Принципи законності
Єдність такого багато аспектного явища суспільно-політичного життя забезпечується за допомогою її принципів. Принцип законності – це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб’єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно-правових актів; опосередковано регулюють суспільні відносини, сприяють дотриманню та виконанню правових приписів всіма суб’єктами права; забезпечують єдину ідейну основу законності та єдність її природи; характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин. У юридичній літературі обґрунтовується наявність різного числа принципів законності. Найбільш важливими з них є наступні: 1. Принцип єдності законності полягає у забезпеченні єдності розуміння законів та підзаконних актів, одноманітного тлумачення та застосування нормативно-правових актів, встановлення рівних можливостей та відповідальності для всіх суб’єктів права. Цей принцип: - забезпечує єдину націленість законності у сфері правотворчості та право реалізації у межах території держави; - встановлює вимогу загальнодержавного розуміння змісту та ролі закону на всіх території держави; - забезпечує можливість врахування у нормативних документах особливостей певної територіальної одиниці держави, які можуть мати історичний, природний, кліматичний, етнокультурний характер; - передбачає єдине розуміння і застосування законів на всій території держави; - зумовлює єдність правового регулювання аналогічних суспільних відносин; - виводить єдині критерії оцінки поведінки учасників суспільних відносин з точки її правомірності чи протиправності. 2. Принцип загальності законності забезпечує рівність всіх суб’єктів суспільних відносин перед законом. Зміст цього принципу складають наступні положення: - всі посадові особи держави зобов’язані дотримуватись закону незалежно від їх службового становища та місця у системі посадової діяльності; - громадяни держави є рівними перед законом незалежно від їх соціального походження, національних, релігійних, расових чи статевих ознак; - закон повинен виконуватись будь-яким суб’єктом, незалежно від наявності чи відсутності громадянства; - рівна можливість користуватися матеріальними, політичними та культурними благами; - неможливість існування виключень із загальних правил дотримання закону; - рівна відповідальність суб’єктів суспільних відносин за порушення закону. 3. Верховенство закону виявляється у вищій юридичній силі закону у порівнянні з іншими нормативно-правовими актами. Значення цього принципу виявляється у тому, що він: - підкреслює значення закону як документу, прийнятого народом в результаті референдуму чи представницьким органом влади в результаті законотворчої діяльності; - встановлює необхідність функціонування правового закону, що відображає ідеї справедливості та рівності суб’єктів; - забезпечує відповідність системи підзаконних та індивідуальних актів закону; - закріплює правило прийняття підзаконних актів на основі, на виконання та у відповідності із законом; - закріплює важливе значення Конституції як Основного Закону держави; - забезпечує чітку ієрархічну систему нормативно-правових актів, що покладається в основу їх підпорядкування та взаємодії; - встановлює можливість скасування нормативного документа у випадку його невідповідності чи протирічності закону. 4. Принцип гарантованості прав та свобод громадян забезпечує конституційне їх закріплення і гарантування, відповідність міжнародно-правовим стандартам та можливість поновлення порушених прав. Саме цей принцип передбачає: - закріплення прав та свобод громадян системою нормативно-правових актів; - відповідність проголошених прав і свобод міжнародно-правовим стандартам; - наявність універсального характеру прав і свобод, необхідних для цивілізованої життєдіяльності людини; - створення засобів реалізації декларованих прав і свобод, що складають поняття механізму; - закріплення конституційного обов’язку держави щодо захисту прав та свобод людини і громадянина; - єдність прав та обов’язків суб’єктів, коли право одного є межею свободи іншого, а обов’язок визнається основною гарантією реалізації суб’єктивного права; - неможливість використання прав і свобод громадян проти державного ладу та інтересів суспільства. 5. Взаємодія законності та доцільності полягає у можливості суб’єктів правових відносин приймати найбільш ефективні, доцільні рішення у межах правового поля, визначеного нормою права. Цей принцип випливає з цінності права в житті суспільства як засобу забезпечення порядку. Він: - забезпечує можливість вибору із передбачених законом прав того варіанта поведінки, який найбільш повно задовольняє суб’єктивні інтереси; - встановлює засоби правового впливу, забезпечує найдоцільніший шлях досягнення мети правового регулювання; - забезпечує неможливість виправдання порушень закону доцільністю; - створює умови для визначення відповідності законоположення змінам у суспільному житті чи вимогам суспільства; - запроваджує правило, відповідно до якого положення закону, які скасовані чи не змінені у встановленому порядку, повинні виконуватись всіма суб’єктами без виключень. 6. Невідворотність відповідальності як принцип законності полягає у тому, що кожне скоєне правопорушення повинно бути розкрито, а винні у його вчиненні повинні нести відповідальність, передбачену законом. Зміст цього принципу складають наступні положення: - справедливість покарання, тобто його відповідність скоєному правопорушенню; - неможливість призначення декількох покарань за скоєне правопорушення; - неможливість застосування до правопорушника інших, ніж передбачені правом, засобів впливу, а також засобів, що принижують особистість та гідність людини; - необхідність при призначенні покарання враховувати всі обставини справи, особистість правопорушника та фактори, що спричинили споєння правопорушення; - неможливість випадків звільнення правопорушника від відповідальності за будь-якими незаконними мотивами; - визначення основною метою відповідальності перевиховання, а не покарання винного; - можливість відповідальності лише за скоєне правопорушення. Ідеї чи переконання не є підставою відповідальності; - індивідуалізація та адекватність покарання. 7. Взаємозв’язок законності та культури визначає взаємозалежність рівня законності від рівня загальної і правової культури громадян та посадових осіб. Вона виявляється у процесі підготовки законопроектів, їх реалізації, впливає на рівень правосвідомості суб’єктів та забезпечує усвідомлену потребу добровільного, свідомого виконання законоположень. В рівній мірі як законність слугує важливим засобом розвитку, зміцнення та охорони культурних цінностей і традицій, так і висока культура та освіченість людей є основною передумовою впровадження у життя вимог закону. Тому дотримання принципів законності залежить від рівня правової підготовки кадрів державного апарату та правового виховання населення. Окрім зазначених, в юридичній літературі обґрунтовується можливість інших принципів законності. А саме: гарантованість законності системою дієвих засобів її забезпечення, реальність законності, що відображається у фактичному здійсненні законності у поведінці суб’єктів; непорушність законності як неможливість ухилення від виконання положень закону; примат міжнародного права зафіксовано конституційно як відповідність закону загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права; обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе дотримання спеціально-дозвільного та загально-дозвільного типів правового регулювання; взаємодія законності, справедливості та демократії передбачає наявність високоморального закону, що забезпечує участь народу в управлінні державними справами. Реальність зазначених принципів гарантує їх функціонування як ефективного, справедливого та гуманного режиму суспільно-політичного життя. [14;533-537]
|
