Основні принципи космічної діяльності

В основі міжнародного космічного права лежить принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльнос­ті і використання космічного простору, включаючи роз­ташовані в межах сонячної системи небесні тіла.

Цей принцип має системний характер, і з нього мож­на виділити ряд інших принципів:

— здійснення діяльності з дослідження і викорис­
тання космосу і небесних тіл відповідно до принципів
міжнародного права;

— свобода дослідження і використання космічного
простору і небесних тіл;

— заборона національного присвоєння космічного
простору і небесних тіл;

— часткова демілітаризація космічного простору і
повна демілітаризація небесних тіл;

— збереження суверенних прав держав на космічні
об'єкти, що запускаються ними;

 

— запобігання наслідків потенційно шкідливих екс­
периментів у космічному просторі та на небесних тілах;

— надання допомоги екіпажу космічного корабля у
разі аварії, лиха, вимушеної посадки;

— сприяння міжнародному співробітництву в мир­
ному дослідженні і використанні космічного простору
і небесних тіл;

— міжнародна відповідальність держав за свою діяль­
ність у космосі.

Зазначені принципи, що стосуються правового режи­му космічного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і викорис­тання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року. Деякі такі принципи були кон­кретизовані і розвинені в інших універсальних угодах, що згадувалися вище, зокрема, в Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року.

Відповідно до статті І Договору 1967 року досліджен­ня і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступе­ня їх економічного або наукового розвитку. Він від­критий для дослідження і використання всіма держа­вами без будь-якої дискримінації.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небе­сні тіла, відповідно до ст. II Договору не підлягає наці­ональному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупа­ції, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержав­ною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлю­ється відповідними положеннями міжнародного права. В основі такого режиму — положення про свободу до­слідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Ре­зультати космічної діяльності є загальним надбанням людства.

Далі в Договорі встановлюється, що норми космічно­го права є інтегральною частиною міжнародного права

в цілому і повинні застосовуватися з урахуванням ін­ших його положень. Відповідно до статті III Договору, держави-учасниці (практично всі держави світу) здійс­нюють космічну діяльність «відповідно до міжнарод­ного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру і без­пеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозу­міння».

Для розвитку цього положення ст. IV Договору пе­редбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не ви­водити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною збро­єю або будь-якими іншими видами зброї масового зни­щення, не встановлювати зброю на небесних тілах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-не-будь іншим чином».

Місяць та інші небесні тіла «використовуються всі­ма державами-учасницями Договору винятково в мир­них цілях...».

Таким чином, одним із принципів космічного права є принцип демілітаризації космічного простору, вклю­чаючи Місяць та інші небесні тіла, хоча це не настіль­ки очевидно й загальновизнано, оскільки мають місце різноманітні тлумачення відповідних положень Дого­вору, зокрема того, чи стосуються вони будь-яких видів зброї або тільки зброї масового знищення.

Наступний основоположний принцип космічного пра­ва — міжнародна відповідальність держави за будь-яку космічну діяльність, здійснювану під її керівництвом. Держави-учасниці Договору, говорить його стаття VI, несуть міжнародну відповідальність за національну ді­яльність у космічному просторі незалежно від того, чи здійснюється вона урядовими органами, або неурядови­ми юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність проводилася відповідно до по­ложень, що містяться в цьому договорі. У разі діяльно­сті в космічному просторі міжнародної організації, від­повідальність за виконання договору несуть, поряд із міжнародною організацією, також держави, що беруть участь у ній.

 

 

 

Розвиваючи зазначені положення, стаття VII Догово­ру передбачає, що кожна держава, яка здійснює або орга­нізує запуск об'єкта в космічний простір, а також держа­ва, із території або з установок якої провадиться запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за збитки, за­подіяні такими об'єктами або їхніми складовими части­нами на Землі, у повітряному або космічному просторі іншої держави, її фізичним або юридичним особам.

Ці положення діють з урахуванням того, що, відпо­відно до статті VIII Договору, держава-учасниця Дого­вору, у регістр якого записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єк­та під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнародних просторів.

Держави-учасниці Договору, у відповідності зі стат­тею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного про-. стору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок до­ставки позаземної речовини.

Нарешті, держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у випадку аварії, лиха або виму­шеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійснюють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повернені державі, у регістр якої занесений їхній косміч­ний корабель.

Такі основні принципи космічної діяльності. Як уже вказувалося, вони уточнені і розвинені в інших джере­лах міжнародного космічного права і міжнародного права в цілому.