Внутрішні функції держави

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства [6, с.104].

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни.

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.

Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав — це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав — створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку[6, с.110].

В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо.

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший — забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, — безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.

Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науковотехнічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.

Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо [14, с.125].

Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури — літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культурних пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо.

Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.

Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбу з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. Особливої уваги заслуговують заходи по підвищенню правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане до-вести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватись відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичної роботи в цьому напрямку. Все це зрештою повинно сформувати у людей переконання в необхідності виконувати вимоги закону і рішень державної влади [6, с.107].