Студопедия — Актуальність теми дослідження.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Актуальність теми дослідження.






Концепція влади і бюрократії Маркса Вебера

 

 

студентки 274 групи

спеціальності 6.030104 Політологія

денної форми навчання

Мельник Марії Іванівни

________________________________

 

Науковий керівник --

Козирів Олег Сергійович,

кандидат історичних наук, доцент

________________________________

 

Миколаїв

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖННЯ………….6

РОЗДІЛ 2. М. ВЕБЕР ПРО СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ОСНОВИ ЛЕГІТИМНОСТІ ВЛАДИ……………………..……………….14

РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПЦІЯ БЮРОКРАТІЇ МАРКСА ВЕБЕРА………………….…24

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Останнім часом дедалі зростає політична роль бюрократії. Вона є важливою частиною урядових тимчасових або постійних структур і операцій. Тому неможливо говорити про політичну нейтральність бюрократичної машини. Власне, й раніше бюрократія фактично не була відгороджена від політичних сил, що домінували в суспільстві, їхнє соціальне замовлення вона і покликана була виконувати. А тепер йдеться про безпосередню участь бюрократії у політиці та політичній боротьбі. Однак і суспільне життя не вільне від бюрократизації. Чиновницький персонал фактично управляє масовими організаціями.

Політичні партії утримують великий управлінський апарат, який дедалі більше централізується, а разом з цим централізується і процес прийняття рішень. Відтак роль партійного чиновника в діяльності партії зростає. Державна влада з часом набуває самостійності щодо суспільства, стає служити власним потребам і своєму корпоративному інтересу. У реалізації суспільних функцій бюрократія видає за загальні інтереси. Добитися прогресу в розвитку всіх сфер нашого життя без подолання бюрократизму не можливо. Тому необхідна боротьба проти нього.

Актуальність теми дослідження.

У наш час політична концепція влади і бюрократії та політичний світогляд Маркса Вебера є арсеналом, з якого на сьогодні теоретики, вчені та політологи черпають основний багаж знань і саме звертаються до Вебера, як родоначальника класичної політології. Переважна більшість проблем та питань в політичній концепції влади і бюрократії Маркса Вебера, таких як влада, багатство та бідність, соціальна справедливість, свобода, знаходять свій відбиток у сучасності. Ми не можемо не звернутися до його концепції оскільки на даний момент в Україні влада бюрократії набула бурхливого розвидку. Таким чином потрібно боротися з подальшим розростанням бюрократизму, оскільки це - побічний ефект бюрократії, так би мовити стиль роботи частини правителів, чого не можна сказати про бюрократію як організацію сучасного типу, що передбачає панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не повинно залежати від того, хто саме і повідношенню до кого їх виконує. Всі рівні перед єдиним порядком.

В сучасній політичній науці поступово утверджується думка, що доля політичних перетворень і становлення громадянського суспільства визначається високими якостями політичного керівництва. Це передбачає розкриття суті, закономірностей розвитку і відмінних рис бюрократії загалом і сучасної української бюрократії зокрема. Отже ми бачимо, що політична концепція М. Вебера є актуальною і в наш час, і є досить раціональною для її подальшого вивчення.

Об’єктом дослідження є політичні ідеї ХІХ-ХХ століття в Німеччині, та країнах Європи.

Предмет дослідження становить політична концепція влади і бюрократії Маркса Вебера, та погляди М. Вебера на сутність державу.

Мета дослідження полягає у визначенні характерних рис та особливостей політичної концепції Маркса Вебера, складовими якої виступають вчення про суспільство та сутність політичної влади, а також три види державної влади.

Досягнення мети потребує вирішення наступних дослідницьких завдань:

- з’ясувати стан історіографічної розробки та джерельної бази теми дослідження;

- проаналізувати процес зародження, становлення та структурного оформлення політичної концепції влади і бюрократії Маркса Вебера.;

- визначити чинники, що вплинули на формування політичного світогляду М. Вебера.

- схарактеризувати ідейно-теоретичні особливості основних політичних поглядів Вебера;

Практичне значення курсової роботи полягає в поглибленні знань з даної теми та розробки дипломних робіт у вищих навчальних закладах.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи 35 сторінки.

 

РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ.

На думку ряду дослідників праць Вебера, однієї з основних його робіт вважається "Протестантська етика і дух капіталізму", в продовженні якої Вебер написав порівняльний аналіз найбільш значущих релігій і проаналізував взаємодію економічних умов, соціальних факторів і релігійних переконань. Вперше цей твір було опубліковано в 1905 р. в Німеччині і з тих пір є однією з кращих робіт з аналізу причин виникнення сучасного капіталізму. Інші дослідники основною роботою Вебера вважають "Господарство і суспільство". Дана робота являє собою один проект, здійснений у двох варіантах. Перший варіант написаний в 1910-14 роках, інший-в 1919-20 роках. Обидві частини залишилися незавершеними автором, вони представляють собою начерк майбутньої книги. Перша частина присвячена особливостям західного розвитку капіталізму, друга-історичних питань. При цьому соціалізм, що розуміється як раціональний, вважається складовою частиною західного розвитку.

Раціональний капіталізм і раціональний соціалізм є двома альтернативами, в яких розвивалося суспільство. Але серцем філософської спадщини М. Вебера вважаються роботи, пов'язані з господарською етикою і соціологією релігії. З найбільш важливих останніх робіт Вебера слід відзначити його доповіді "Політика як покликання і професія" (1919) Як стверджує Макс Вебер, є два способи зробити з політики свою професію. «Або жити«для»політики, або жити«за рахунок»політики і«політикою» [5]. Дана протилежність аж ніяк не виняткова. Навпаки, зазвичай, щонайменше ідеально, але найчастіше й матеріально, роблять те й інше той, хто «для» політики, в якому то внутрішньому сенсі творить «своє життя від цього» - або він відкрито насолоджується володінням владою, що здійснює, або черпає свою внутрішню рівновагу і відчуття власної гідності зі свідомості того, що служить «справі», і тим самим надає сенс свого життя.

Мабуть, саме в такому глибокому внутрішньому сенсі всякий серйозна людина, що живе для якоїсь справи, живе також і цією справою. Таким чином, відмінність стосується набагато глибшої боку - економічної. «За рахунок» політики як професії живе той, хто прагне зробити з неї постійне джерело доходу, «для» політики - той, у кого інша мета. "Наука як покликання і професія" (1920). Деякі основні роботи Макса Вебера будуть розглянуті в наступному розділі.

Всю творчість Макса Вебера можна розділити на три основних періоди.

Перший період (до 1898) - до творчого перелому, пов'язаного з розладом здоров'я. Вебер дуже швидко зробив свою професійну кар'єру, почавши працювати як історик господарства і права. Існувала історично склалася школа, як права, так і господарства, і Вебер дотримувався цієї школи. Однак, він критично підходив до тенденції об'єднання науки, мистецтва й етики, вважаючи, що наука має не ціннісний характер. Для першого періоду творчості М. Вебера характерний інтерес до науки: сучасний і античний капіталізм, відкриття торгового суспільства в середньовіччі, правове поділ між особистим майном і володінням засобів виробництва. (Останній М. Вебер вважає важливим для виникнення сучасного капіталізму.)

Так, наприклад, у своїй праці "Місто" Макрс Вебер не тільки пояснює сутність поняття "місто", але і класифікує міста за типами, аналізує відмінності, оцінює вплив обставин, що призводять до формування того чи іншого типу. Метод Вебера, та підходи які обіймають його проблеми такі, що дозволяють йому робити узагальнення без ризику, та заздалегідь приректи свою спробу на невдачу. Вебер завжди мислить конструктивно, соціологічно, але при цьому залишається все під конкретним.

Другий період (1903-1910), в 1902 році М. Вебер починає цікавитися методологічними питаннями. Безумовно, його особиста криза вплинула на його створення теорії капіталізму. М. Вебер дотримувався точки зору, що етика, яку він реалізовував у своєму житті, не могла бути витлумачена матеріалістично. Люди у своєму житті слідують не тільки своїм егоїстичним інтересам. З точки зору егоїста безглуздо накопичувати капітал заради капіталу, робити кар'єру заради кар'єри, існують сили, нез'ясовні матеріалістично. З іншого боку, виникла необхідність захистити логіку історичного підходу, яку він розробляв довгий час. Маркс Вебер робить у ці роки надзвичайний відкриття: виявляє, специфічний вид раціоналізму пронизує економіку і політику, визначає ставлення людини до природи, відносини між людьми, причому панування раціоналізму зростає разом з розвитком техніки і науки. У 1910 році М. Вебер обгрунтував раціоналізм науки і мистецтва, спираючись на розвиток цінностей західного суспільства.

У третьому періоді (1910-1920) своєї творчості М. Вебер займався розробкою раціональних основ релігії, намагався проаналізувати всі форми релігії і ті способи дії людей, які вони породжують. Майже в кожній його роботі аналіз економіки та політики пов'язується з аналізом культури, релігії, моралі, сім'ї та побуту.

Затвердження Вебера про найвищої ефективності бюрократії нерідко піддавалося критиці. На думку деяких соціологів, Вебер не врахував можливості прояву в бюрократичних організаціях різного роду "дисфункцій". При цьому малося на увазі, що проходження бюрократичних нормам могло призвести до зниження ефективності управлінської діяльності. Така точка зору висловлювалася в ряді робіт Р.Мертона, який не брав під сумнів веберовский ідеальний тип раціональної бюрократії, але все ж вказав на те, що функціонування бюрократичної організації супроводжується деякими побічними наслідками, що суперечать цілям цієї організації. [98-102].

У новітніх роботах західних учених підкреслюється той факт, що в американській соціології організацій 40-х-50-х років використовувався лише один з елементів веберовской концепції бюрократії.В аналізі організацій увагу до праць Вебера в цілому було виборчим. Його масштабним теоретичних побудов давалася в теорії організації значно більш вузька інтерпретація ", - відзначає С.Клегг Необхідно враховувати також, що Вебер, говорячи про найвищої ефективності бюрократії, зіставляв її з традиційними формами управління, порівняно з якими вона дійсно являла собою зразок ефективності. Концепція бюрократії, представлена в цих статтях, була найбільш детально розглянута і частково реконструйована англійським соціологом Д.Бітемом. Як вказує Бітем, підхід до проблеми бюрократії, який знайшов відображення в політичних роботах Вебера, оформився в ході полеміки з представниками консервативного напряму в Союзі соціальної політики - організації, що ставила метою сприяння поступовим соціальним реформам і залучати до своєї роботи багатьох провідних німецьких вчених того часу.На думку ряду консервативно налаштованих вчених, що входили в Союз, бюрократія представляла собою політично нейтральну силу, яка височіла над особливими інтересами класів і партій, виражаючи інтереси всього суспільства.Концепція бюрократії, висунута Вебером, протистояла цій точці зору [99-100].

Д. Бітем виділяє три різних аспекти веберовской концепції.По-перше, це погляд на бюрократію як технічно найбільш ефективне знаряддя управління, що перевершує в цій якості адміністративні структури будь-якого іншого типу. Така позиція знайшла своє втілення в ідеально-типової моделі раціональної бюрократії. В даному випадку істотним є те, що підхід до бюрократичного апарату як до чисто технічного інструменту позбавляв бюрократію того "священного ореолу", який був створений навколо неї в Союзі соціальної політики З точки зору Вебера, бюрократії належало бути лише знаряддям управління і нічим іншим. Однак Вебер усвідомлював, що в емпіричній реальності бюрократія не обмежувалася цією своєю чисто інструментальної функцією.

Друга сторона веберовской концепції полягала в тому, що бюрократія розглядалася як особлива статусна група зі специфічними поглядами та ціннісними орієнтаціями, яка прагнула до того ж до володіння владою в суспільстві. Як писав Бітем: "Бюрократія - це не просто технічний інструмент, вона також і соціальна сила зі своїми власними поглядами і цінностями і як така вона викликає соціальні наслідки, що виходять за межі її технічних досягнень. Як володіє владою група вона здатна впливати на цілі політичної системи; в якості статусного шару вона надає більш неусвідомлене вплив на цілі всього суспільства "

Нарешті, третій аспект веберовской концепції полягав у тому, що бюрократія відбивала класову структуру суспільства. В умовах Німеччини кінця XIX - початку ХХ століття бюрократія насамперед відстоювала інтереси великих землевласників (юнкерства), хоча економічна роль цього соціального шару неухильно падала, а в сфері політики він був не в змозі взяти на себе функції У Росії вище чиновництво також набиралося головним чином з представників імущих класів, що багато в чому зумовило характер цього соціального шару. Хоча формально до чиновників в сучасній державі пред'являлося лише вимогу відповідної кваліфікації, фактично чиновництво відбувалося переважно з привілейованих

Що стосується самої концепції влади та соціологічної моделі суспільства, то у політичній сфері, за Вебером, на основі «раціональності» встановлювався чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, згідно з яким і визначалися форми права та форми управління. У традиційних суспільствах законність належала людині в особі пана або монарха і була спадковою; спосіб управління був високо персоналізований й обмежений звичаєвими нормами та обов’язками. На противагу владі «традиції» «раціональний» принцип законності залишався в неперсоналізованих правилах, які відокремлювали посаду від людини з її обов’язками і звільняли її від тягаря родинних обов’язків чи ведення домашнього господарства. Таким чином, критерій справедливого закону полягає не в сутності його змісту, а в процедурній відповідності його механізму, отже, сам процес законотворення звільняється з-під тягаря традиційних норм. Насамкінець «раціональне» управління перетворилося на постійну діяльність досвідчених професіоналів, обраних завдяки їх здібностям, а не на тій підставі, що вони є особистими васалами політичних покровителів. У всіх цих аспектах «раціоналізація» визначила розширення сфери компетенції і підвищення ступеня гнучкості політичної та управлінської систем [220-221].

Конкретно-історичний характер держави виявляється не тільки в її відповідній формаційній прописці (йдеться про рабовласницьку, феодальну, буржуазну державу), а й в її історичності як такої, у часі. Поняття "держава" і "влада" не тотожні, влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного (тобто анархічного), і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і дополітичне суспільне самоуправління.

На підкресленні веберівської концепції влади і бюрократії та демократії як механізму політичного лідерства грунтується і його основоположне філософське припущення стосовно того, що політичні принципи чи цінності не можуть бути вкорінені в розумі або в історичному процесі, але є справою суб’єктивного сприйняття й утвердження. Ця постніцшеанська перспектива мала важливі наслідки для різних сфер його думки. Вона спричинилася до створення теорії лібералізму, чільне місце в якій посіла не доктрина природних прав, а інституції і механізми, здатні надавати можливість вираження множині конкуруючих соціальних цінностей і підтримувати їх узгодженість. На методологічному рівні ця перспектива зумовлювала докорінне розходження між чисто суб’єктивною цариною ціннісних суджень і об’єктивними процедурами та висновками емпіричної науки. Для Вебера ідеалом у науці про суспільство була така цінність, як свобода. Однак він визнавав і те, що напрям дослідження або концептуальної розвідки в соціальних науках залежить від його відповідності суспільним цінностям і що останні підлягають історичним змінам. Спірним є питання про те, наскільки цей критерій цінності як відповідності руйнує мету цінності як свободи або наскільки всеохопним є те розмежування, що його Вебер намагався провести між соціальною наукою і політичною практикою [130-134].

В усіх дослідженнях, присвячених висвітленню поглядів Вебера, вони протиставляються принципам марксизму. Його праці часто визначають як «буржуазну відповідь» Марксу. Дійсно, Вебер і справді спростовував марксизм, він зазвичай критикував більш недосконалі версії, поширювані за його часів, тож можна знайти і значні сфери збіжності в працях цих двох мислителів. Вебер був не просто «методологічним індивідуалістом», але, намагався поєднати в історичній перспективі структуру, культуру і суспільні інтереси. Проте визначальною стала основоположна розбіжність в окресленні характерних рис капіталізму та в оцінках їх центральності в соціальній теорії, що демонструє різницю між соціалістичною і ліберальною перспективами. У цьому відбилися і відмінності певного часу та місця. Веберівська модель бюрократії походила з Німеччини того періоду, коли капіталізм набував усе більш виразних організаційних і монополістичних форм. На прикладі власної наукової траєкторії Вебера – переходу від вивчення самого капіталізму до дослідження основ раціоналізації та бюрократичної організації і від політичної економії до соціології – можна побачити відображення більш загальних змін у зацікавленнях соціології у відповідь на принципові історичні зрушення того періоду.

 

РОЗДІЛ ll. М ВЕБЕР ПРО СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ОСНОВИ ЛЕГІТИМНОСТІ ВЛАДИ,

Держава як політична організація — це такий суспільний механізм, який покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу. Як особливий конституйований суб'єкт держава виражає суспільний (публічний) характер людської діяльності. В міру своєї еволюції вона виявляє, таким чином, відділення суспільної сутності від самого суспільства. Чим більше розвинута держава, тим більше вона відокремлена від суспільства, яке в Новий час набуває якостей "громадянського" на противагу "суспільству політичному", тобто власне державі.

За Вебером держава опосередковує рух основної суперечності людської діяльності між її суспільним характером та індивідуальною формою здійснення. Сутність держави розвивається в міру того, як розгортається опосередкована нею суперечність і виявляє себе зовнішньо як висхідний рух від державності до держави.

За концепцією М. Вебера сутність держави розкривається повільно. Розвиваючись, держава, як і кожен інший соціальний феномен, проходить стадію становлення, а потім послідовно виступає як явище "в собі", "для себе", "для інших" [27].

Якості державності можна знайти вже у ранніх виявленнях соціальності. Але як самостійний феномен держава конституюється тільки тоді, коли суперечність між індивідом і суспільством уже може бути з'ясована як основна соціальна суперечність (для цього потрібен досить високий ступінь розвитку як суспільства, так і індивіда). Втановлення державності закінчується відокремленням держави від суспільства (від індивіда також) в ролі самостійного суб'єкта. На початку здійснюється відокремлиння держави від суспільства, накреслюється тільки її сутність. Держава ще залишається "річчю в собі" і відноситься до суспільства як частина до цілого.

Подальший розвиток державності пов'язаний з народженням бюрократії. У внутрішній структурі держави поступово утворюється особливий соціальний прошарок (група), який безпосередньо здійснює державні функції, світську політику. Цей прошарок перебуває в особливих стосунках не тільки з суспільством як цілим, а й з усіма іншими соціальними групами. В такому разі держава вже не є "річ в собі", а виступає як "річ для себе". Сутність держави у цьому випадку виявляється вже досить виразно, але ще не розкривається як рух суперечності між індивідом і суспільством [367].

Пізніше розвиток державності пов'язаний із встановленням суспільного контролю над бюрократією. В ході боротьби з всевладдям бюрократії відбувається формування нації. Цей суперечливий процес здійснює подвійний вплив як на становище індивіда, так і на становище суспільства.

Веберівський аналіз процесу «раціоналізації» показав і його негативні сторони. На його думку, процедурну норму інструментального раціоналізму намагалися відокремити від цілей, яким вона підпорядкувалась, і зробити її домінантною соціальною цінністю в собі, тоді як застосування організаційних форм мало на меті розширити владу людини, що досягала величезної влади в галузі особистого права. Саме в цьому криється ірраціональність раціональної організації. Вебер вірив, що соціальна ієрархія є неуникною і що дослідження її грунтується на зв’язках, що їх слід віднаходити між аналітично розрізняльними вимірами статусу, власності і політичної чи адміністративної влади. Різні суспільства можуть розпізнаватися на основі переважання одного виміру над іншими. Якщо за доби раннього капіталізму таким виміром була власність, то за часів розвинутого капіталізму це була організаційна влада. Саме імперативи останньої, а не власність, визначали підлеглість робітника на його робочому місці, а тому така підлеглість триватиме і при системі суспільної власності [143-144].

Основною тезою веберівської критики соціалізму було те, що спроба заміщення «анархії» ринку і забезпечення більшої рівності шляхом державного планування призведе до страшного розростання бюрократичної влади, а отже, до несвободи та економічної стагнації. Стимулювати ринок і приватну власність, з його погляду, було необхідно для того, щоб забезпечити змагання між множинністю інституцій державної влади і таким чином гарантувати свободу індивіда[301-302].

Отже, одним із важливих практичних питань концепції влади для Вебера було те, яким чином можна обмежити розростання бюрократії. Ще одним – як поставити бюрократичну адміністрацію під політичний контроль. Це питання стало основним в його теорії демократії змагального лідерства. У політологічній соціології Вебера поряд із «традиційним» і «раціональним» принципами владних повноважень було виведено і третій принцип – «харизматичний». Він указував на владу, яка коренилася в особистості самого лідера і в непереборній силі його звернень, а не в традиції чи в правилах управління окремою сферою. Це була суто новаторська сила суспільного життя, що йшла врозріз з усталеним порядком. А тому вирішальним чинником для встановлення контролю над бюрократичною адміністрацією і запровадження нововведень усупереч її консервативним традиціям було гарантування участі в політичному процесі на основі харизматичного принципу свободи. Вебер вірив, що це можна забезпечити шляхом запровадження масового виборчого права. Він на власні очі побачив, що вибори на основі загального права голосу стали формою плебісциту «за» чи «проти» партійних лідерів і розширювали для людей свободу дії у визначенні політики через тиск на своїх індивідуальних парламентських представників і партійних прибічників. Вебер вірив у те, що масова демократія може бути виправдана не принципом верховенства народу, який він вважав вигадкою, а саме принципом винагороди за якості політичних лідерів та відповідні їх ініціативи.[ С. 646-647].

Знання про легітимність політичної влади істотно поглиблює її типологія, котра передбачає виокремлення і з'ясування особливостей різних типів легітимності. Найвідомішою в політології є типологія легітимності М. Вебера, який виокремив три основних типи легітимності політичного панування: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний.

Традиційний типлегітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу.

Харизматичний типлегітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба в об'єднанні всіх верств суспільства навколо особи політичного керівника для виходу з кризи. При цьому свідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого освячує владні структури.

Раціонально-легальний типлегітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Це — основний тип легітимності політичної влади в сучасних демократичних державах. Оскільки він грунтується на довірі громадян до держави як політичного інституту, то називається ще інституціональним [178-179].

Названі типи легітимності політичної влади реально не існують у чистому вигляді. Кожний з них є поєднанням різних типів з переважанням тією чи іншою мірою якогось одного. Здійснюючи типологію різновидів легітимності, М. Вебер використав розроблену ним методологію так званого чистого, або ідеального, типу, яка в подальшому стала широко використовуватись у політології при класифікації різноманітних політичних явищ і процесів. На відміну від звичайної класифікації, яка передбачає розподіл усіх предметів сукупності за спільними ознаками з утворенням певної системи класів даної сукупності, мета типології полягає в тому, щоб відобразити в сукупності найважливіше, типове. При цьому використовується особлива абстракція — тип, яка надає змогу відобразити найважливіші складові сукупності у «чистому» вигляді, без другорядних деталей. Класифікація «чистих», або «ідеальних», типів і позначається терміном «типологія». Термін «ідеальний тип» увів до наукового вжитку М. Вебер. «Ідеальний» у нього означає не «досконалий», як це випливає з етимології цього слова, а «чистий», «простий», позбавлений другорядностей[32].

Типологія є важливим методом наукового пізнання. Вона використовується з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відносин, рівнів організації об'єктів. Реальний світ політики значно багатоманітніший, ніж знання про нього, набуті в результаті типології. Проте типологія дає можливість з'ясувати найважливіше, типове у цьому світі.

Суть ідеологічної легітимностіполягає в утвердженні й виправданні влади за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бути класовою або етнічною залежно від того, хто є її суб'єктом, до кого вона звернена, на яких ідеях і цінностях грунтується. Комуністична ідеологія, в основі якої лежить ідея соціальної рівності, формує тип легітимності влади, пов'язаний з очікуванням і отриманням людиною від неї усіляких благ. Ліберальна ідеологія, що грунтується на ідеї індивідуальної свободи, навпаки, робить легітимною ту владу, яка надає людині гарантії індивідуальної свободи, не втручається в її особисті справи. Різновидом ідеологічної легітимності є ідентифікація об'єкта влади з її суб'єктом. Такий вид легітимності притаманний тоталітарному суспільству й досягається завдяки інтенсивній пропаганді з використанням гасел типу «Держава — це ми, трудящі», «Народ і партія єдині», «Плани партії — плани народу» [3-14].

Одним із різновидів ідеологічної легітимності влади є етнічна легітимність,яка проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою. Етнічна легітимність розвивається за високої активності осіб корінної національності, маніпуляції ідеєю національної держави, неспротиві осіб некорінних національностей і веде до утвердження етнократії — влади націоналістично налаштованої етнічної еліти. Феномен етнократії тією чи іншою мірою виявився в багатьох у минулому соціалістичних країнах та колишніх радянських республіках». Не уникла цього явища й незалежна Україна, про що свідчать, зокрема, заклики й намагання деяких політичних сил призначати на державні посади «патріотів», «свідомих українців» тощо.

Етнічна легітимність не має історичної перспективи, бо провідною тенденцією світового розвитку є утвердження раціонально-легального типу легітимності. На відміну від раціонально-легальної легітимності, розрахованої на свідомість, розум людей, ідеологічна легітимність грунтується на впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людей за допомогою методів переконання й навіювання. Вона є результатом односпрямованого процесу впливу влади на маси, який не передбачає зворотних зв'язків, активної участі мас у розробці тієї ж ідеології[17].

Структурна легітимністьпов'язана з раціонально-легальною. Вона притаманна стабільним суспільствам, де заведений порядок формування владних структур став звичним. Люди визнають владу тому, що вона сформована на основі існуючих правил. Вони переконані у правомірності наявної політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади [ С. 154-157.].

Персоналізована легітимністьгрунтується на довірі до конкретної керівної особи. Така легітимність є близькою до харизматичної і може перетворитись у неї. Проте якщо харизматичного лідера ідеалізують, то стосовно лідера з персоналізованою легітимністю переважає раціональний підхід, розрахунок. Персоналізована легітимність підкріплюється ідеологічною і структурною легітимністю, тоді як харизма може протиставляти себе ідеологічним стереотипам та існуючим владним структурам.

Є й інші типи легітимності політичної влади. Так, за джерелами розрізняють легітимність участі,технократичну і примусу. Перша грунтується на залученні громадян до участі в управлінні суспільними справами, що створює обстановку причетності їх до політики, дає змогу громадянам відчувати відповідальність за її проведення і результати. Технократична легітимністьгрунтується на високій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями. Легітимність через примусвиявляється в силовому примушуванні громадян до визнання й виконання настанов влади. Сила є останнім аргументом влади, за допомогою якого вона прагне підвищити свою легітимність. Чим сильніший примус, тим нижчий рівень легітимності.

Легітимність влади за Вебером проявляється не лише в загальнодержавному масштабі, а й на регіональному та місцевому рівнях. Визнаючи центральні органи державної влади, люди можуть не довіряти окремим органам публічної влади на місцях, де нерідко правлять за допомогою методів, далеких від демократії [24-25].

З легітимністю політичної влади тісно пов'язана її ефективністьяк ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об'єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимність влади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності влади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим виший є її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє [230-231].

Здатність влади забезпечити підкорення є її силою. Сила владиможе грунтуватися на страхові або інтересі. Сила влади, заснованої на боязні покарання за непідкорення, нестійка й нетривала. Такій владі притаманна тенденція до ослаблення внаслідок природного прагнення людей позбутися постійного відчуття страху. Влада, яка базується на інтересі, є сильнішою. Особиста заінтересованість людей у владі спонукає їх до добровільного виконання владних розпоряджень. Така влада стабільна й довготривала.

Влада є засобом здійснення політики. Боротьба за оволодіння владою, її утримання й використання є найважливішим аспектом і змістом політики. Політичні сили, що приходять до влади, формують її різноманітні конкретні матеріалізовані структури — парламент, уряд, главу держави тощо. Ці структури починають здійснювати власну політику, яка стає вже засобом даної влади. Іншими словами, влада виявляється наслідком політики, а політика — наслідком влади. Це дає підстави вважати, що політика і влада пов'язані причиново-наслідковою взаємозалежністю [ 62].

Отже, можна зазначити, що феномен влади - найважливіша і найстародавніша проблема політичного знання, об'єкт гострої боротьби ідей. Існує безліч визначень і моделей влади. Правда, жодне з них не є універсальним. Проте різноманітні підходи до проблеми влади знаходять загальні ознаки і зв'язки. У результаті складається відносно цілісне вчення про владу, її найважливіші аспекти і прояви.

Термін «влада» багатозначний і відкриває широку можливість для самих різних тлумачень. В повсякденному житті ми говоримо, наприклад, про владу грошей, владу мафії, владу моди, владу батьків, владу церкви тощо. Різні науки по-різному трактують поняття влади [736 ].

Влада в загальному значенні є здатність, можливість здійснювати свою волю, надавати вирішальну дію на діяльність, поведінку людей за допомогою різного роду засобів - права, авторитету, примушення, волі, переконання.

Влада - це право і можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, підпорядковувати своїй волі. Такі ознаки влади, як воля, вплив, авторитет, переконання, примушення, сила є реальними проявами влади і процесу владарювання. Командування і виконання - два рівним чином універсальних принципу влади.

Влада виступає в безлічі проявів. Вона володіє єдиним принципом діяльності - командуванням в різних його формах - розпорядження, директива, наказ. Вона виражається в законах, нормах, правилах, заборонах, розпорядженнях, вольових емоційних діях. Проте сам факт віддачі наказу, розпорядження ще недостатній для того, щоб можна було судити про наявність владних відносин. Окрім цього повинна існувати покора. Немає влади без покори. Тому концентрованим виразом влади є відносини панування-підкорення [111-116].

Таким чином, влада є системою відносин панування і підкорення, головна мета якого полягає в забезпеченні виконання директиви, наказу, волі і т.д. за допомогою впливу, авторитету, різного роду санкцій і прямого насильства. При цьому влада спирається на загальноприйняті і юридично закріплені в даному суспільстві цінності і принципи, що визначають і регулюють місце, роль і функції, як окремої людини, так і соціальних груп в системі суспільних і політичних відносин.

Влада і політика нероздільна і взаємообумовлена. Влада, поза сумнівом, представляє засіб здійснення політики. Боротьба за владу, за оволодіння нею і за її утримання - один з основних аспектів політичного життя суспільст







Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 1114. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Тема 5. Анализ количественного и качественного состава персонала Персонал является одним из важнейших факторов в организации. Его состояние и эффективное использование прямо влияет на конечные результаты хозяйственной деятельности организации.

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Правила наложения мягкой бинтовой повязки 1. Во время наложения повязки больному (раненому) следует придать удобное положение: он должен удобно сидеть или лежать...

ТЕХНИКА ПОСЕВА, МЕТОДЫ ВЫДЕЛЕНИЯ ЧИСТЫХ КУЛЬТУР И КУЛЬТУРАЛЬНЫЕ СВОЙСТВА МИКРООРГАНИЗМОВ. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОЛИЧЕСТВА БАКТЕРИЙ Цель занятия. Освоить технику посева микроорганизмов на плотные и жидкие питательные среды и методы выделения чис­тых бактериальных культур. Ознакомить студентов с основными культуральными характеристиками микроорганизмов и методами определения...

САНИТАРНО-МИКРОБИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ВОДЫ, ВОЗДУХА И ПОЧВЫ Цель занятия.Ознакомить студентов с основными методами и показателями...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия