Морфофункціональна незрілість

Головною особливістю педіатричної хірургії є те, що ця дисципліна і спеціальність охоплює всю хірургічну патологіюорганізму, який дозріває й зростає, тобто патологію, що розвивається в умовах морфофункціональної незрілості тканин,органів і систем. Морфофункціональна незрілість найбільшпритаманна новонародженим і немовлятам, але різною міроювона відмічається протягом усього періоду формування та росту, накладаючи свій неповторний відбиток на виникнення, прояви, перебіг й кінець усіх захворювань, а також тактику лікування.

Під час народження дитини центральні та периферичні відділи нервової системи ще не повністю розвинені й сформовані. Зокрема, недостатньо диференційовані клітини головного мозку та міжнейронні зв’язки, немає мієлінізації рухових волокон, не диференційовані ядра, мозочок, низьким є поріг збудливості центральної нервової системи, у зв’язку з чим виявляється схильність до дифузних реакцій.

Незрілість нервової системи призводить до того, що діти, особливо малюки, схильні до різких генералізованих реакцій у відповідь на інфекцію, інтоксикацію, больову та психічну травму. Тому локальні прояви патологічних станів нерідко бувають стертими, в першу чергу виникають загальні симптоми — підвищення температури, блювання тощо.

Гострий апендицит — одне з найчастіших хірургічних захворювань органів черевної порожнини — у дітей ясельного віку внаслідок незрілості центральної нервової системи і переваги загальних реакцій над локальними супроводжується високою температурою, багаторазовим блюванням, рідким частим випорожненням. Тому за Fevre патологія так і називається «діарейний апендицит». Незнання цих особливостей перебігу захворювання може призвести до трагічних наслідків.

Незрілість центру терморегуляції нерідко спричинює гіпертермічний синдром, а зволікання щодо його усуненням може призвести до судом і загибелі хворого. Незрілість дихального центру може призвести до пригнічення дихання, розвитку гіпоксії і, як наслідок, теж до загибелі дитини.

Система дихання у немовлят розвинена недостатньо. Ребра розміщені горизонтально, а діафрагма — високо, переважає діафрагмальний тип дихання. Тому у дітей найчастіше спостерігається рестриктивне (від стискування) порушення дихання, зокрема, при метеоризмі, парезі кишечника.

У дітей частіше, ніж у дорослих, порушується прохідність дихальних шляхів, бо вони значно вужчі. Діаметр трахеї у новонародженого на рівні перснеподібного хряща становить усього 4 мм, слизова оболонка більш пухка і схильна до набрякання. Те, що у дорослих призводить лише до відчуття дертя у горлі, у малюків спричинює набряк. Наприклад, потовщення

слизової оболонки дихальних шляхів у новонароджених на 1 мм зменшує просвіт дихальних шляхів на 75 %, а у дорослих — лише на 19 %. Все це призводить до того, що найменші порушення з боку дихальної системи супроводжуються швидкими змінами газообміну, розвитком гіпоксії й порушенням життєво важливих функцій.

Серцево-судинна система при народженні дитини розвинена краще за інші системи, але є деякі особливості. Наприклад, швидкість кровообігу в дітей молодшого віку вдвічі вища, ніж у дорослих; у дітей відносно більший об’єм крові, барорецептори розвинені погано, тому діти молодшого віку дуже чутливі до крововтрати: втрата 50 мл крові у новонародженого відповідає втраті 1 л крові у дорослого. Отже, навіть незначна втрата крові у маленької дитини має бути повністю відшкодована.

Особливості серцево-судинної системи у дітей потребують від лікаря вибрати тактику відповідно до ситуації. Наприклад, враховуючи топіку серця у новонароджених, закритий массаж серця у цього контингенту хворих проводять, натискуючи на середню частину грудини, а не на нижню, як це роблять у дітей старшого віку й дорослих при клінічній смерті.

Значною мірою морфофункціональна незрілість позначається на перебігу патології органів черевної порожнини. У малюків сальник короткий, лише у дворічному віці він досягає рівня пупка. Ось чому в дітей молодшого віку, як правило, не трапляється апендикулярного інфільтрату, невід’ємною складовою частиною якого, як відомо, є сальник. Якщо брати до уваги невеликі розміри черевної порожнини у малюків, то буде зрозумілим перебіг апендикулярного перитоніту в дітей молодшого віку — дуже швидко розвивається клініка розповсюдженого процесу. Разом з тим у дітей раннього віку червоподібний відросток має лійкоподібну форму, тому застійні явища у

апендиксі трапляються рідко; останні, як відомо, є невід’ємним фоном запалення відростка. Ось чому в малюків, у цілому, рідко буває апендицит.

Кісткова система також дозріває протягом усього періоду росту — від 0 до 14 років — і характеризується деякими морфофункціональними особливостями. До них належать перевага хрящової тканини над кістковою в епіфізах, наявність росткових зон, рясна васкуляризація кісток та окістя тощо. Зважаючи на це, слід не тільки тлумачити рентгенограми у віковому аспекті, пам’ятаючи про терміни появи ядер скостеніння, але й пам’ятати про ці морфофункціональні особливості при різноманітній патології опорно-рухового апарату. Так, у дітей часто трапляються переломи, які проходять по

зоні росту, — епіфізеолізи, остеоепіфізеолізи, апофізеолізи, внаслідок яких в подальшому можуть виникати набуті вади розвитку. Рясна васкуляризація призводить до того, що всі переломи в дітей супроводжуються значним набряком і гематомою, про що не слід забувати під час лікування. Не можна накладати циркулярні глухі пов’язки, бо вони можуть призвести навіть до crush-синдрому.

Незрілістю відрізняються й покривні тканини. Зокрема, шкіра новонародженого тонка, в епідермісі замало шарів, сітчастий шар дерми не диференційований, судини шкіри мають кінцеву будову. Ось чому в новонароджених шкіра є вельми вразли вою, крізь неї легко потрапляє інфекція, що спричиняє тяжке захворювання — некротичну флегмону. Воно характеризується бурхливим розвитком й утворенням дефектів м’яких тканин, потребує особливої тактики лікування — не розрізів, а «розрізів-надсікань» шкіри для запобігання виникненню некрозів. У дорослих такого захворювання не буває, і флегмона лікується інакше.

Таким чином морфофункціональна незрілість тканин, органів і систем істотно впливає на прояви та перебіг різних хірургічних захворювань, а знання цієї головної особливості педіатричної хірургії дозволяє правильно визначати діагноз і вибирати адекватну тактику лікування.