Соціальна адаптація та інтеріоризація особистості

Людина пристосовується як до оточуючого природного, так і до соціального середовища, яке на земній кулі в різних її точках не од­накове. Цей процес називається адаптацією. Отже, соціальна адаптація – це процес пристосування людини до соціального середовища. З самого початку життя дитина має певні стосунки з оточуючими її людь­ми. Через спілкування з ними вона знайомиться зі світом, що її ото­чує, й адаптується до нього. Все, що вона засвоїть у своїй свідомос­ті, поступово інтеріоризується, переходить у її внутрішнє «я» і стає рисами її індивідуальності. Отже, процес засвоєння соціальних рис всередині людини називається інтеріоризацією. Адаптація – це перша фаза пристосування до соціального середовища, а інтеріоризація – друга.

Вважають, що здебільшого інтеріоризація завершується у ди­тинстві до повноліття. Але це не означає, що у подаль­шому житті ці процеси не відбуваються: людина адаптується й інтеріоризується протягом усього життя. Змінюється лише темп і якість цих процесів. На ранньому етапі життя для дитини майже все, до чого вона доторкається, є новим. Вона пізнає світ. Пізніше такого нового стає все менше, осо­бливо, якщо людина весь час живе в одному місці, нікуди не виїжджає, постійно спілкується з одним і тим же колом людей. Але ж не всі так живуть. Багато хто все своє життя подорожує, весь час змінюючи нав­колишнє оточення. Пе­реїжджаючи на нове помешкання, людина змушена там звикати до нових умов, адаптуватись до них. Навіть змінюючи місце роботи або навчання, індивід опиняється в іншому колективі, з іншими традиціями, нормами поведінки, і до цього всього доводиться пристосо­вуватися. Кожний емігрант,опиняючись у новій країні, куди він пере­їхав жити, перш за все адаптується мовно, бо без знання мови дуже усклад­нюється спілкування з іншими мешканцями тієї країни, куди при­їхав емігрант.

Отже, процеси адаптації для кожної людини залежать від її способу життя. Те ж саме, але, мабуть, меншою мірою, стосується й інтеріоризації. Але тут виникає питання: чи обов’язково після завершення про­цесу адаптації настає інтеріоризація? Можна думати, що це не завжди так. Людина може певним чином пристосовуватися до нового соціаль­ного середовища, але ніколи не вважати його своїм і весь час відчувати себе у ньому чимось інорідним. Це досить яскраво можна спостерігати у мовній адаптації: емігрант може вільно спілкуватися мовою жителів його нового помешкання, але ніколи не відчувати цю мову своєю. Вдо­ма він спілкується з родичами своєю рідною мовою, пише твори, якщо це письменник, рідною мовою, на кінець, мислить своєю рідною мовою. А це означає, що нова мова у цієї людини не інтериорізувалась. Бага­то хто з письменників, які були змушені емігрувати в інші країни, до кінця своїх днів писали свої твори рідною мовою, і лише деякі змогли перейти на іншу. Наприклад, такі письменники, як В. Набоков та Й. Бродський наприкінці свого життя почали друкувати свої твори англійською мовою, це означає, що вони мовно інтеріоризувались і англійська мова стала для них такою ж рідною, як і рідна їм з дитинства російська.

Зі сказаного вище можна зробити висновок, що процеси адаптації й інтеріоризації багато у чому залежать від індиві­дуальнос­ті особи, а, значить, від цього залежить і процес со­ціалізації.