Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Надзвичайні ситуації природного характеру 6 страница




Таким чином, можна виділити такі основні уражаючі фактори пожеж: висока температура, задимлення великих районів, обмежен­ня видимості, негативний вплив на психіку людей.

Лісові й торфові пожежізавдають великих збитків державі, а при поганій організації боротьби з ними може постраждати і насе­лення, яке проживає в зоні їх поширення.

Ліси і торфовища займають понад 10млн га території України, тому лісові й торфові пожежі є найбільш поширеними. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 — у східному, 10 — у південно­му, 8 — в південно-західному і 32 % — в західному регіоні.

Лісові пожежі виникають у результаті дії світлового випроміню­вання ядерного вибуху або при застосуванні звичайних засобів ураження і спеціальних запалювальних засобів у бомбах і снарядах, у мирний час від необережного поводження з вогнем, рідше — за­палювання від блискавки і ще рідше — самозаймання сіна і торфу.

Лісовий фонд України майже на 50 % складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодняки. Залісненням на сотнях ти­сяч гектарів створені соснові насадження, які досягли віку 15—30років, а це критичний період у пожежному плані.

У більшості регіонів України ліси неспроможні витримати зрос­таючий потік відпочиваючих, тому що їх площа значно менша від науково обґрунтованих норм. Це явище найхарактерніше для по-жежонебезпечних Криму, Луганської, Донецької, Полтавської, Херсон­ської і Миколаївської областей.

Північний та східний регіони України, де щорічно буває в серед­ньому відповідно 37 і 40 % усіх лісових пожеж, є найбільш пожежо-небезпечними.

У цілому по Україні в середньому на рік буває близько 3,5 тис. лісових пожеж, які знищують більше 5 тис. гектарів лісу.

Так, наприклад, у 1999 р. виникло 6070лісових пожеж, які зни­щили 5532 га лісів. Найбільше їх було в Луганській, Донецькій, Харківській і Дніпропетровській областях.

Залежно від того, в яких елементах лісу поширюється вогонь, лісові пожежі поділяються на низові, верхові, ґрунтові, а за швидкістю по­ширення і висотою полум'я — на слабкі, середні й сильні.

 

 

 

Лісові низові пожежі розвиваються в результаті згорання хвой­ного підліску, живого надґрунтового покриву (мохів, лишайників, трав'янистих рослин, кущів) і мертвого надґрунтового покриву, або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, гнилих пеньків), тобто рослин і рослинних решток, розміщених безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті — 1,5—2,0 м. Швидкість поширення таких по­жеж невелика — 100—200 м/год, а при сильному вітрі — до 1 км/год. Низові пожежі бувають швидкі й суцільні.

Швидкі пожежі характеризуються тим, що кромка полум'я швид­ко рухається, дим світло-сірого кольору. Згорають надґрунтовий по­крив, опале листя, підлісок. Швидкість вогню досягає кілька сотень метрів, інколи кількох кілометрів за годину. Просування таких по­жеж проходить нерівномірно. Швидкі пожежі характерні для вес­ни, коли на ґрунті підсохне лише тонкий шар дрібного матеріалу, який може горіти.

Суцільні пожежі повністю спалюють надґрунтовий покрив, висо­та полум'я вища, ніж у швидких, і досягає 2 м, але швидкість вогню невелика — не перевищує кількох сотень метрів за годину. Під час цих пожеж тривалий час можуть горіти підстилка, сушняк і гнилі пеньки, це в основному безполуменеве горіння з великою кількістю диму. Суцільні низові пожежі виникають, як правило, влітку, коли просохнуть сушняк і підстилка. Вони розвиваються переважно з щільним моховим покриттям, у черничниках, у сосняках і бруснич­никах, світлохвойних лісах, на підвищених сухих місцях.

Лісові верхові пожежі характеризуються тим, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, а й полог деревостою. Вони розвиваються з низових пожеж, але можуть бути і так звані вершинні пожежі, коли згорають лише крони дерев. Такі пожежі короткочасні. Верхова пожежа без супутньої низової пожежі довго не триває.

Верхові пожежі, як і низові, поділяються на швидкі й суцільні. При швидких верхових пожежах вогонь поширюється стрибками зі швидкістю 0,2—0,6 км/год, а при сильному повітрі — до 5—25 км/год, дим темного кольору.

Суцільні верхові пожежі характерні тим, що вогонь рухається суцільною стіною від надґрунтового покриву до крон дерев. Дим при такій пожежі темно-сірого кольору.

Розрізняють три види верхових пожеж: власне верхові, повальні й стовбурові. У разі власне верхових згорають тільки крони дерев, повальних — усі яруси фітоценозу, стовбурових — окремі сухостійні стовбури і дупла дерев, що ростуть.

Під час верхових пожеж виділяється велика кількість теплоти, висота полум'я досягає 100 і більше метрів. Великі верхові пожежі

 

 

супроводжуються інтенсивним перекиданням полум'я на значні нідстані (інколи до кількох кілометрів) з утворенням завихрень.

У гірських районах на розвиток і поширення пожеж впливають загальне розчленування, роздроблення території, мікрокліматичні особливості, розподіл рослинності й крутизна схилів.

Рух пожежі вверх по схилу відбувається швидше, ніж вниз, коли потоки нагрітого повітря не потрапляють на горючий матеріал.

Поширюються пожежі в горах трьома шляхами: через гребінь, через ущелини і вгору по долині водотоку.

Торфові (ґрунтові або підземні) пожежі виникають частіше на­прикінці літа, як продовження низових або верхових лісових по­жеж. Заглиблення низової пожежі починається біля стовбурів де­рев, потім поширюється у боки зі швидкістю від кількох сантиметрів до кількох метрів на добу. Дерева при цьому повністю гинуть вна­слідок оголення і обгорання коріння.

Такі пожежі можуть виникати на ділянках з торф'янистими ґрун­тами і ділянках із шаром підстилки 20 см і більше.

Торфові пожежі можуть виникати незалежно від лісових: у ра­йонах торфорозробок і торф'яних боліт. Горіння проникає у більш глибокі шари торфу і цьому сприяє наявність у ґрунті коріння.

Вогню на поверхні ґрунту при підземних пожежах немає, лише інко­ли він пробивається з-під землі, але скоро зникає, виділяється тільки дим, який стелиться. На такі пожежі не впливають ні вітер, ні добові :іміни погоди. Вони можуть тягнутися місяцями і в дощ, і в сніг.

Торф містить до 25 % бітумів. Під час пожежі вони зосереджу­ються біля поверхні, що горить, і при її охолодженні водою цементу­ють частинки вугілля. Як наслідок, виникає водонепроникний шар, під яким залишається тління, що можливе при невисокому вмісті кисню в повітрі. Це явище утруднює гасіння торфових пожеж, оскільки вода не може проникнути до осередку пожежі.

Небезпека торфових пожеж у тому, що в процесі горіння утворю­ються порожнини (часто з жаром) у вигорілому торфі, в які можуть провалюватися люди, тварини і техніка.

Польові (степові) пожежі виникають на відкритій території при наявності сухої трави і достиглих сільськогосподарських культур. У суху, жарку і вітряну погоду вони поширюються за вітром з швидкіс­тю 25—30 км/год, а в гірській місцевості — до 50 км/год. Швидкість поширення пожежі в зернових культурах у 2—3 рази менша швид­кості степової пожежі. Степова пожежа, за сприятливих умов її роз­питку, поширюється швидко і має вигляд кромки горіння.

Фронт вогню переміщується з найбільшою швидкістю в напрям­ку вітру і з меншою — у боки проти вітру. При завихреннях іскри і погонь можуть перекидатися на 100—150 м.

 

 

 

У населених пунктах пожежі виникають при порушенні правил поводження з вогнем, через несправності електромережі, опалюва­них систем, від вогню лісових, торфових і польових пожеж. Особ­ливо пожежонебезпечними є населені пункти з дерев'яними будин­ками, зведеними з порушеннями вимог пожежної безпеки, з яких основна — недостатні відстані між будівлями з легкозаймистих кон­струкцій. Швидкість поширення пожежі в населених пунктах зале­жить від вогнестійкості будівель і споруд, щільності забудови, збері­гання між будинками і спорудами легкозаймистих матеріалів (сіно, солома, дрова), характеру місцевості й умов погоди (швидкість вітру, опади, температура повітря).

Пожежі у житлових будинках супроводжуються значними мате­ріальними і людськими втратами. Серед матеріалів, які є в житло­вих будинках, найбільш пожежонебезпечними є текстильні та папе­рові вироби, меблі та інші речі, виготовлені з легкозаймистих матері­алів. За чисельністю людських жертв домашні пожежі займають одне з перших місць.

При пожежах у житлових та громадських будівлях дим і ток­сичні гази часто більш небезпечні для людей, ніж полум'я. Багато пластмас, які використовують в інтер'єрах, при горінні виділяють летальні дози окису вуглецю, деякі — ціаніди і хлористий водень. Фактично всі полімери, в яких є вуглець, як природні, так і синте­тичні, при горінні виділяють отруйний дим. Вовна при горінні ви­діляє більше ціанідів, ніж поліуретан, оскільки містить більше азоту, але вона важче загорається і повільніше горить, ніж поліуретан, і через це безпечніша в пожежному відношенні.

Пожежі в населених пунктах і на території розміщення госпо­дарських будівель об'єктів часто є наслідком руйнувань та пошко­джень інженерних і технологічних систем, споруд виробничого й технологічного обладнання, електромережі й машин, які перебува­ють під напругою, печей і опалюваних систем, місткостей з легкоза-палювальними речовинами.

За ступенем вогнетривкості будівлі й споруди поділяються на п'ять видів. Вогнетривкість — це здатність конструкції чинити опір впливу вогню до обвалювання, обрушування, утворення на­скрізних тріщин і виникнення температури понад 140 °С на сто­роні, що не горить, яка є межею вогнетривкості й вимірюється у годинах.

До першого і другого ступенів вогнетривкості належать будівлі й споруди, основні конструкції яких виконані з матеріалів, що не горять.

До третього ступеня вогнетривкості відносять будівлі з цегляни­ми стінами та дерев'яними обштукатуреними перекриттями.

 

 

 

Четвертий і п'ятий ступені вогнетривкості — дерев'яні будівлі (четвертий ступінь відрізняється обштукатуреними стінами).

У будівлі І, II, НІ ступенів вогнетривкості вогонь може поширюва­тись через віконні й дверні прорізи, різні за призначенням отвори у стінах, перекриттях, дерев'яні підлоги і порожнини у важкозаймис­тих перекриттях, шахти сходових кліток і ліфтів, вентиляційні ка­нали і покрівлі. Небезпечне поширення вогню внутрішніми порож­нинами дерев'яних перекриттів і перегородок у будівлях III ступе­ня вогнетривкості з цегляними стінами.

Будівлі четвертого і п'ятого ступеня вогнетривкості через 30—40 хв охоплюються вогнем, якщо не почати гасити одразу після виник­нення пожежі.

Особливо впливає на поширення пожежі щільність забудови (табл. 9).

Таблиця 9. Імовірність поширення пожежі залежно від відстані між будівлями

 

Відстань між бу­дівлями, м ЗО
Імовірність поширення пожежі, %

Зі зменшенням щільності забудови зменшується можливість по­ширення пожеж від однієї будівлі до іншої.

На поширення пожеж у населених пунктах впливає також рельєф місцевості.

Перешкодами для поширення вогню є водоймища, зелені наса­дження. Дощ, туман і сніг ослаблюють дію світлового і теплового випромінювання.

Щоб обмежити поширення пожеж у населених пунктах, звести їх до мінімуму, на територіях господарських комплексів необхідно завчасно вжити відповідних пожежно-профілактичних заходів. За призначенням вони поділяються на три групи:

1) пожежно-профілактичні заходи, які зменшують імовірність виникнення пожеж. Це вогнезахисне обмазування, заміна горючих покрівель на негорючі, просочування дерев'яних конструкцій для підвищення їх вогнетривкості, застосування при будівництві вогне­тривких конструкцій і матеріалів та ін.;

2) пожежно-профілактичні заходи, які запобігають загоранню і пожежам від вторинних причин: електромереж, газопроводів, побу­тових електроприладів;

 

 

 

3) пожежно-профілактичні заходи, які забезпечують успішну ро­боту підрозділів протипожежної служби і формувань цивільного захисту в осередку ураження. Сюди належать організація і влашту­вання необхідних розривів між будівлями і спорудами, водойм, під'їздів до них та ін.

Організація пожежно-профілактичних заходів покладена на міс­цеві органи влади, керівників і власників об'єктів.

Населенню треба дотримуватись правил і норм пожежної безпе­ки під час експлуатації електроприладів, освітленні і використанні газу. Необхідно передбачити швидке відключення окремих ділянок електромережі й газопроводів за сигналами цивільного захисту.

Важливими заходами у боротьбі з пожежами є забезпечення во­дою населених пунктів і об'єктів виробництва. У населених пунк­тах влаштовують водойми з під'їздами до них і майданчиками для пожежних машин для забору води. Якщо поблизу населеного пунк­ту або об'єкта є річка або озеро, на березі потрібно обладнати пірс для встановлення пожежної машини і забору води.

У пожежонебезпечний період необхідно очистити територію на­селених пунктів і об'єктів від горючих матеріалів, пофарбувати у білий колір вікна, повісити білі штори, вкрити вогнезахисними су­мішами дерев'яні конструкції горищ, обшиті шалівкою дерев'яні будівлі та інші елементи будівель. Як вогнезахисні покриття можна застосовувати вапняно-сольові, суперфосфатні й глиняні обмазки.

Вапняно-сольова обмазка складається із 62 % гашеного вапна, 6 % кухонної солі і 32 % води. Суперфосфатна обмазка складаєть­ся з 65 % суперфосфату і 35 % води. Обмазку наносять на по­верхні, які потрібно захистити двома шарами, загальна товщина захисного шару має бути 2,5 мм. На 1 м поверхні потрібно при­близно 2 кг обмазки.

У період безпосередньої загрози пожежі в будівлях мають бути зняті й прибрані у безпечні місця тюлеві занавіски, гардини, ска­терті, ковдри — матеріали, які швидко загоряються від світлового і теплового випромінювання через вікна.

Пожежне обладнання і первинні засоби гасіння (вогнегасники, внутрішні пожежні крани з рукавами, ванни, бочки з водою, ящики з піском) необхідно тримати справними. Під'їзд і підхід до джерел протипожежного водозабезпечення, кришки колодязів пожежних гідрантів мають бути очищеними від сміття і снігу, вказане місце їх знаходження.

Всі ці заходи зменшать можливість виникнення пожеж та забез­печать своєчасну ліквідацію їх у населених пунктах.

Для боротьби з пожежами в лісогосподарських організаціях і відомствах щорічно складають прогноз пожежної обстановки на

 

 

иесняно-літній і осінній періоди. Ці дані систематично уточнюють і доповнюють. На основі цього прогнозу розробляють протипожежні заходи захисту лісів і торф'яників.

Початковими даними для такого прогнозу є дані про наявність горючих матеріалів, їх властивості, метеорологічні умови і характер місцевості. Оцінку погоди і місцевості щодо їх впливу на пожежну обстановку складають за даними метеообстежень, лісовими картами і спеціальними описами.

Зовнішні ознаки високого ступеня пожежної небезпеки такі: ве­лика кількість майже сухої рослинності, інтенсивний листопад, підви­щена ламкість хвої і гілок. На інтенсивність поширення пожеж у засушливий період впливають вологість повітря і швидкість вітру. Поряд із прогнозуванням у пожежонебезпечний період ведуть без­перервне пожежне спостереження.

На основі даних прогнозу проводять пожежно-профілактичні захо­ди, спрямовані на повне або часткове усунення причин виникнення і розвитку пожеж, а також на створення умов, необхідних для успішної їх ліквідації і проведення рятувальних робіт. Основними з них є такі.

1. Створення протипожежних бар'єрів у найбільш небезпечних ділянках лісу, смуг по його межах (шириною до 4 м), насадження на узліссі дерев листяних порід шириною 25—50 м.

2. У місцях, де є небезпека торфових (ґрунтових) пожеж, улашту-мання захисних канав глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод і шириною дна до 1 м.

3. Підготовка природних водойм, заглиблення або створення за­гат, майданчиків для пожежних насосів, прокладання шляхів до них.

4. Санітарна рубка, прибирання сушняку, бурелому тощо.

5. Наземне і повітряне патрулювання (контроль) лісових масивів.

6. Заглиблення у землю або обвалування місткостей з горючими рідинами, віднесення на безпечну відстань тимчасових складів, роз­міщення бензовозів, бензозаправників окремо від іншої техніки і, як правило, в укриттях.

7. Оснащення об'єктів сучасною високоефективною технікою, об-маднанням, інвентарем і пристосування іншої техніки для гасіння пожеж, утримання їх у постійній готовності, навчання протипожеж­них формувань і всього населення заходам боротьби з пожежами.

8. Підвищення відповідальності посадових осіб і всього населен­ня за порушення правил пожежної безпеки на об'єктах; проведення роз'яснювальної роботи про дотримання правил пожежної безпеки, організація лекцій, бесід, доповідей, виставок, екскурсій тощо.

Систематичне дотримання цих заходів дасть змогу максимально .ш побігти виникненню і поширенню пожеж, підвищити протипожеж­ну безпеку об'єктів.

 

 

 

 

Профілактичні заходи поділяються на два види: запобігання ви­никненню осередків горіння у лісі (запобіжні заходи) і обмеження поширення вогню по площі та захист цінних ділянок лісу від про­никнення в них вогню (обмежувальні заходи).

Заходи, спрямовані на виявлення і гасіння лісових пожеж, поді­ляються на:

— дозорно-сторожові, які забезпечують прогнозування пожежної небезпеки в лісі за даними погоди, своєчасне виявлення виникнення осередків горіння і оповіщення про них служб пожежогасіння;

— гасіння осередків пожеж, що виникли, на початковій стадії їх розвитку.

До протипожежних заходів належать і роботи, спрямовані на ліквідацію наслідків лісових пожеж (вирубка згарищ, боротьба зі шкідниками і хворобами у пошкоджених пожежею насадженнях), оскільки від виконання цих робіт залежать стан лісів та клас їх природної пожежної небезпеки.

Перед початком ліквідації лісової пожежі керівник проводить попереднє оцінювання пожежної обстановки і визначає ділянки найбільш швидкого поширення вогню; можливі рубежі локалізації лісової пожежі; пожежну обстановку на маршрутах руху пожежних формувань; можливість загорання населених пунктів (об'єктів), роз­міщення у лісових масивах; наявність загрози людям, які знахо­дяться у лісі, сільськогосподарським тваринам, цінній техніці; на­явність і характеристику вододжерел; потребу в силах і засобах, не­обхідних для гасіння пожежі.

Після отримання завдання командир формування організовує пе­ресування особового складу і техніки до ділянки пожежі.

Для уточнення обстановки на маршруті руху і в районі пожежі командир формування висилає розвідку зі складу свого формуван­ня, яка повинна уточнити характер пожежі, рубежі та напрямок по­ширення вогню, можливі місця улаштування загороджувальних опор­них смуг, наявність і стан вододжерел, можливість їх використання, під'їзні шляхи до них, шляхи виведення і способи рятування людей, які знаходяться в зоні пожежі.

На підході до району пожежі командир формування залежно від одержаного завдання, на основі даних розвідки й особистого спосте­реження визначає заходи і порядок дій під час гасіння пожежі, дає завдання кожному підрозділу, вказує на характер і напрямок поши­рення пожежі, місце відпочинку, пункт харчування, заходи безпеки.

У локалізації і гасінні пожежі можуть брати участь, як само­стійно, так і разом, формування цивільного захисту загального при­значення, лісопожежні, протипожежні формування, а також населен­ню

 

 

 

ня. Для організації взаємодії при виконанні завдання об'єднаними силами необхідно визначити порядок підтримання зв'язку і взаєм­ної інформації, узгодити способи локалізації і гасіння пожежі, уточ­нити порядок застосування пожежної техніки, використання водо­джерел, матеріального та технічного забезпечення.

Успіх дії формувань при гасінні та локалізації лісових пожеж залежить від того, як особовий склад підготовлений до боротьби з лісовою пожежею. Для перевірки готовності формувань цивільного захисту, а також інших загонів до боротьби з пожежами необхідно проводити практичні заняття і тренувальні навчання. Органи лісо­вого господарства, протипожежної служби, органи управління ци-нільного захисту розробляють єдиний план заходів з розрахунком залучення всіх сил і засобів для боротьби з пожежею.

Розробляючи план цивільного захисту лісогосподарського об'єкта, який передбачає заходи профілактики і гасіння лісових пожеж, необ­хідно дати оцінку можливої пожежної обстановки, виходячи з даних довгострокового прогнозу; визначити конкретні пожежно-профілак­тичні заходи в лісі; встановити порядок залучення лісопожежних та інших формувань, населення, сил і засобів з інших об'єктів; заплану-нати заходи матеріально-технічного забезпечення; встановити поря­док організації безпосереднього керівництва діями лісопожежних та Інших формувань, а також залученого населення; розробити схему організації і зв'язку; значну уваги приділити заходам пожежної про­філактики, спрямованим на запобігання виникненню лісових пожеж, обмеження їх поширення і своєчасного виявлення осередків вогню в лісі; передбачити в лісі загороджувальні смуги і розриви для обме­ження поширення пожеж і створення умов для успішної ліквідації осередків вогню; проводити роз'яснювальну і виховну роботи серед населення з метою виховання відповідальності за збереження лісів, турботи про них як багатства країни і всього народу.

При ядерному вибуху одним із найбільш небезпечних факторів чия лісового господарства є світловий потік. Світлове випроміню-шшня у разі ядерного вибуху має таку інтенсивність, що може при-иіссти до спалахування горючих матеріалів у населених пунктах і в шел на значних відстанях від центру вибуху. Виникнення, розвиток і поширення лісових пожеж від світлового випромінювання буде 111.пожати від багатьох факторів: щільності деревостою (у густому пні небезпека загорання на ґрунті менша), вологості дерев, породно­го складу (листяний ліс загорається важче, ніж хвойний), умов рельє­фу, періоду року та інших причин.

Знаючи характеристику лісових пожежонебезпечних матеріалів, можна передбачити ступінь пожежної небезпеки в лісі з урахуван-

 

 

ням віддаленості даного лісового масиву від можливого місця ядер­ного вибуху.

Для планування проведення рятувальних робіт у населених пунк­тах при пожежах важливою є оцінка можливості проходу, техніки, людей.

Загальне і безпосереднє керівництво протипожежною службою України здійснюється міністром Міністерства України з питань над­звичайних ситуацій.

Для забезпечення успішної боротьби з пожежами в Україні ство­рені професійні загони МНС для охорони населених пунктів і об'єктів промисловості, сільського і лісового господарства, відомчі професійні пожежні команди, протипожежні формування і добровільні пожежні дружини (команди) підприємств, організацій, установ, сільсько-лісо­господарських об'єктів.

У лісових районах з підвищеною пожежною небезпекою на базі підприємств, організацій і установ Державного комітету лісового гос­подарства України організовані спеціальні лісопожежні формування цивільного захисту. Залежно від технічної бази, на якій створені ці формування, наявності транспорту і доріг на території, яку вони охо­роняють, такі формування можуть бути наземними або авіаційними.

Базою для створення наземних лісопожежних формувань є, як правило, штатні й добровільні пожежні та лісопожежні підрозділи: пожежно-хімічні станції, нештатні пожежні команди і пости, до­бровільні пожежні дружини.

Зведені загони і команди механізації робіт цивільного захисту під час гасіння та локалізації лісової пожежі можуть влаштовувати загороджувальні мінералізовані (звільнені від горючого матеріалу) смуги (канали) або опорні смуги для пуску зустрічного вогню (відпал).

Зведений загін (команда) може також вести боротьбу з низовою пожежею, використовуючи ті засоби пожежогасіння, механізми і шанцевий інструмент, що є в загоні (команді).

Лісові пожежно-хімічні станції (ПХС), створені при лісництвах і лісгоспах, є основною силою лісогосподарських підприємств у бо­ротьбі з пожежами і здійснюють наземну охорону лісів.

В особливо пожежонебезпечних лісах (Автономна Республіка Крим, Херсонська область та ін.) можуть бути створені центральні або базисні склади дрібного протипожежного інвентарю, щоб забезпе­чувати ним залучених робітників, службовців нелісових підприємств і організацій, а також населення для гасіння великих стихійних по­жеж. У базисних складах потрібно зберігати таку кількість дріб­ного протипожежного інвентарю (не менше 500 комплектів), яку мож­на було б швидко видати і застосувати без спеціальної підготовки.

 

 

 

Особовий склад формувань повинен досконало володіти прийо­мами роботи із засобами гасіння пожежі й утримування їх у постійній готовності до використання.

Протипожежні підрозділи забезпечуються вогнезахисними кос­тюмами, ізолюючими і фільтруючими протигазами з гопкалітовими патронами.

Обов'язки начальника (командира) протипожежної служби (ко­манди) цивільного захисту і його штабу:

у режимі повсякденної діяльності — забезпечення постійної готовності протипожежної служби (команди) до дій у разі загрози надзвичайної ситуації; розробка плану оповіщення особового складу протипожежної служби (команди); вивчення пунктів розосереджен­ня або зосередження особового складу і техніки протипожежної служби (команди); контроль за виникненням вимог проектування інженер­но-технічних заходів цивільного захисту всіма підприємствами, органі­заціями, розміщеними в районі охорони, а також розробка разом із заінтересованими службами і затвердження в установленому поряд­ку невідкладних пожежно-профілактичних заходів; пристосування існуючих будов і споруд під укриття і сховища та влаштування най­простіших укриттів для особового складу і техніки, які залишаються на місці при загрозі надзвичайної ситуації; вивчення оперативно-так­тичної характеристики району (об'єкта) і можливої пожежної обста­новки як у мирний, так і у воєнний час;

у режимі підвищеної готовності, при загрозі надзвичайної ситуації: оповіщення, збір і зосередження у вихідних районах в установлені строки особового складу, бойової і резервної техніки; забезпечення укриття особового складу і техніки, які залишаються на об'єкті; контроль за виконанням невідкладних пожежо-профілак-тичних заходів на об'єкті, інформування вищого начальника цивіль­ного захисту протипожежної служби і начальника цивільного захи­сту об'єкта про хід виконання заходів; контроль за виконанням пра-нил і норм пожежної безпеки всіма підприємствами, організаціями, установами і окремими особами на об'єкті;

у режимі надзвичайної ситуації, після виникнення надзви­чайної ситуації: забезпечення регулярного зв'язку з вищим на­чальником протипожежної служби; проведення пожежної розвідки її осередку масового ураження та інформування вищого начальника протипожежної служби про пожежну обстановку, що склалася; кон­троль радіоактивного забруднення, а також одержання від вищесто-ніцого начальника протипожежної служби даних про загрозу радіо-мктивного забруднення, хімічного і бактеріологічного зараження особового складу, техніки території; вжиття необхідних заходів за­хисту особового складу і техніки; керівництво діями особового складу

 

 

протипожежної служби при ліквідації пожежі й проведенні ряту­вальних робіт; виставлення постів для спостереження за розвитком пожежі в осередку ураження; забезпечення своєчасної зміни підроз­ділів, які діяли в осередку ураження; санітарна обробка особового складу і знезараження техніки; забезпечення особового складу га­рячим харчуванням, водою і необхідними умовами для відпочинку. Особовий склад протипожежної служби (команди) повинен знати уражаючі фактори надзвичайної ситуації і способи захисту від них; уміти користуватися засобами індивідуального захисту й утримува­ти їх у повній готовності; знати порядок знезаражування одягу, інвен­тарю, техніки, порядок санітарної обробки людей і уміти надавати першу допомогу потерпілим в осередках ураження; знати покажчи­ки і попереджувальні знаки небезпечних зон, зараження ділянок і продуктів, особливості й тактику боротьби з масовими пожежами, у тому числі в осередку ядерного і хімічного ураженння з урахуван­ням можливих ускладнень (нестачі води, задимлення, наявність радіо­активного забруднення та ін.); впевнено і енергійно виконувати обо­в'язки в осередках ураження, рятуючи людей.

2.4.1. Гасіння пожеж

Основні способи гасіння пожежі: захльостування або закидан­ня ґрунтом кромки пожежі; улаштування загороджувальних і міне­ралізованих каналів і смуг; гасіння пожежі водою або розчинами вогнегасних хімікатів, відпал (пуск зустрічного вогню).

Захльостування або закидання кромки пожежі ґрунтом застосову­ють при боротьбі зі слабкими або середньої сили швидкими низови­ми пожежами. Жмутком гілок довжиною 1—2 м або невеликих де­рев переважно листяних порід мітлами гасять вогонь ковзними уда­рами по вогню збоку, ніби змітаючи матеріали, що горять, у бік вигорі­лої площі. Закидати кромки пожежі ґрунтом можна ґрунтометами і смугопрокладачами фрезерного типу, встановленими на тракторах.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 322. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.067 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7