Хімічний склад озерних вод
Для стічних озер найбільший внесок до сольового балансу мають надходження і витрати солі за рахунок річкового стоку. Для мінералізованих безстічних озер посушливої зони у прибутковій частині рівняння зростає роль притоку солі з підземним стоком, а у витратній – осадження солі та винесення солі вітром. У воді озер тундри переважають іони НСО3-, в озерах лісової зони – НСО-3 і Сa2+, в озерах степової зони – SO2-4, НСО-3, Na+ і К+, в озерах пустелі – C1- і Na+. Для зони недостатнього зволоження характерні мінеральні озера, у воді яких переважають окремі хімічні сполуки. Воду мінеральних озер називають розсолом або ропою. За походженням ропи мінеральні озера поділяються на морські й континентальні. Окрім розчинених солей вода озер утримує біогенні речовини (сполуки азоту, фосфору, кремнію, заліза тощо), розчинені гази (кисень, азот, сірководень тощо); органічні речовини. Гази надходять у воду або з атмосфери, розчиняючись у верхніх шарах води, або утворюються внаслідок біохімічних процесів, які відбуваються у водній масі озера. В озерну воду кисень надходить з атмосфери, а також за рахунок фотосинтезу. На глибину озера кисень проникає під час осіннього та весняного перемішування. Збагачення товщі води киснем відбувається під час інтенсивного вертикального конвективного і динамічного перемішування (зазвичай у період весняної і осінньої гомотермії). Вуглекислий газ утворюється в усій товщі озера, а використовується у верхніх шарах, тому його найменше біля поверхні води. Сірководень виникає в придонних шарах деяких озер при розкладанні органічних речовин за відсутністю кисню. Інтенсивність і спрямованість газообміну водойми з атмосферою визначається ступінню насиченості води газами, що у свою чергу залежить від розчинності газу при визначених значеннях температури і тиску. Якщо вода поверхневого шару озера не зовсім насичена, наприклад, киснем, то відбувається його поглинання з атмосфери; якщо ж вода перенасичена киснем, то частина його відходить в атмосферу. 5.9. Гідробіологічна характеристика озера Озеро багате на водні організми (гідробіонти). Місце знаходження організмів називають біотопом. У водоймах суші виділяють два біотопи – дно (бенталь) і водну товщу (пелагіаль). У залежності за пристосуванням біотопів до умов існування розрізняють чотири групи: нейстон, планктон, нектон і бентос. Нейстон – це мікроорганізми, які живуть у плівці поверхневого натягу, та організми, що частково виходять за межі поверхневої плівки у повітря й воду (подібно рясці). Планктон – це організми, які не здатні самостійно рухатися в товщі води (бактерії, водорості, макроскопічно малі істоти). Вони пасивно пересуваються турбулентним потоком. Нектон – це організми, які здатні самостійно рухатися (риби). Бентос – це населення дна озера, яке пристосувалося до життя на дні або на незначній від дна глибині (рослини прибережних заростей, хробаки, молюски). Серед мешканців вод озер розрізняють організми, що живляться мінеральними речовинами і утворюють органічні речовини (автотрофні), й організми, які живляться готовими органічними речовинами (гетеротрофні). Для озер в умовах помірного клімату типове тяжіння деяких видів водної рослинності до глибин: осока росте на березі і на глибинах, що не перевищують 10-20 см, очерет росте до глибини біля 1м, комиш - 2, латаття – 2.5, рдест – біля 3 м. Часто озера заростають у вигляді сплавин. Сплавини складаються з рештки різних мохів і рослин, на яких поселяються земноводні та інші рослини. Утворюються сплавини на поверхні озер лісової зони. Відмирання рослин є однією з причин підвищення дна й обміління озера, а внаслідок цього, в свою чергу, складаються несприятливі умові для проростання рослин. Завдяки цьому одна рослинна зона змінюється іншою доти, пока озерна рослинність не зміниться болотною.
|
