Розвиток пізнавальних процесів у підлітків

У підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, підвищення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги. Також у підлітків відмічається погіршення результатів навчальної діяльності. Навчальна діяльність і школа перестає бути головною і найважливішою задачею. Провідною діяльністю стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками [10].

Розумові здібності підлітка на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається завдяки розвитку понятійного, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації [12].

Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості самого вікового періоду: підліток здатен придумати спосіб запам'ятовування нової формули, тобто керувати своєю пам'яттю, може висунути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислення тощо, але йому дуже важко керувати своєю особистістю, собою як цілим [17].

В основному це пов'язано з новими інтересами, переживаннями та хронічною емоційною нестабільністю, яка виявляється в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності [9].

Розумова діяльність підлітка, також як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфери. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та переживанням.

У підлітковому віці продовжує розвиватись нервова система. Мозок підлітка за вагою і об'ємом мало чим відрізняється від мозку дорослої людини. Зростає роль свідомості, поліпшується контроль кори головного мозку над інстинктами й емоціями. Однак, процеси збудження все ще переважають над процесами гальмування, тому для підлітків характерна підвищена збудливість.

На відміну від молодшого школяра, в якого переважає мимовільна увага, підліток може керувати своєю увагою. Порушення дисципліни в класі носять радше соціальний характер, а не визначаються особливостями уваги. Підліток може добре концентрувати увагу в значимій для нього діяльності: в спорті, у трудовій діяльності, в спілкуванні. Увага підлітка стає добре керованим, контрольованим процесом і захоплюючою діяльністю.

На уроках підлітки потребують підтримки з боку вчителя - тривала навчальна діяльність надихає їх на підтримку довільної уваги. Водночас підліткам характерні стани глибокої втоми. Саме в підлітковому віці крива втомлюваності різко підвищується, особливо в 13-14 і в 16 років [17].

Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи воно характеризуєть­ся витонченістю і глибиною, а, інколи, — поверховістю. Визначальне значення має ставлення підлітка до об'єкта сприймання. Невміння пов'язувати сприймання навколишнього життя з навчальним матеріалом - характерна особливість учнів середнього шкільного віку.

Удосконалення сприймання в цьому віці пов’язане як з розвитком уміння краще і продуктивніше використовувати свої органи чуттів, так і з формуванням здатності до більш складних аналізу і синтезу сприйманих об’єктів, спрямованих насамперед на з’ясування внутрішніх властивостей останніх. Інтелектуалізація процесів сприймання - необхідна умова успішного засвоєння любого навчального матеріалу [13].

В перцептивній діяльності підлітка дедалі більше місце займає саморегуляція, тісно пов’язана з мотивацією.

Сприймання все більшою мірою починає характеризуватися планомірністю і послідовністю. Систематичнішими стають спостереження, включаючи в себе розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення і класифікації сприйманих об’єктів.

Підліток вже здатний керувати своїм довільним запам'ятовуванням. Здатність до запам'ятовування (заучування) постійно, але повільно зростає до 13 років. З 13 до 15-16 років спостерігається швидке зростання пам'яті.

В підлітковому віці пам'ять характеризується переходом від домінування механічного запам'ятовування до смислового. При цьому перебудовується сама смислова пам'ять - вона набуває опосередкованого, логічного характеру з обов'язковим включенням мислення. Разом з формою змінюється і зміст того матеріалу, який необхідно запам'ятати: стає доступнішим запам'ятовування абстрактного матеріалу.

Основна різниця між молодшим школярем і підлітком - загальновідома схильність підлітка і юнака до міркувань. Підлітковий вік - вік проблем, міркувань і суперечок. Підлітки ставлять велику кількість запитань учителям, а вдома постійно думають над розв'язанням складних проблем. Навіть при виборі друга для них важливо мати партнера для міркувань [5].

В підлітковому віці лише починається інтенсивний розвиток абстрактних понять, який продовжується в юнацькому віці.

Мислення - одна з тих функцій, які розвиваються пізніше багатьох інших функцій. Вплив школи на мислення, який починається в молодшому шкільному віці, особливо яскраво проявляється в підлітковому віці. В старших класах створюється різноманітність особистого досвіду через низку причин. Перша з них - життєві установки і інтереси людини, яка майже повністю суспільно визначилася. Інша причина - різноманітність міри і характеру зал ученості в практичне життя: турботи про майбутнє, життєві труднощі тощо спонукають людину думати. Третя причина - різноманітність позашкільної освіти, читання тощо [14].

Головним у розвитку мислення в підлітковому віці є той факт, що підліток вперше оволодіває процесом утворення понять, що він переходить до нової і вищої форми інтелектуальної діяльності - до мислення поняттями.

Зміни, що відбуваються в мисленні підлітка, який оволодіває поняттями, - це зміни внутрішнього, інтимного структурного характеру, що часто не виявляються ззовні, не кидаються в очі спостерігача. Процес утворення понять знаменує собою дійсно революційні зміни як у сфері змісту, так і в сфері форм мислення. Саме вищі форми мислення, зокрема логічне мислення, розкриваються в своєму значенні перед підлітком.

Для підлітка все більшого значення набуває теоретичне мислення, здатність встановлювати максимальну кількість смислових зв'язків у навколишньому світі. Він психологічно занурений у реальності предметного світу, образно-знакових систем, природи і соціального простору. Підліток, заглиблюючись у соціальне середовище, постійно трансформує свої вищі психічні функції і систему знаків. Ця обставина змінює мислення [12].

З 11-12 років виробляється формальне мислення. Підліток уже може міркувати, не пов'язуючи себе з конкретною ситуацією; він може орієнтуватися на одні лише спільні сигнали незалежно від реальності, що сприймається.

Підліток може здійснити значний за своєю якістю стрибок - він починає орієнтуватися на потенційно можливе, а не на обов'язково очевидне. Завдяки своїй новій орієнтації він одержує можливість уявити все, що може статися, - і очевидні, і недоступні для сприйняття події. Тим самим підвищується імовірність того, що він розбереться в тому, що дійсно відбувається. [7].

Підліток стає здатний не тільки уявляти різні можливі шляхи перетворення даних для емпіричного їх випробування, але може і логічно тлумачити результати емпіричних спроб. Крім того, підліток здатний планувати і контролювати свої вільні фантастичні побудови, він навчається рефлексувати свої розумові дії і операції та одержувати від цього інтелектуальні емоції.

Те, наскільки швидко підліток здатен вийти на рівень теоретичного мислення, визначає глибину осягнення ним навчального матеріалу і розвиток його інтелектуального потенціалу. У підлітковому віці престижно бути успішним в інтелектуальній діяльності [7].

Аналізуючи особливості навчальної діяльності в підлітковому віці, ми визначали, що досягненням цього віку в розвитку мислення є розв'язання, здатність до рефлексії тощо. В дійсності ж підлітки продовжують залишатися на рівні конкретного мислення. Це може зумовлюватися індивідуальним розвитком: різні соціальні умови, генетичні особливості і внутрішня позиція самого підлітка.

У підлітковому віці уява може перетворитися в самостійну внутрішню діяльність. Підліток може уявляти мисленнєві задачі з математичними знаками, може оперувати значеннями і смислами мови, поєднуючи дві вищі психічні функції: уяву і мислення. Водночас підліток може будувати свій уявний світ особливих стосунків з людьми. Для підлітка соціальний світ, в якому він живе, існує апріорі це природно-предметно-соціальна реальність, в якій він ще не відчуває себе діячем, здатним змінювати цей світ. При цьому він сором'язливий, неспритний, невпевнений у собі.

Реальність уявного світу суб'єктивна - це тільки його реальність. Події, що відбуваються в уяві, опосередковані образами і знаками з реальності загальнолюдської культури. Підліток суб'єктивно по своїй волі керує облаштуванням свого внутрішнього світу.

Підліток вже володіє діями уяви, які приносять йому задоволення: він панує над часом, має свободу від причинно-наслідкових зв'язків, що існують в реальному просторі соціальних стосунків людей. Вільне поєднання образів і знаків, побудова нових образно-знакових систем з новими значеннями і смислами розвиває творчі здібності, дарує неповторні вищі почуття, що супроводжують творчу діяльність. Уява підлітків може впливати на пізнавальну діяльність, емоційно-вольову сферу і саму особистість [6].

Розвиток уяви може привести до підліткового аутизму - занурення у світ уявних переживань з ослабленням контакту з дійсністю, відхід від реальності, відсутність прагнення до спілкування з людьми дорослими і однолітками. Відчуження підлітка від людей на користь уявного світу знижує і пізнавальну діяльність. У міру того, що в цей період активно формується мислення, може виникати антагонізм між мисленням і уявою.

Розширюються способи утворення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє. Процеси уявлювання набувають довільності, поступово перетворюючись в особливі імажитивні дії, спрямовані на побудову образів ще не сприйманих суб’єктом предметів, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і для репродуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього [11].

Психічний розвиток підлітка нерозривно пов’язаний з подальшим розвитком процесу мовлення, що відбувається внаслідок оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними можливостями. Розвивається мовлення і як засіб спілкування з іншими людьми, і як спосіб набування знань, і як інструмент творення та засіб вираження емоційних станів та вольової регуляції поведінки, і як об’єкт вивчення.

Основним у цьому віці є вдосконалення мовлення як засобу спілкування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мови, оскільки багато хто з підлітків вбачає в оволодінні зовнішнім мовленням свою інтелектуальну силу. Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до писання віршів.

Мовні дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок (“ну”, “от”, “значить” та ін.).

Виконуючи регулятивну функцію в житті підлітків, мова стає формою існування самосвідомості їх особистості [12].

Збагачується словниковий запас, нагромаджується досвід активного використання різноманітних мовних категорій, ускладнюється граматична і синтаксична форми мовлення.

Мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

У зв’язку з підвищенням загального рівня розумового розвитку вдосконалюється і писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність більш адекватно виражати абстрактні думки.