Студопедия — Ораторские возможности юриста
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ораторские возможности юриста






Ораторское искусство является прикладной дисциплиной, которая представляет собой комплекс знаний, умений и навыков оратора относительно подготовки и провозглашения убеждая речи. Иными словами, ораторское искусство - не деятельность, направленная на убеждение аудитории средствами живого слова.

Ораторское искусство воспринимается не столько как наука о красноречии, а как наука о речевой целесообразности, о осмысленную и корректную речевую деятельность. Ораторское искусство означает не просто «говорения», мастерство произнесения речи, а язык как социальное действие, более того - как взаимодействие между вещателями.

В любой речи (речевом акте) происходит передача информации. Существенный ответ на вопрос, для чего человек говорит: «Для того, чтобы передать информацию» - с тавтологией и, как любая тавтология, этот ответ неконструктивная. Действительно, для чего человек передает информацию?

Почему человек передает определенную информацию именно этим людям и именно в это время? Ведь человек по своей сущности эгоцентричный. Она воспринимает мир как нечто, функционирующее вокруг нее. Она вообще работает только на себя и как произвольная от этой деятельности, человек работает на других. И здесь важно, чтобы произнесенное слово действовало, чтобы оно запомнилось, чтобы он остался в сознании других. В этом и заключается ораторское искусство.

Ораторское искусство - это искусство влияния на слушателей. Оратор воздействует на человека всесторонне: на его разум, чувства, ориентацию, настроения, желания, поступки и действия. Хороший оратор - мыслей и слов организатор, а это труднее, чем организация людей: ведь не выдают приказ думать так, а не иначе.

Слово «оратор» происходит от латинского - говорить. Современные словари толкуют его как личность, которая профессионально занимается искусством красноречия; как лицо, провозглашающий речь; как человека, масс дар речи; как «глашатай».

Ораторское искусство всегда признавалось необходимым и сложной творчеством. Оно считалось даже царицей искусств, настолько сильным было его влияние на решение государственных дел, на умы людей. Ведь живое слово выполняет не только утилитарную функцию передачи информации - оно формирует убежденность, готовность к определенным конкретным действиям. Слово масс магическое влияние. Еще Авиценна говорил: «Три оружия есть у врача: слово, растение, нож». Учтите: «слово» - на первом месте.


В общественной жизни без слова, без его влияния не обойтись. Действительно, как можно сказать, что одна мысль более истинна за другую? Можно лишь говорить, что одна мысль убедительнее другой. Научиться убедительности, научиться делать слабую мнению сильной - такую задачу можно выполнить с помощью ораторского искусства, обращаясь и к разуму, и к чувства людей. Кто обладает таким искусством, тот может убедить кого угодно и добиться торжества своего мнения. А в этом и заключается цель идеального «общественного человека», которая принимает участие в государственных делах.

Эффективность деятельности юриста зависит от многих факторов. Наряду с качественной правовым образованием, знанием норм права и процесса он должен иметь необходимые деловые и моральные качества, определенные организаторские способности, определяются общей культурой, умением работать с людьми, обладать развитым чувством долга, справедливостью и ответственностью.

Сегодня невозможно выполнять ни один вид юридической деятельности без знания и понимания особенностей общения и механизмов влияния одного человека на другую. Ведь юрист течение одного дня вступает в общение с десятками человек, различными по возрасту, интеллектом, с их социальным положением, интересами и потребностями. Именно эта деятельность требует использования знаний ораторского искусства для воздействия как на людей, которые, например, попали в сферу судопроизводства (свидетель, подозреваемый, обвиняемый, потерпевший и др.), на лиц, которые непосредственно осуществляют этот вид деятельности (следователь, прокурор, судья, адвокат), так и для осуществления более общих целей: утверждение прав и свобод человека и гражданина, которые определяют содержание и применение законов, деятельность органов законодательной, исполнительной, судебной власти, местного самоуправления.

Дело еще и в том, что специфика личности, в том числе и юриста, вытекает из совокупности определенных элементов ее социальной качества: цели деятельности; социального статуса и социальной роли; нормы и ценностей, которыми руководствуется личность в деятельности, совокупности знаний, уровня специальной подготовки, активности, самостоятельности в принятии решений и, наконец, систем знаков общения, важной из которых является язык.

Центральной проблемой ораторского искусства является языковая культура юриста. Иногда наблюдается пренебрежительное отношение к нормам литературного языка. Некоторые рассуждают так: «Ну что существенно изменится, если, например, я не там поставлю ударение, не так вимовлю, или будет неудачно составленное предложение? Особое здесь то, что ошибки в речи юриста опасны не сами по себе (хотя много случаев, где искажения в произношении приводит к смысловых ошибок). Но чаще всего речевые ошибки негативно влияют на слушателей: один раз ошибся юрист, второй, третий... И вот уже слушатели невольно начинают рассуждать: «Если такие частые ошибки в языке, то, вероятно, не такой уж высокий и его профессиональный уровень и вряд ли он знает ту проблему, о которой говорит, и можно ли вообще иметь веру до тех положений и выводов, которые он приводит. На сто процентов эффективность воздействия в таком случае низка.

И эта закономерность проявляется всегда. Если анализировать проблемы правового нигилизма в Украине, то можно сказать, что плохая языковая культура юристов сыграла здесь не последнюю роль. Приведу лишь одно свидетельство из средств СМИ (хотя жизненных примеров этому много): «Публика имела удовольствие послушать прокурора. Оратор так состоянии выражал свои мысли, который был освистанная и с трибуны изгнан. Подумалось даже, не сделано это намеренно, или кто-то пошутил, чтобы продемонстрировать этим эпохальным выступлением интеллектуальный уровень прокурорских рядов».

Я уже не говорю о том, как часто юристы нарушают правило точности языка. В то же время именно точностью характеризуются юридические услуги и законность. Вообще трудно назвать другую область общественной деятельности, в которой неточность слова, разрыв между мыслью и словом имели бы такие важные последствия, как в области права. Неточное слово - социальное зло. Оно составляет основу для произвола и беззакония.

Таким образом, речь, ораторское искусство является средством общения людей и выражения мыслей, чувств, волеизъявлений. В юридической сфере оно подчиняется осуществлению функций права через мгновенное раскрытие всего опыта, характера, намерений оратора-юриста.

 

Нельзя не признать, что ораторское искусство имеет большое значение как орудие деятельности для всех, кто использует слово при выполнении своих служебных функций и в общении. Ораторское искусство - это трибуна для юриста, средство правового воздействия - это и часть культуры народа.

Основными функциями ораторского искусства выступают конструктивная (формулирование мыслей), коммуникативная (функция передачи информации и организации взаимодействия), эмотивная (выражение отношения человека к тому, о чем она говорит), влияния на других во время общения, убеждения аудитории и моделирования общения.

 

Чтобы выполнить эти функции, юрист должен знать, что именно его собеседники (или широкая аудитория) хотят услышать, с чем они непременно не согласятся, какие слова наилучшим образом могут подействовать на слушателей, какие конкретные средства используются для наилучшего воздействия.

Необхідно виходити з того, що участь у судовому про­цесі фахівця без відповідної підготовки має розглядатися як вияв грубого порушення професійної етики та нерозу­міння свого службового обов’язку. Тому підготовка судової промови — важлива складова частина професійної діяльності юриста. Існує загально­визнана структура судової промови, що відбиває як про­цесуальні вимоги, так і судову практику. До основних елементів судової промови належать: викладення фактичних обставин справи; аналіз та оцінка доказів, що визнані судом як такі; аналіз причин та умов, що спричинили правопору­шення (злочин); висновок щодо міри покарання та позовних вимог, тобто пропозиція моделі судового рішення; заключна частина, що досить часто має оціночно-етичний характер. У цій структурі наведені лише ті елементи, що відобра­жають специфіку судової промови, без урахування тих, що притаманні будь-якій іншій промові, а саме: вступ, звер­нення і т. ін. Судова промова має являти собою цілісну структуру, всі елементи якої взаємопов’язані і взаємодіють на підставі загальної настанови оратора. Складаючи судову промову, слід виходити з необхідності виділення чотирьох послідовних етапів підготовки: 1. Аналітичний етап. На цьому етапі визначають цільове призначення обраної процесуальної ролі. Важ­ливим є загальнотеоретичний аналіз предмета судо­вого розгляду. Він містить два завдання: по-перше, загальне знайомство зі справою; по-друге, вивчення теорії питання, тобто опрацювання відповідних нор­мативно-правових актів, актів офіційного чи доктринального тлумачення норм, матеріалів, що узагаль­нюють судову практику. За свідченням А.Ф. Коні, без теоретичної визначеності судова промова набуває театральності, яка перетворює судовий процес у фарс. Разом з тим, судова промова не може перетворювати­ся в читання реферату з тієї чи іншої теоретичної проблеми правознавства. Правова доктрина не визна­ється джерелом права, тому звернення до неї буде корисним за умов відсутності чи неоднозначності офіційних тлумачень тих чи інших положень закону, що має бути застосовано при розгляді справи. Наяв­ність доктринального тлумачення підсилює арґумен­тацію промови. 2. Стратегічний етап. На цьому етапі слід проаналізувати структурованість судового процесу, тобто визначити його учасників, мету виступу і спрогнозувати хід про­цесу, його можливі варіанти. Головним підсумком даного етапу, як правило, стає план виступу з вису­ванням основної тези. _. Тактичний етап. За змістом — це найбільш трудоміст­кий етап, оскільки він передбачає глибоке вивчення матеріалів справи з метою добору найвагоміших ар­ґументів. Водночас формується схема доказування і провадиться пошук достатніх арґументів. Зовнішнім його підсумком, як правило, є тезовий виклад промови або її розгорнутий план. Не існує загальної ви­моги щодо обов’язковості повного письмового викла­ду судової промови. Можливість імпровізації завжди залишається. Однак у деяких випадках корисно мати повний письмовий текст і намагатись максимально повно йому слідувати. Це особливо важливо за умов фіксації судового процесу технічними засобами, коли опонент може скористатися «невдалими імпровізаці­ями» або «емоційними перебільшеннями». 4. Редакційний етап. На основі визначеної структури доказування (тобто розгорнутого плану) відбувається узагальнення матеріалу, підготовленого на попе­редньому етапі, укладається і редагується текст про­мови. Особливого значення під час редагування нада­ється створенню наочності та досягненню мовленнєвої досконалості промови. Це передбачає правильний підбір слів, особливо спеціальних термінів, грамотну побудову синтаксичних конструкцій, добір прикла­дів, цитат тощо. Досить часто корисною стає імітація промови з її хронометруванням та робота над інтона­цією, темпом мовлення. 5. Використання риторичних засобів у судовій промові. Судова промова базується на дотриманні досить широ­кого спектра риторичних вимог. Але досвід свідчить, що до найцікавіших, найефективніших належать: Логічна обґрунтованість, під якою розуміється така побудова промови, що забезпечує досконалість ос­новних тверджень та наявність повної арґументації тези. Досягнення цього відбувається внаслідок послідовного дотримання перелічених принципів: логічна визначеність, тобто однозначність тези та використаних понять; логічна чистота, тобто відсут­ність внутрішніх суперечностей, недосконалих арґу­ментів чи несумісних фактів; логічна зв’язаність, тобто наявність чіткої системи арґументації, що за­сновується на каузальних зв’язках, підтверджених фактами, що визнані судом у системі доказів. Композиційна стрункість. Чітко побудована система арґументації має бути втілена в точні композиційні рішення, які є найадекватнішими поставленій меті. Визначаючи принципи композиційної побудови про­мови, слід виходити з необхідності наявності в ній всіх основних елементів. Доцільно правильно знайти зачин промови, який досить часто стає ключем до всієї промови, створює такий інтелектуальний та емоційний настрій, що здатний суттєво вплинути на судове рішення. Основна частина побудована на ви­кладенні та аналізі головних арґументів. Звичайно судовий оратор змушений наводити всі факти, що робить промову довгою та одноманітною. Тому їх ви­клад повинен бути структурованим, слід враховувати необхідність зміни сприйняття однорідних фактів. Важливим може бути дотримання послідовності фак­тів. В той же час заключна частина має бути короткою але змістовною, оскільки саме в ній робиться основ­ний висновок (підсумок) промови. Для подолання труднощів, що внутрішньо властиві судовій промові, доцільно використовувати різні логіко-композиційні прийоми, що розглядались у попередніх темах курсу. Саме за рахунок цього можна досягти більшої її ефек­тивності. _. Культура мовлення. Найважливішим критерієм роз­гляду культури мовлення є її нормативність, тобто послідовне використання літературних норм мови, слововживання, структури висловлювань. Слід зва­жати на те, що судова промова ґрунтується на про­фесійній термінології, що зумовлює необхідність до­тримуватися норм та правил, чіткого вживання спеці­альних термінів. Важливим засобом підготовки може бути аналіз помилок, що дозволяє додати більшої культури мовлення за рахунок їх усунення і повні­шого використання наявного лексичного матеріалу. Складним завданням у судовій промові є поєднання двох стилів мовлення: побутового, який досить часто відбиває фактичний бік судового розгляду, та про­фесійного. Досвід свідчить, що оптимальним буде варіант, коли промова складається на основі профе­сійного стилю, а побутовий стиль ілюструє, доповнює, збагачує промову. На значну увагу заслуговує техніка мовлення, яка має відповідати меті промови, її змісту. Техніка мовлення за такими її параметрами, як інтонація, темп, ритм повинна бути інваріантною, тобто гнучкою, здатною відтінити тезу чи підкреслити арґумент. 4. Полемічність. Виходячи з того, що судова промова — це завжди процесуальна дія або елемент судових дебатів, ораторові слід так її скласти і виголосити, щоб у зміс­ті та формі промови послідовно простежувалася при­сутність опонента. У промові використовують тради­ційні засоби полеміки, які дозволяють висвітлити неарґументованість тези супротивної сторони (учас­ника процесу) і тим самим зміцнити свою позицію за­вдяки посиленій арґументації. Саме полемічні прийоми стають найдійовішим засобом «звільнення» судових дебатів від неарґументованих тез чи неправильних ар­ґументів. Разом з тим використання таких прийомів вимагає від оратора дотримання певних принципів: правдивість, чесність, чуйність, принциповість, дис­циплінованість. Ці принципи важливі ще й тому, що норми процесуального закону, як правило, містять деякі обмеження в дебатах, недотримання яких учасни­ками процесу призводить до негативних наслідків. як свідчить досвід, досить вдалими риторичними при­йомами є такі, як полемічна загостреність, перебільшення позиції, концентрація дій, «ефект раптовості» та ін. Їх ви­користання — ефективний засіб логіко-композиційної ор­ганізації значних масивів інформації. Разом з тим ведення полеміки має спиратися на вміння виявляти і розвінчувати «некоректні прийоми» полеміки, які може використовувати процесуальнасупротивна сто­рона (арґумент «до особи», арґумент «до авторитету», ар­ґумент «до сили», арґумент «до почуттів» іт. ін.). Арґумен-тація, що ґрунтується на такій основі, може бути нейтра­лізована, що завжди зміцнює позицію промовця. Досить поширеним у судовій практиці є застосування таких прийомів ведення спору, що спираються на логічні порушення, наприклад, підміна тези, обґрунтування тези неправильними арґументами, логічна диверсія, та ін. Своє­часні виявлення та аналіз згаданих прийомів, тобто логіч­них помилок, здатні суттєво посилювати арґументованість позицій оратора.

 







Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 502. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия   Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...

Образование соседних чисел Фрагмент: Программная задача: показать образование числа 4 и числа 3 друг из друга...

Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Седалищно-прямокишечная ямка Седалищно-прямокишечная (анальная) ямка, fossa ischiorectalis (ischioanalis) – это парное углубление в области промежности, находящееся по бокам от конечного отдела прямой кишки и седалищных бугров, заполненное жировой клетчаткой, сосудами, нервами и...

Основные структурные физиотерапевтические подразделения Физиотерапевтическое подразделение является одним из структурных подразделений лечебно-профилактического учреждения, которое предназначено для оказания физиотерапевтической помощи...

Почему важны муниципальные выборы? Туристическая фирма оставляет за собой право, в случае причин непреодолимого характера, вносить некоторые изменения в программу тура без уменьшения общего объема и качества услуг, в том числе предоставлять замену отеля на равнозначный...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия