ДЖЕРЕЛА І ШЛЯХИ ЕКОНОМІЇ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ.

У нинішніх умовах господарювання політика ресурсозбереження – це сукупність заходів щодо комплексної переробки сировини. За даними Українського науково-дослідного інституту та науково-технічної інформації Міністерства економіки України із надр України щорічно видобувається понад 1,5 млрд м³ гірської маси, 60-70% якої потрапляють у відвали. Тому завданням на сьогодні є не збільшення видобутку гірської маси, а здійснення її комплексної переробки і за рахунок цього збільшення виробництва промислової і товарної продукції.

Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки, результатом якої є добування з вихідної сировини усіх можливих компонентів та їх повне використання, включаючи технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю так званої супутньої продукції, яка міститься у вихідній сировині. Так, наприклад, при видобуванні природного газу супутнім продуктом є конденсат, гелій, сірка; при видобуванні нафти – газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди – цинк (до 7%); залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали у кількості, яка забезпечує рентабельне їх добування.

Саме помітна частина побічних продуктів у загальному обсязі вироблюваної продукції свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Практика підтверджує, що понад 30% виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% – на підприємствах целюлозно-паперової промисловості. На підприємствах кольорової металургії вартість побічних продуктів у більшості випадків дорівнює або перевищує загальну вартість продукції основних виробництв.

Незважаючи на наявну ефективність комплексної переробки сировини, сучасний рівень виробництва не відповідає вимогам сьогодення. Як уже зазначалося, 2/3 сировини потрапляють у відвали і різні накопичувачі. Незадовільно використовуються технологічні відходи виробництва на збагачувальних, металургійних і хімічних підприємствах, в лісовій і деревообробній промисловості, теплових електростанціях, в харчовій промисловості.

На території України вже накопичені величезні запаси промислових відходів – це так звані вторинні матеріальні ресурси, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи: відходи виробництва; відходи споживання.

До відходів виробництва належать: залишки сировини і матеріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживчу вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори і технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця, дерев’яні опилки, тирса й інші відходи); побічні та супутні продукти переробки вихідної сировини, які є технологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, пуста порода тощо).

Відходи споживання охоплюють:

– відходи виробничого споживання (різні повністю спрацьовані елементи засобів виробництва – металевий лом, гума, пластмаса, тара тощо);

– відходи побутового споживання (вироби домашнього вжитку, зношені взуття й одяг, макулатура тощо).

За розмірами і коштовністю найбільш важливе значення для промислового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного лому і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). їх частка у загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%. Однак масшта­би використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповід­них галузей не можна визнати задовільними. Це в першу чергу стосується відходів побутового споживання. Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі використовуваної сировини для виготовлення паперу і кар­тону становить трохи більше 20%, що в 2,0–2,5 раза нижча технологічно можливого і економічно доцільного рівня. Підвищення цього показника до обґрунтованого рівня дало б можливість щорічно заощаджувати сотні тисяч кубометрів нині вкрай дефіцитної і цінної для інших виробництв сировини.

Якщо взяти до уваги рівень виробництва в зарубіжних країнах, то частка вторинних ресурсів в їх промисловості у 3–5 разів вища, ніж в виробництві продукції в Україні.

Раціональне використання матеріальних ресурсів визначається багатьма факторами. Конструктори, проектанти нових видів продукції шукають шляхи досягнення кращих параметрів якості, економії затрат матеріалів, застосовуючи найбільш прогресивні їх види. Серед усієї сукупності можливих заходів економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати, насамперед, виробничо-технічні та організаційно-економічні заходи (рис. 7).

Найбільші за величиною резерви підвищення рівня використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов’язані з комплексною і ефективною переробкою сировини та оптимальним використанням відходів, тобто вторинних ресурсів.

Рис. 7. Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів на підприємствах