В найрізноманітніших сферах мова використовується по-різному. Для науково-технічного тексту необхідний один стиль написання, для газетно-журнально інформаційного - інший, для художнього - свій естетичний підхід. Всі вони мають ряд відмінних рис на всіх мовних рівнях - лексичному, морфологічному, синтаксичному та текстовому. Як зазначає С.Я. Єрмоленко, кількість-жанрово-стильових різновидів мови залежить як від зовнішньо мовних (історичні умови функціонування літературної мови, соціально-психологічні основи відтворення мовних типів спілкування), так і внутрішньомовних чинників (порядок слів, флективність, наявність варіантних форм тощо) у взаємозв'язках [Українська мова. Енциклопедія 2000: 602].
Основи функціональної стилістики були закладені Ш. Баллі (1961), Б. Гавранеком (1932), В. Матезіусом (1942), Й. Вахеком (1964) та іншими представниками Празького лінгвістичного гуртка. У російському мовознавстві проблемами функціональних стилів займалися Л.В. Щерба (1957), В.В. Виноградов (1941), а також М.М. Кожина (1983), О.Б. Сиротініна (1999) та багато інших. Українська стилістична думка сформувалася завдяки значним теоретичним та практичним досягненням у цій галузі Л.А. Булаховського (1975), М.М. Пилипинського (1976), С.Я. Єрмоленко (1987), Л.Я. Мацько (2003), В.С. Ващенка (1958), І.П. Чередниченка (1962), Н.В. Ботвіної (1999) та інших.
У результаті цих досліджень встановлено, що провідні функціональні стилі виникають відповідно до найважливіших суспільних функцій мови, тому виділяють основні та периферійні стилі. До того ж функціональним стилям властива змінність у межах однієї національної мови, що залежить знов таки від суспільно-політичних умов життя народу.
