Надзвичайні ситуації природного характеру 5 страница

Інженерно-технічні заходи полягають у розосередженні СДЯР, будівництві для них заглиблених або напівзаглиблених сховищ, бу­дівництві під сховищами з деякими речовинами підземних резервуа­рів з водою для розчинення їх при аварії, влаштування ловчих ям ибо ровів, можливе посилення конструкцій резервуарів і комунікацій із СДЯР або обладнання під ними огороджень для захисту від по­шкодження уламками будівельних конструкцій при аварії, облад­нання резервуарів автоматичними і ручними пристроями для запо­бігання витіканню СДЯР у випадку аварії.

При ліквідації наслідків аварії із СДЯР відповідальний з керів­ного складу об'єкта повинен повідомити керівний склад об'єкта, командирів формувань про негайний збір. Командири формувань повідомляють особовий склад про негайний збір. Негайно прово­дить розвідку осередку ураження і позначають його межі, оточують і к-ередок зараження, ведуть безперервне метеорологічне спостережен-м н, інформують керівництво про напрямок руху хмари СДЯР, укри­ті ють у захисних спорудах або виводять за межі осередку заражен­ня населення. Приступають до рятувальних робіт і надання медич­ної допомоги потерпілим. Виконують невідкладні роботи для лікві­дні ідї або локалізації аварії, проводять дегазацію СДЯР на шляху її поширення, території, споруд, обладнання, техніки, урожаю, кормів, г провини і води, санітарний обробіток людей.

 

 

 

 

Для визначення потенційних можливостей виникнення аварій­них ситуацій і розробки заходів запобігання їм потрібно застосува­ти метод імовірного оцінювання ризику, який передбачає три рівні аналізу.

1. Систематичний пошук факторів ризику, обумовлений помилка­ми під час проектування і практичної реалізації виробничих процесів.

2. Оцінювання фізичних процесів, які можуть спричинити аварійні ситуації. Метою такої оцінки є визначення можливого часу і способу відмови діючих систем безпеки, а також пов'язаних з цим наслідків.

3. Визначення можливих шляхів поширення токсичних або радіо­активних речовин за межами підприємства.

Метод імовірного оцінювання ризику дає можливість своєчасно визначити джерела потенційної небезпеки і вжити відповідних за­ходів для їх усунення.

Велике значення має надаватися питанням прогнозування і пла­нування дій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть спричинити руйнування будівель і споруд, забруднення нав­колишнього середовища і нанесення втрат здоров'ю населення.

При прогнозуванні можливих наслідків аварій на підприємствах з вибухо- і пожежонебезпечною технологією (особливо там, де ви­користовують вуглеводні суміші) розміри зон дії вибухової хвилі можна визначити за табл. 7.

Таблиця 7. Радіуси зон вибухової хвилі під час вибуху хмари газоповіт ряної суміші, м

 

 

Кількість суміші, т	Надмірний тиск, кПа
0,1
1,0
10,0
100,0
1000,0

Оцінка обстановки (радіуси зон руйнувань, пожеж), яка може склас­тися на підприємстві при аварії, буде основою для планування обся­гу і характеру запобіжних заходів і організації рятувальних робіт. До запобіжних заходів спалахування і вибуху пилу належать такі: — ізоляція і відокремлення небезпечних приміщень; обладнання вентиляційних отворів; застосування пристроїв для подавления ви­буху; відгороджування дільниць виробництва, де виділяється пил; від джерел можливого запалювання; віддалення і захист джерел за-ішлюмнння;

 

 

— установка пилоуловлювачів: не допускати накопичення пилу до вибухової концентрації та виділення пилу в атмосферу.

При оцінюванні можливої ситуації аналіз виконання цих заходів може показати слабкі місця, що можуть призвести до пожежі чи ііибуху. Тому розробка і впровадження ефективних заходів будуть важливими у зменшенні факторів ризику.

На об'єкті з урахуванням специфіки виробництва з метою ство­рення безпечних умов для персоналу розробляють схему безаварій­ної зупинки об'єкта на випадок раптового припинення подачі елек­троенергії, води і газу, план ліквідації можливих аварій і організову­ють підготовку робітників і службовців до роботи в аварійних умо-ннх. Рятувальні та інші невідкладні роботи при ліквідації наслідків виробничих аварій і катастроф виконують рятувальні формування і анлучене населення.

Характер аварій визначається причинами виникнення, масшта-ішми і особливостями виробництва. Від цього залежатимуть наслідки аварій, а це визначає тактику проведення рятувальних робіт. Щоб не дати аварії розростися до катастрофічних розмірів, не допустити an гибелі людей, зменшити кількість уражених і зростання матері­альних втрат, необхідно рятувальні роботи починати негайно.

Формування охорони громадського порядку оточують місце аварії і створюють умови для безперебійного прибуття інших формувань і успішного проведення робіт.

Для визначення обсягу і характеру аварії, кількість необхідних (ил і засобів, правильної організації рятувальних робіт начальник цивільного захисту дає розпорядження організувати розвідку. До складу розвідувальних груп необхідно включити спеціалістів, які шають специфіку виробництва і розміщення об'єктів. Розвідка по­винна встановити місця скупчення людей і ступінь загрози їхньому життю; ступінь і обсяг руйнувань, можливості виконання робіт без індивідуальних засобів захисту; наявність руйнувань, які можуть ускладнити обстановку, або фактори, що можуть збільшити розмір аварії; стан виробничих і комунально-енергетичних мереж.

Керівник об'єкта, спеціалісти об'єкта, командири рятувальних формувань вивчають дані, зібрані розвід групами, і приймають рішення про ведення рятувальних робіт.

Формування цивільного захисту одержують завдання для проведення рятувальних робіт, аварійно-технічні формування за необхід­ності відключають подачу газу, електроенергії, кисню, пари, палив­них, мастильних і вибухонебезпечних рідин.

Рятувальні загони разом з медичними негайно розпочинають ря-тування людей і надання потерпілим медичної допомоги.

 

 

 

Формування загального призначення під час гасіння пожеж ра­зом з протипожежними формуваннями займаються рятуванням по­терпілих із-під завалів і уламків та наданням їм першої допомоги, розчищанням проїздів, евакуацією потерпілих, усуненням пошко­джень на комунально-енергетичній мережі.

Засоби механізації, які використовуються при невідкладних і ава­рійно-відновних роботах, мають бути універсальними, маневреними, транспортабельними і малогабаритними. На невеликих територіях, якщо немає широкого фронту робіт, великого нагромадження пере­плетених, залізобетонних і металевих конструкцій використовують механізовані інструменти і найпростіші засоби механізації: апарати для газового різання металу, відбійні молотки, перфоратори, лебідки, домкрати, ломи, лопати, кирки та ін.

Для освітлення ділянок робіт застосовують прожектори і пере­носні світильники.

Якщо є потреба, органи управління цивільного захисту за участю населення і формувань готують тимчасовий житловий фонд, створю­ють наметові містечка, організовують евакуацію населення. У без­печних місцях розгортають медичні установи, куди і відправляють усіх потерпілих. Організовують харчування, забезпечення питною водою.

Служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин ведуть ря­тувальні роботи і надають першу ветеринарну допомогу. Надалі орга­нізовується лікування уражених тварин. При проведенні рятувальних робіт у місцях виробничих аварій необхідно суворо дотримуватися за­ходів безпеки, щоб запобігти нещасним випадкам і втратам особового складу формувань і населення при проведенні рятувальних робіт. Ко­мандири формувань повинні завчасно роз'яснити особовому складу характерні особливості таких дій, ознайомити з порядком проведення робіт і правилами безпеки, суворо дотримуватися їх виконання особо­вим складом. Конкретні заходи безпеки указують особовому складу на ділянці роботи одночасно з доведенням завдання.

Під час роботи в зоні пожежі та задимлення особовий склад за­безпечується шоломами і протигазами ізолюючими або фільтрую­чими з гопкалітовими патронами. Поблизу краю вогнища роботи ведуть у тепловідбивних костюмах, спецодязі й під захистом стру­менів води, а в теплий час поливають одяг водою.

Щоб не допустити оточення працюючих і техніки вогнем, необ­хідно спостерігати за його поширенням, а також за групами, які ве­дуть роботи відірвано від формувань.

У завалах і пошкоджених будівлях забороняється працювати біля стін, які загрожують обвалом, улаштовувати лази у завалах біля

 

 

 

 

кріплень, залишати небезпечні обвали, аварійні стіни і перекриття без огородження або оточення постом охорони.

У місцях витікання газу не допускається використання вогню. Для визначення наявності газу в колодязях, колекторах, підвалах, сховищах використовують індикатори або газоаналізатори. Працю­вати дозволяється тільки у протигазах шлангових, ізолюючих, фільтруючих з гопкалітовими патронами.

Роботи на електромережах виконують під наглядом кваліфікова­ного технічного персоналу тільки після їх відключення і заземлен­ня з використанням захисних засобів.

При проведенні робіт в умовах поганої видимості й вночі необ­хідно використовувати ліхтарі, які встановлюють на певній висоті під щитом, щоб не було засліплення світловим потоком. Для жив­лення ліхтарів електроенергією забороняється використовувати електричну мережу зруйнованої споруди. Влаштовують тимчасову окрему електромережу.

Витікання газоподібних речовин на території населеного пункту або поблизу нього може призвести до великих жертв серед населен­ня і завдати суттєвої шкоди навколишньому середовищу. Тому не­обхідна тісна взаємодія виробництва, його організацій (пожежної команди, рятувальних загонів) з місцевими організаціями цивільної оборони. Важливо, щоб були встановлені єдині сигнали оповіщення про небезпеку і необхідні заходи (які мають бути проведені) знай-11 їли відображення у відповідних планах цивільного захисту об'єктів і населених пунктів.

При витіканні СДЯР роботи спрямовані на припинення витікан-п я небезпечної речовини та зниження впливу ядучої речовини на людей, тварин, рослин і лісові насадження.

Розробляючи ці заходи, слід враховувати: токсичність сильнодію­чих ядучих речовин, що може виявитися на великому віддаленні під місця аварії або витікання, напрямок вітру, за яким рухається газова хмара, та його швидкість. Евакуація населення може бути ускладнена токсичністю газів, їх високою концентрацією, атмосфер-нйми та іншими умовами.

При потраплянні СДЯР в атмосферу або на місцевість негайно оповіщають про небезпеку робітників, службовців і населення, яке проживає в навколишній зоні. Почувши повідомлення про аварію, глід швидко надіти засоби індивідуального захисту органів дихання, маски з тканини, змочені у воді, хутряні та ватяні частини одягу, найпростіші засоби захисту шкіри (плащі, накидки), по можливості иіійти з району аварії у бік, перпендикулярний напрямку вітру.

 

 

 

У квартирі, будинку закрити вікна, кватирки, провести гермети­зацію житла, вимкнути нагрівні прилади, газ, загасити вогонь у пе­чах, вимкнути електроосвітлення.

При нормальній герметизації вікон і дверей у приміщенні для укриття людей концентрація газів через 0,5 години може бути 10 % зовнішньої концентрації. Оскільки ступінь ураження людини ви­значається концентрацією і часом перебування у хмарі газу, герме­тизація приміщень зменшує небезпеку для людей.

Для захисту працюючих на об'єкті й населення рекомендується використовувати загерметизовані приміщення і насамперед при­міщення верхніх поверхів, де концентрація газів буде менша, ніж на нижніх поверхах будівлі.

Робітники і службовці об'єкта, на якому виникла аварія, повинні негайно одягнути протигази. До підходу хмари сильнодіючих яду­чих речовин потрібно евакуювати населення з небезпечної зони.

При ліквідації розливу СДЯР і знезаражуванні отруйних і агресив­них рідин до місця аварії необхідно підходити тільки з підвітряного боку в ізолюючих протигазах і захисному одязі.

Небезпечна зона має бути оточена спеціальними групами з робі­тників і службовців об'єкта, які закривають доступ у район аварії всім, хто не бере безпосередньо участі у ліквідації її наслідків. Обо­в'язково позначають місця і межі зараження.

Перед початком рятувальних і невідкладних робіт потрібно про­вести інструктаж за вимогами безпеки з урахуванням конкретної СДЯР і обстановки, яка склалася під час аварії.

Під час проведення робіт в осередку ураження всім учасникам треба суворо дотримуватися вимог безпеки, застосовувати індивіду­альні засоби захисту, протихімічні пакети та індивідуальні аптечки.

Щоб обмежити надходження ядучих речовин в атмосферу, розті­кання по землі, потрапляння у воду і припинити їх викид чи виті­кання, відключають пошкоджену ділянку, перекривають крани та інші запірні пристрої, на розриви у трубопроводах і місткостях на­кладають пластирі, муфти, забивають пробки, перекачують речовини з пошкоджених місткостей у справні. У деяких випадках, щоб не допустити дальшого поширення СДЯР, викопують котлован або зем­ляний вал.

Для прогнозування обстановки і визначення напрямку поширення зараження потрібно організувати метеорологічне спостереження. Ви­ходити із зони аварії слід найкоротшими маршрутами, перпендику­лярно напрямку вітру, бажано на підвищене і добре провітрюване місце. Після локалізації осередку ураження потрібно провести дегазацію зараженої місцевості, споруд, обладнання, кормів, урожаю, техніки.

 

 

Після закінчення робіт у районі збору потрібно організувати спеціальну обробку людей і техніки.

Якщо на зараженій території продовжують працювати або про­живати люди, потрібно розробити і встановити спеціальний режим життєдіяльності, який би забезпечував їм повну безпеку.

У разі загрози радіоактивного забруднення або на початку випа­дання радіоактивних речовин потрібно провести медичну профілак­тику населення — видати протирадіаційні йодні препарати. Робочі іміни повинні укритися в сховищах, а населення у захисних спору­дах або евакуюватися. Евакуйованим слід застосовувати індивіду­альні засоби захисту, взяти із собою запас продуктів харчування, води, документи, у холодний період — теплий одяг. У першу чергу евакуюють дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. У ви­падку термінової евакуації збірні евакуаційні пункти не створюють. І'Іиакуацію проводять від будинків, під'їздів, із захисних споруд та інших місць, де перебувають люди, автомобілями, залізничним і вод­ним транспортом у два етапи. На першому етапі людей доставляють до контрольно-перевірного пункту на межі зони небезпечного радіо­активного забруднення і висаджують. На другому етапі евакуйовані проходять дозиметричний контроль, медичний огляд, у разі необхід­ності — санобробку, і чистим транспортом розвозяться для розсе­лення. За недостатньої кількості транспортних засобів для тих, хто може йти пішки, організовують піші колони.

У випадку, якщо люди не евакуйовані, їм потрібно укритися в будин­ках, квартирах, підвалах або у виробничих приміщеннях, швидко про­нести герметизацію приміщень: закрити вікна, двері, в будинках з нічним опаленням закрити труби, вентиляційні отвори. Для ущільнен­ні! вікон, дверей, різних отворів можна використати щільну тканину, плівку, руберойд, толь та інші матеріали. Загерметизувати колодязі.

Сільськогосподарських тварин переводять на стійлове утриман­ні! для тривалого перебування у приміщенні. Тут треба подбати про іабезпечення худоби кормами, водою, переробку і використання про­дукції тваринництва. Обслуговуючий персонал тваринницьких ферм маг, укритися в протирадіаційних укриттях, розміщених поблизу.

На забрудненій території вводяться режими радіаційного захис­ту населення, трудової діяльності, поведінки населення, часу перебу-напня в укриттях, порядок забезпечення і користування засобами індивідуального захисту. Всі ці заходи розробляють органи управ­ління цивільного захисту разом з місцевою адміністрацією, спеціалістами і працівниками об'єктів господарювання.

У населених пунктах, які потрапили в зону радіоактивного за-Оруднення, організовують постійну радіаційну розвідку, контроль за

 

 

 

ступенями забруднення продуктів харчування, води, кормів, урожаю та тваринницької продукції. Організовують дезактивацію урожаю, кормів, тваринницької продукції, техніки, будівель і споруд.

Люди, які працювали на забрудненій території, після роботи по­винні пройти дозиметричний контроль для визначення ступеня за­бруднення засобів індивідуального захисту, шкіри, одягу і пройти санобробку. Якщо забруднення радіоактивними речовинами понад допустиму норму, одяг і засоби індивідуального захисту заміняють. На забрудненій території забороняється їсти, палити, пити воду, відпо­чивати, розстібати і знімати засоби індивідуального захисту, сідати і лягати на траву чи заражену землю.

2.3.8. Надзвичайні ситуації терористичного походження

У виникненні надзвичайних ситуацій особливе місце займає теро­ризм. Ця проблема набула загрози наприкінці XX століття, а 11 ве­ресня 2001 р. терористичні акти у США та ряд терактів у серпні і вересні 2004 р. у Росії шокували жорстокістю і масовою загибеллю людей весь світ.

Надзвичайні ситуації, породжені терористичними методами, здійснюються злочинцями-одинаками, екстремістськими організа­ціями, а також спецслужбами ряду держав. Всі збройні конфлікти, що виникали останніми роками в Азії, Африці, на Близькому Сході, на території країн СНД супроводжувались диверсійно-терористич­ними актами, внаслідок яких страждало мирне населення.

Мета терористичних актів — посіяти паніку, страх серед населен­ня, організувати протести проти політики урядів і правоохоронних органів, завдати економічних збитків державі або приватним фірмам, знищити політичних або економічних супротивників.

Тероризм став катастрофічною загрозою для населення. Свідчен­ням цьому є загроза і прояви тероризму із застосуванням засобів масового ураження, що можуть призвести людство до катастрофи.

Великомасштабні терористичні акти із застосуванням отруйної речовини нервово-паралітичної дії (типу зарин), проведені релігій­ною організацією "Аум Сінріке" в Японії в 1994 і 1995 pp. у 16 підзем­них станціях метро. У результаті цих терористичних актів 19 осіб загинули і більше 4 тис. мали отруєння різного ступеня.

Приклад терористичних актів у вересні 2001 р. у США свідчить про реальну загрозу ядерного тероризму, а саме: приведення в дію ядерних вибухових пристроїв, забруднення радіоактивними речови­нами, пошкодження або зруйнування ядерних реакторів, що може повторити масштаби Чорнобильської катастрофи.

 

 

 

Існує загроза виникнення надзвичайних ситуацій "техногенного тероризму", особливо на хімічних складах, підприємствах хімічної промисловості, в технологічному процесі яких використовують не-Ашшечні хімічні речовини.

У грудні 1995 р. у Франції під час протестів у промисловості с аоотажники засипали сіль в охолоджувальний контур атомної елек­тростанції Блейс. На Інглінській атомній електростанції злочинне угруповання погрожувало вибухом, а також були погрози працівни­ки заводу з ремонту атомних підводних човнів.

Широке розгортання тактичної ядерної зброї, поширення ядер­них матеріалів і наявність доступної технології виготовлення боє­припасів із матеріалів, що діляться, підвищує ймовірність викорис­тання ядерної енергії терористами. Відомо про дії терористичної групи, яка планувала викрадення ядерної зброї в Європі.

Використання ядерних установок і зброї з метою шантажу може мати великі політичні наслідки.

У 1985 р. в США була створена Міжнародна організація особли-ноіо призначення, перед якою було поставлено завдання попере­дження ядерного тероризму. Ця організація розробила рекомендації для запобігання ядерному тероризму із застосуванням фізичного;шхисту ядерних матеріалів, боєприпасів і установок. Вашингтон­ським інститутом з ядерного контролю розроблено електронний ко­дований замок. Це електронний вимикач, який включається тільки при передачі з командного пункту кодованих радіосигналів. Такі іамки встановлені на ядерних боєприпасах. Також розроблено си­стему захисту атомних електростанцій, яка впроваджена в багатьох країнах. Останнім часом така система захисту впроваджується і в Україні.

Є загроза тероризму в сільському господарстві з використанням біологічних засобів ураження продуктів харчування, сільськогоспо­дарських рослин і тварин.

Це може призвести до загибелі найбільш поширених і цінних сільськогосподарських рослин і тварин, різко зменшити постачання населення продуктами харчування, призвести до голодування або захворювань. У 1995 р. диверсанти таджикської опозиції заразили кавуни і персики сечею хворих на інфекційний гепатит (хвороба Ііоткіна) і отруїли в Курган-Тюбе майже весь особовий склад ракет­ного дивізіону 201-ї миротворчої дивізії.

 

 

 

9) виявляти високу технологічну дисципліну, пильність, постійну увагу і контроль з боку керівників і спеціалістів на обєктах підвищеної небезпеки.

Відвернення надзвичайних ситуацій терористичного походжен­ня або в разі виникнення зменшення їх масштабів об'єднує комп­лекс заходів, які належать до компетенції органів цивільного захис­ту, відповідних органів управління, що входять до складу МНС МВС Служби безпеки, органів виконавчої влади, органів держтехнагляду та інших відповідних органів.

Тільки спільні зусилля керівників держав, відомств, керівників, спеціалістів і власників підприємств зможуть зменшити загрозу виникнення, сприятимуть своєчасній ліквідації наслідків надзвичай­них ситуацій терористичного походження з найменшими втратами.

 

 

Пожежі

Пожежа — це стихійне поширення горіння, яке виявляється в нищівній дії вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі можуть виникнути як наслідок уражаючого фактора від світлового випромінювання ядерного вибуху, при застосуванні звичайних за­собів ураження і спеціальних (піреогелю, терміту, електрону і білого фосфору). Стихійні пожежі можуть виникнути внаслідок розрядів блискавки, самозапалювання сіна й торфу, від залишеного багаття, непогашеного сірника, тліючого недопалка, іскор із транспортних засобів, неправильного користування електроприладами, несправності нагрівних приладів, механічного нагрівання та іскроутворення.

Щороку в Україні виникає декілька десятків тисяч пожеж, так у 2004 р. на території України виникло 47 тис. 668 пожеж, на яких загинуло 3781 особа, завдано збитків на суму 428, 5 млн грн.

Пожежонебезпечні умови найчастіше бувають у Степовій, По­ліській, Лісостеповій зонах та горах Криму.

Горіння включає три необхідні інгредієнти: паливо, тепло і ки­сень — так званий пожежний трикутник. Пожежа виникає тільки тоді, коли вони всі наявні. Достатньо видалити один з них — і поже­жа погасне. Цього можна досягти двома способами:охолодженням вогню (видалення тепла), як правило за допомогою води, позбавлен ням вогню палива, припинення доступу кисню.

Розрізняють два види горіння: гомогенне і гетерогене. Гомоген­не горіння виникає тоді, коли горюча речовина перебуває в газоподіб ному стані або переходить в нього у час спалахування. Гетерогенне горіння виникає, коли реакція проходить між рідиною горючою речовиною і газоподібним окислювачем.

 

 

 

Зовнішніми ознаками гомогенного горіння є полум'я, гетероген­ного — розжарення.

При загоранні деревини в повітрі спочатку відбуваються підсушу­вання, розклад, перегон летючих речовин, які утворюють з повітрям горючу суміш. Ця суміш горить гомогенним дифузним полум'ям. Невеликі частинки твердого вуглецю втягуються потоком газів, де­які з них згорають у полум'ї, а інші утворюють дим. Твердий вугіль­ний залишок від розкладу і перегонки горить без полум'я — гетеро­генним горінням.

Температура спалахування деревини дуба, буку, сосни і вільхи — 270—275 °С, ялини — 290 °С. При температурі 400—450 °С процес розкладання деревини і виділення горючих газів завершується, де­ревина обвуглюється і при 500 °С горіння вугілля на її поверхні вже протікає з помітною швидкістю. Надалі температура горіння вугіл­ля може досягати 1000 °С.

Особливо небезпечним є горючий пил. Він має дуже велику по­верхню відносно маси, внаслідок чого спалахує миттєво. Подрібнені на порошок тверді матеріали горять зовсім не так, як цілі. Відкла­дення пилу і волокна дуже швидко поширюють пожежу на висту­пах, карнизах і балконах приміщень, особливо на млинах, комбікор­мових заводах, у столярних та інших цехах переробки деревини. Нагромаджений пил може тліти дуже повільно протягом тривалого часу і непомітно для очей, потім раптово спалахує полум'ям і вини­кає пожежа, часто навіть у закритому приміщенні.

Багато пилу, який утворюється у технологічному процесі і знахо­диться в повітрі, є вибухонебезпечним. Навіть однієї іскри достат­ньо, щоб пил у такому стані загорівся. Полум'я швидко поширюєть­ся через хмару пилу, гарячі гази розширюються і утворюють хвилі підвищеного тиску, які рухаються перед полум'ям, піднімають на своєму шляху пил із поверхні, стискають його в замкненому об'ємі і виникає вибух великої сили.

Горючі рідини, так само і тверді речовини, виділяють пари, які спалахують, а деякі з них для цього потребують попереднього піді­грівання. Бензин, наприклад, виділяє пари, які загораються навіть при температурі 40 °С від невеликої іскри. Уайтспірит, солярка по­требують підігрівання.

На інтенсивність пожежі впливають пожежне навантаження, тобто загальна кількість горючих матеріалів, і теплова енергія, яка виді­ляється ними при горінні. Матеріали, які при загоранні виділяють більше теплової енергії, створюють і більше пожежне навантажен­ня. Тверді й рідкі горючі матеріали з більшою площею поверхні на одиницюмаси легше спалахують і швидше горять.

 

 

 

У районі пожежі відбуваються суттєві зміни атмосфери: підви­щується вміст токсичних газів, головним чином окису вуглецю, і шеншується кількість кисню, що веде до отруєння і задухи неза­лежно від дії теплового випромінювання. Саме тому токсичні гази і дим є причиною ураження близько 50 % людей, у більшості зі смер­тельними випадками. Гази і дим можуть швидко поширюватися по всій будівлі й призводити до загибелі людей на ранній стадії по­жежі. Люди втрачають свідомість і настає смерть від вдихання ток­сичних газів ще до того, як вогонь досягне їх або коли вони дізна­ються, що виникла пожежа.

Великою небезпекою є те, що дим обмежує видимість, затемнює рятувальні виходи, а це призводить до паніки, особливо в незнайо­мій обстановці. Негативно дим діє на слизові оболонки очей, носа і горла, що також заважає рятуванню.

Більшість горючих матеріалів містять вуглець, який при горінні легко з'єднується з киснем, утворюючи окис вуглецю при нестачі кисню, а при повному згоранні — вуглекислий газ, двооксид вугле­цю. Вуглець — це безколірний газ без запаху, густина його така гама, як густина повітря, тому може швидше поширюватись по всій будівлі.

При вдиханні цей газ з'єднується з молекулами гемоглобіну крові, ішаслідок чого гемоглобін втрачає властивість переносити кисень до тканин організму і настає задуха (асфіксія), навіть при вдиханні чистого кисню. Через те, що газ не відчувається органами чуттів, його присутність не помічається до появи слабкості. Перші прояви отруєння людини окисом вуглецю подібні до симптомів інтоксика­ції алкоголем: погіршується пам'ять, втрачається свідомість. Вміст у повітрі 1,3 % окису вуглецю призводить до втрати свідомості після 2—3 вдихів, а при концентрації 0,32 % настає смерть через 30 хв.

Вуглекислий газ С0₂ також не має запаху і кольору, слаботоксич-мий газ при пожежі дуже швидко поширюється по будівлі. Зі ібільшенням його кількості в повітрі зменшується вміст кисню, що ііеде до кисневого голодування і асфіксії. Вміст у повітрі вуглекис­лого газу понад 3 % призводить до частого глибокого дихання, що іГнльшує надходження в організм інших токсичних газів; при кон­центрації С0₂ 5 % — утруднення дихання, при 9 % — можлива мтрата свідомості протягом кількох хвилин, а при концентрації 20 % і'мерть настає через 20—30 хв. Якщо під час пожежі горять матері­али, які містять хлор, азот та інші елементи, то в повітря можуть ниділятися й інші токсичні гази, небезпечні для людей і тварин. Наприклад, при горінні дерева, паперу виділяються пари оцтової кислоти; нафтопродуктів, жирів — акролеїн; вовни, нейлону, полі-уретану — амоній; полівініхлориду — хлористий водень; при не-

 

 

 

повному згоранні вовни, шовку, поліакрилонітрилу — ціанистий во­день. Матеріали, які містять сірку: вулканізована гума, шкіра, вовна, виділяють при горінні сірководень; штучний шовк, лаки — двоокис азоту; при повному згоранні матеріалів, які містять сірку, виділяєть­ся двоокис сірки.