Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у лінгвістиці

Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. Як зазначає Я.І. Рецкер, “немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності" [Рецкер 2006: 170]. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а отже належить до “вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії.

Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність (від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” [Ярцева 1990: 303].О. О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту” [Селіванова 2000: 10].

За визначенням Поутсма, “модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану, позначеного присудком" [Рецкер 2006: 170]. З іншого боку, Шарль Баллі стверджує: “Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності" [Баллі 1955: 44]. Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов [Виноградов, 1950] та О.А. Бунь [Бунь, 2000].

Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.