин майже не застосовують масовий добір, бо кількість нащадків незначна і тому кожна особина має велику цінність.
Організм тварини характеризується високим ступенем інтеграції, тому при селекції потрібно враховувати корелятивну мінливість: у разі зміни певної ознаки можуть змінюватись інші, генетично пов’язані з нею. Так, із збільшенням довжини кінцівок у тварин стає довшою і шия, з видовженням тіла свиней стає тоншим шар сала.
У селекції тварин застосовують споріднене (для переведення певних генів у гомозиготний стан) та неспоріднене схрещування, а також віддалену гібридизацію (для виведення нових порід). Споріднене схрещування ефективно на окремих етапах селекційної роботи (для підтримання чнстотн породи тощо), а його негативні наслідки усувають за допомогою гібридила- ції представників різних ліній або порід. Широко використовують і явище гетерозису. Наприклад, схрещуючи свиней леяких порід (мал. 18.2), отримують нащадків, які за неповний рік сягають маси понад 300 кг.
Практично важливі спадкові ознаки можуть фенотшшо не проявлятися п особин однієї зі статей. Наприклад, у самців великої рогатої худоби не проявляються молочність і жирномолочність, у півнів - несучість. Тому для ви явлення подібних властивостей застосовують метод визначення якостей плідників за властивостями нащадків. При цьому порівнюють продуктивність нащадків плідників протилежної статі (наприклад, корів - дочок одного бугая) із середніми показниками по породі. Плідників з найкращими показниками залишають для подальшої селекційної роботи. Час використання плідників обмежений тривалістю їхнього репродуктивного періоду. Тому статеві клітини плідників тривалий час зберігають за понижених температур для штучного запліднення необхідного числа особин протилежної статі.
