Біологічні засоби ураження людей, тварин, рослин, продуктів, кормів і води

На території України з інфекційних захворювань найбільше по­ширені поліомієліт, кір, епідемічний паротит, правець, дифтерія, каш­люк, гострі кишкові інфекційні хвороби. Крім цих, дуже поширені активно діючі природні вогнища багатьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної про­пасниці з нирковим синдромом (у Ю областях), вірусу Західного Нілу

 

 

 

У 7областях), каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу укуніємі (у 6 областях).

Існує реальна загроза зростання кількості ВІЛ-інфікованих, а також

занесення на територію країни вищезазначених хвороб з країн, де вони поширені. Цьому сприяє інтенсифікація міжнародних зв'язків України.

Велика кількість надзвичайних ситуацій припадає на випадки отруєння людей харчовими продуктами, токсичними та іншими речовинами.

Однією з основних причин виникнення осередків інфекційних захворювань та випадків харчового отруєння людей є порушення санітарно-технологічних вимог під час виробництва та реалізації про­дуктів харчування.

Як біологічні засоби ураження найнебезпечнішими для людей є антропозоонозні захворювання та група гострих, особливо небезпеч­них інфекційних хвороб. Збудниками цих захворювань є бактерії, віруси, рикетсії, гриби.

Антропозоонозні захворювання — загальні для людей і тварин. До них належать бактеріальні — чума, сибірка, туляремія, сап, меліоїдоз; вірусні — пситакоз, енцефаломієліти, ящур; рикетсійні — Ку-пропасниця, плямиста пропасниця Скелястих гір; мікози — кокци-діоїдомікоз.

Група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб, які ура­жають людей, це: вірусні — натуральна віспа, жовта пропасниця, грип; бактеріальні — холера, черевний тиф; рикетсійні — висипний тиф.

Чума — гостре інфекційне захворювання людей і тварин. Інку­баційний період триває 1—3 доби. Поширюється блохами, повітря­но-краплинним шляхом, через заражену воду, продукти і корми. Збуд­ник стійкий у навколишньому середовищі. Хворий дуже небезпеч­ний для оточення. Це найбільш заразна і важка хвороба з групи інфекційних, які викликають хвороботворні бактерії.

Для чуми характерні висока температура, загальмована свідомість, ураження серцево-судинної системи й різко виражені запальні зміни в лімфатичних вузлах, легенях та інших органах. Основні форми чуми: бубонна, легенева, септична, кишкова і шкірна. Кишкова і шкірна форми чуми як самостійні зустрічаються рідко.

Легенева і кишкова чума без лікування швидко закінчується смертю хворого, а шкірна переходить у шкірно-бубонну. Якщо при цьому хворих не лікувати, у 40—90% випадків може настати смерть.

Якщо своєчасно почати лікування бубонної і шкірної форм чуми антибіотиками, хворі видужують. При лікуванні легеневої форми чуми смертність знижується до 5—15 %. Карантин триває 6 діб.

 

 

 

Сибірка — гостре інфекційне захворювання сільськогосподар­ських тварин і людей. Людина може заразитися нею під час догляду за хворими тваринами, контакті з предметами, продуктами, шкура­ми, вовною, зараженими спорами, під час використання зараженого м'яса, а також вдиханні пилу, в якому є спори збудника. Влітку можна захворіти від укусу зараженого ґедзя або мухи-жигалки. Інку­баційний період — 1—3 доби.

Залежно від проникнення збудника в організм сибірка може бути шкірної, легеневої і кишкової форми.

Шкірна форма сибірки починається з появи на місці проникнен­ня мікробів червоної плями, яка свербить, потім перетворюється на твердий вузлик, на вершині якого утворюється пухир. Пухир посту­пово наповнюється кров'янистою рідиною, потім лопається і на його місці з'являється чорна кірка — ділянка мертвої шкіри. Навколо цьо­го місця виникають нові пухирчики, які проходять такий же цикл розвитку. Так утворюється карбункул сибірки.

При легеневій формі розвивається запалення легень внаслідок потрапляння збудника через дихальні шляхи. Симптоми: озноб, тем­пература 40° і більше, тиснення в грудях, кашель, різкий біль, сльозо­теча, голос хриплий, нежить. Кашель супроводжується виділенням рідкого кров'янистого мокротиння. Без лікування хвороба часто закінчуються смертю хворого.

Кишкова форма сибірки виникає при зараженні через рот. У хво­рого тяжке запалення кишкового тракту, частіше тонких кишок, утворюються виразки. Хвороба розвивається гостро: з'являються сильний ріжучий біль у животі, блювота жовчю з домішкою крові, здуття живота, частий кров'яний пронос.

При легеневій і кишковій формі температура висока і хвороба на З—5-ту добу часто закінчується смертю. Для лікування хворим вво­дять антибіотики.

Проти сибірки є вакцини і сироватки. Строк карантину встанов­люється на 8 діб.

Холера — гострозаразне кишкове захворювання людини. Зара­ження відбувається через воду, продукти, комах, розпилення в повітрі. Інкубаційний період триває 1—5 днів. Збудник у воді зберігається до одного місяця, у продуктах — 4—20 днів. Захворювання характе­ризується важким отруєнням мікробними токсинами, виснажливи­ми проносами і блювотою, різким зневодненням організму. Хворий швидко худне, з'являється синюшність, температура падає до 35° і нижче, настають судороги і затьмарення свідомості. Смертність ста­новить до 30 %. Строк карантину — 6 діб.

Черевний тиф — гостре інфекційне захворювання внаслідок про­никнення збудника хвороби у шлунково-кишковий тракт із зара­женими водою і продуктами. У навколишнє середовище збудник з

 

 

 

хворого організму виділяється із сечею і калом, може зберігатися від кількох днів до кількох місяців, особливо довго на харчових продуктах. Інкубаційний період — 7—23 дні.

Захворювання супроводжується високою температурою, загаль­ною інтоксикацією, болючістю у ділянці живота, проносом, затьма­ренням свідомості, висипом на шкірі грудей і живота у вигляді дрібних рожевих цяточок. Якщо не проводити лікування, смертність досягає 20 %. Для профілактики застосовують вакцину.

Висипний тиф — гостре інфекційне захворювання людей. Зара­ження від хворого до здорового передається вошами. У хворого ви­сока температура, сильний головний біль і висип, біль у всьому тілі. Збудник рикетсії зберігається у висушеному вигляді до 3—4 тижнів. Смертність без лікування — до 40 %, при лікуванні — 5 %.

Натуральна віспа — гострозаразне епідемічне захворювання лю­дини. Зараження відбувається через дихальні шляхи, пошкоджену шкіру і слизові оболонки, при контакті з хворою людиною і зараже­ними предметами, інкубаційний період 13—14 днів. Хвороба почи­нається гостро з ознобу, підвищенням температури до 40°. На 4— 5-й день захворювання на обличчі й тілі з'являються вузлики, які перетворюються на пухирці, потім вони нагнивають кров'ю (чорна віспа). Пухирці підсихають, утворюються кірочки, які відпадаючи за­лишають після себе сліди у вигляді віспинок. Смертність досягає 40 %, серед вакцинованих — до 10 %. Карантин становить до 17 днів.

До небезпечних інфекцій, які можуть уражати людину, належать жовта пропасниця, пситакоз, грип, сап, Ку-пропасниця, туляремія, плямиста пропасниця Скелястих гір.

Кокцидіоїдомікоз — глибокий мікоз — уражує людей і тварин. Інкубаційний період триває 8—15 днів. Хворий дуже небезпечний для оточення. Важко піддається лікуванню.

Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне поши­рення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи бага­тьох видів тварин у часі та просторі на території не менше ніж одно­го району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території.

На території України найбільш поширені такі епізоотичні хворо­би: туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, класична чума сви­ней, хвороба Марека, хвороба Гамборо, сальмонельози, сказ, сибірка. Більшість припадає на поодинокі випадки захворювання тварин на сибірку та сказ.

Ураження сільськогосподарських тварин може статися:

— від збудників інфекційних захворювань, які уражають людей і тварин — сибірки, ящуру, енцефаліту коней, сапу, туляремії, Ку-пропасниці та ін.;

 

 

— збудників інфекційних захворювань, властивих тільки твари­нам — чуми ВРХ, африканської чуми свиней, африканської чуми однокопитних тощо.

Сибіркою можуть хворіти майже всі тварини. Залежно від спосо­бу проникнення в організм збудника може виникати легенева, шкірна або кишкова форма сибірки. Інкубаційний період триває 1—7 днів.

Перебіг хвороби при легеневій і кишковій формі — важкий, тем­пература досягає 40° і більше. Смертність без лікування до 90 %. При лікуванні настає одужання. Збудник — спороутворюючий мікроб, зберігає життєздатність у зовнішньому середовищі кілька років. За­ражені тварини та їх трупи небезпечні, тому що вони можуть бути джерелом зараження. Встановлюється карантин до 15 днів.

Чума ВРХ — вірусне захворювання. Збудник передається з інфікованими кормами, підстилкою, водою. Захворювання харак­теризується швидким перебігом, високою заразністю і масовою за­гибеллю худоби до 90—95 %. Температура до 40—41°, слизогнійні витікання із носа, кон'юнктивіти, слинотеча і неприємний запах із рота. Смертність досягає 50—100 %. Для профілактики є вакцина. Тварин з явними ознаками хвороби і високою температурою про­тягом 2—3 днів забивають, трупи спалюють зі шкурою. Карантин становить 21 день.

Ящур — захворювання ВРХ, свиней, овець, кіз. Передача інфекції відбувається аеральним шляхом, через корм. Збудник знаходиться у молоці, фекаліях і сечі хворих тварин. Інкубаційний період 2—7, інколи до 20 днів. Висока температура, розвиваються афтозні (ма­ленькі пухирці) ураження в роті, під копитами, на вимені. Це харак­терні ознаки ящуру. Смертність ВРХ — до 70 %, у свиней — до 80 %. Карантин становить 14 днів.

Чума свиней — заразне інфекційне захворювання, вірус стійкий у зовнішньому середовищі. Смертність досягає 80 %. Для захисту є вакцина і сироватка.

Африканська чума свиней — дуже заразне і небезпечне захворю­вання. Зараження відбувається через повітря, воду, корми, гризунів, птахів, на пасовищах. Інкубаційний період 3—9 днів, інколи до З тижнів. Симптоми: висока температура, блювота, на слизових обо­лонках численні крововиливи, задихання, гнійний кон'юнктивіт, за­пори змінюються проносами, хода хитка, на тілі червоні плями, судо­ми, параліч. Смертність висока — до 100 %. Заходи ліквідації хворо­би — ізоляція осередку і забій тварин.

Сільськогосподарські тварини можуть уражатися катаральною пропасницею овець, туляремією, віспою, хворобою Ауєски, Ку-про-пасницею, птиця — чумою.

 

 

 

Хвороби та шкідники сільськогосподарських культур. Епіфіто- масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, при якому уражено більше 50 % їх поверхні.

Зараження сільськогосподарських культур або лісів може бути природного чи штучного походження.

Розвиток хвороб і шкідників сільськогосподарських й лісогосподарських культур залежить від ряду факторів: наявності сортів і нидів, стійких до хвороб і шкідників, температури і вологості повітря, системи заходів боротьби та ведення господарства тощо.

Біологічний осередок ураження рослин може бути викликаний трусами, бактеріальними, грибковими хворобами і найбільш небез­печними шкідниками.

На території України у посівах зернових культур бувають епіфі­тотії бурої листкової іржі, інколи стеблової (лінійної) іржі, борошни­стої роси, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні був спалах розвитку небезпечного шкідника озимої пшениці — клопа черепашки.

Іржасті захворювання злаків є основною причиною зниження урожаю багатьох важливих зернових культур. Шкідливість іржа­стих хвороб полягає в тому, що порушуються асиміляція рослин, їхні фізіологічні процеси, зменшується зимостійкість озимих хлібів, внаслідок чого знижуються врожайність та якість. Інколи недобір урожаю від іржі становить 15—20 %, а при сильному розвитку хво­роби урожаю можна не одержати. Всі збудники іржастих захворю­вань належать до базидіальних грибів порядку Uredinales. Більшість збудників іржастих захворювань злаків належать до роду Puccinia і лише деякі — до роду Urumyces.

Найбільше шкідливі іржасті хвороби зернових культур: стебло­ва іржа злаків, жовта іржа злаків, бура іржа пшениці, бура іржа жита, корончаста іржа вівса, карликова іржа ячменю та ін.

Стеблова (лінійна) іржа уражує злакові культури. Збудником іржі є гриб Puccinia graminis. Він дводомний: спермагоніальні й ецидіальні спороношення утворюються на видах барбарису і магонії, а урединії і телитоспороношення — на багатьох видах злаків (пше­ниця, жито, ячмінь, овес та ін.).

Посіви заражаються урединіоспорами, які проростають у крап­линно-рідинному середовищі при температурі від 1 до 30° (оптимум 18—20°). За час вегетації рослини гриб може дати кілька поколінь урединіоспор і цим пояснюється швидке поширення захворювання на злаках. Гриб P. graminis має 11 спеціалізованих форм.

 

 

 

Хвороба сильніше виявляється на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих хлібів. Збудник уражує стебла, піхви листків, остюки і колоскові лусочки. На них з'являються іржасто-бурі, довгасті, лінійні, злиті урединопустули. Урединопустули розтріскуються, із них вилі­тають урединіоспори, які заражають злаки. Для зараження 1 га пшениці достатньо 1,2 г спор. Втрати урожаю від хвороби можуть досягати 80—90%.

Бура іржа уражує пшеницю (збудник P. riticinia Er) і жито (збуд­ник P. dispersa Er), що призводить до великих втрат урожаю.

Урединіоспори, якщо є краплинна волога, проростають при тем­пературі від 2,5 до 31°.Оптимальною температурою вважають 15— 25°. Інкубаційний період залежить від температури повітря і при 4—25° триває від 5 до 18 діб. За характером ураження рослин бура іржа пшениці й жита схожі. На сходах, а також листках і піхвах дорослих рослин утворюються численні безладно розміщені округлі або трохи довгасті іржасто-бурі або цегляно-червоні урединопусту­ли. Пізніше з'являються темно-бурі пустули (теліопустули), пере­важно на нижньому боці листка під епідермісом.

У збудників є агресивні раси, які можуть використовуватись як біологічна зброя.

Жовта іржа злаків у роки з прохолодним літом особливо поши­рюється на Поліссі й у західних областях. Вона уражує пшеницю, жито, ячмінь та ін. злакові культури, але найбільшої шкоди завдає пшениці. Захворювання виявляється на стеблах, остюках, колоско­вих лусочках і навіть на зерні.

Характерний прояв ураження у вигляді лимонно-жовтого кольо­ру довгастих смуг (пунктирних ліній), що складаються з урединопу-стул. Пізніше в місцях ураження утворюються темно-бурі або май­же чорні, що не проривають епідермісу, теліопустули.

Збудником захворювання є гриб P. striiformis (syn. P. glumaris). Оптимальною температурою для проростання урединіоспор жовтої іржі вважають 11—13°, хоч вони можуть проростати і при темпера­турі трохи вищій за 0°.

Збудник жовтої іржі може бути застосований як біологічна зброя.

Заходи боротьби з іржастими хворобами полягають у виведенні й впровадженні у виробництво сортів, стійких до цих хвороб, зни­щення проміжних живителів (господарів), високій агротехніці зла­кових, обробці рослин хімічними препаратами.

Фітофтороз, або картопляна гниль, спричиняється грибом Ph. Infestans. Збудник зимує в бульбах міцелієм. Спочатку хвороба з'являється на паростках. Уражує наземні частини і бульби. Найсильніше розвивається хвороба на початку цвітіння рослин. На нижніх

 

 

листках і стеблі з'являються невеликі бурі мокрі плями, які швидко збільшуються. При підвищенні температури повітря, на нижньому боці листків з'являється білуватий павутинний наліт — спороноси (вооспорангієносці з зооспорангіями). Мінімальна температура для розвитку гриба в рослині +1...3°, а максимальна +30°. Зооспорангіоносці із зооспорангіями утворюються при температурі 7—25°. короткочасна температура 35—49° стимулює проростання зооспорангіїв, І більш тривала впливає згубно.

Гриб поширюється під час вегетації рослин зооспорами. Підземні частини рослин в'януть, чорніють і засихають, а у вологу погоду загнивають. Бульби заражаються зооспорангіями, що проникають у 11>унт з водою або під час збирання урожаю. Під час зберігання на уражених бульбах дуже часто з'являється суха гниль бульб кар­топлі. Втрати урожаю можуть досягти 80 %.

Заходи боротьби полягають у впровадженні у виробництво стійких до хвороб сортів картоплі, високій агротехніці, хімічному обробітку плантацій картоплі 3—4 рази (0,4 %-ю суспензією 80 %-го цинебу, 1 % -ю бордоською рідиною, або 0,3 % -ю суспензією 90 % -го хлор-окису міді, або новими ефективними препаратами).

Небезпечними є й інші хвороби: сажкові, що уражають всі зер­нові культури, втрати урожаю від яких можуть досягати 20—60%; бактеріози злакових — збудники різні види бактерій, за сприятли­вих умов і сильному ураженні зниження урожаю може становити 80—85 %; вірусні — уражають зернові, зернобобові, буряки, тютюн та інші культури, в результаті чого урожайність знижується до 50 %; рак картоплі — карантинна хвороба, призводить до загибелі ура­жених органів, втрати до 40—60 % урожаю.

Шкідники рослин є засобами біологічного ураження як безпосе­редньо рослин, та застосовуються для перенесення бактеріальних і вірусних хвороб.

Крім цього, у воєнний час можливе масове розмноження шкідників внаслідок зниження рівня агротехніки, зменшення боротьби зі шкідниками через відсутність матеріальних засобів: палива, техні­ки, хімічних засобів, збільшення бур'янів, необхідних для розвитку багатьох шкідників.

Комахи менше чутливі до опромінення, вони можуть жити, роз­множуватися і поширюватися із зон з підвищеними рівнями радіації, де практично ніякі заходи боротьби з ними не ведуться. Так, жуки гинуть на 100 % при дозі опромінення від 12 000 до 100 000 Р, на­півтвердокрилі (клопи) — при дозі 180 000 Р, рисовий довгоносик — при дозі 12 000 Р (через 2 місяці).

 

 

За даними іноземних спеціалістів, шкідники сільськогосподар­ських культур можуть бути застосовані з метою зменшення або зни­ження майбутнього урожаю сільськогосподарських культур. Тому деякі шкідники сільськогосподарських культур можуть бути осно­вою біологічного осередку ураження як У мирний, так і воєнний час.

Найбільшої шкоди сільському господарству можуть завдати: ко­лорадський жук, який уражує картоплю, перець, помідори і бакла­жани; японський жук-шкідник фруктових дерев і польових куль­тур; сарана — яка може знищувати посіви і насадження на вели­ких площах; гессенська муха — один із найбільш небезпечних шкідників колосових культур, особливо пшениці; бавовникова (ку­курудзяна) совка — ушкоджує близько 120 видів рослин, особливо небезпечна для кукурудзи, тютюну, помідорів, гарбузів, кабачків, ко­ноплі, сої, гороху, люцерни.

Таблиця 32. Стійкість збудників інфекційних хвороб у зовнішньому середовищі

 

Збудник	Середовище	Мінімальний термін виживання
Сибірка	Вода, ґрунт	Близько 10— 15 років
Сап	Вода Стайня	До 3 місяців Кілька місяців
Меліоїдоз	Гній Вода Ґрунт	До 15 діб До 45 діб До ЗО діб
Антропозоонозна чума	Зерно Масло Молоко	До ЗО діб До ЗО діб До 10 діб
Туляремія	Зерно, солома Вода, м'ясо Шкурки хворих гризунів	До 130 діб До 90—93 діб До 60 діб
Ящур	Вода Сіно влітку Сіно взимку Висівки Пасовище: влітку восени	До 100 діб До ЗО діб До 200 діб До 140 діб До 7 діб До 20 діб
Чума свиней	Корми	До 50 діб
Чума ВРХ	Пасовище	До 36 годин
Холера	Масло, хліб	До ЗО діб

 

 

 

 

Заходи боротьби полягають у виведенні й впровадженні у виробництво стійких проти шкідників сортів, високій агротехніці, профі­лактичній боротьбі з шкідниками. При виникненні осередків біоло­гічного ураження застосовують комплекс агротехнічних, біологіч­них і хімічних заходів, спрямованих на швидку ліквідацію небез­печного шкідника.

Біологічне зараження продуктів, кормів і води хвороботворними мікробами або їх токсинами може стати джерелом ураження людей І сільськогосподарських тварин.

Картопля, овочі, фрукти, риба, м'ясо, молоко можуть бути зара­жені збудниками холери, чуми, туляремії, ящуру, меліоїдозу, черев­ного тифу, дизентерії, сапу, сибірки та інших небезпечних хвороб.

Незахищені продукти, корми і вода найбільш інтенсивно заража­ються збудниками хвороб у випадку застосування їх у вигляді аеро­золів. Можливе зараження виділеннями хворих людей і тварин, ко­махами (паразитами), гризунами — переносниками інфекційних за­хворювань, зараженими предметами догляду за хворими.

Характер, ступінь зараження продуктів, кормів і води, глибина проникнення в них хвороботворних мікробів залежать від виду збуд­ників, шляхів їх надходження в продукти, корми і воду, щільності зараження, виду продуктів, кормів, їхньої вологості, температури, ча­су та умов зберігання.

Особливо небезпечне зараження продуктів, кормів і води, оскіль­ки деякі види хвороботворних мікробів можуть тривалий час збері­гатися в них і бути джерелом зараження людей і тварин (табл. 32).

Збудники багатьох інфекційних хвороб швидко розмножуються, особливо таких, як холера, сибірка, черевний тиф. Наприклад, по­трапляючи у воду навіть на невеликій ділянці річки, вони можуть заразити її далеко за течією. Зараження невеликих і непроточних водойм, незахищених колодязів може призвести до важких захво­рювань людей і тварин і стати причиною утворення осередку біоло­гічного ураження.