Правове регулювання фінансових відносини

Тема 3. Фінансове право і фінансова політика

Основні питання до теми

1. Правове регулювання фінансових відносин.

2. Правові та організаційні засади фінансів.

3. Зміст та значення фінансової політики.

4. Суть фінансового механізму.

5. Фінансове планування: суть та завдання.

6. Фінансовий контроль: сутність та види.

 

Правове регулювання фінансових відносини

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжитя відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни й підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту з його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; основи створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку й реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства й підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління й відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

1) підготовка проекту Державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду — до Верховної Ради;

2) організація виконання бюджету, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верховної Ради;

3) розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

4) обґрунтування основних положень фінансової політики держави та подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

5) розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

6) здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;

7) керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

8) контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

Удосконалювалася система управління державними фінансами зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності центральних органів виконавчої влади за проведення державно
політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і раціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше: включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, що дало можливість більш реально оцінити фінансові забезпечення відповідних структур і підвищити прозорість держаних фінансів.

Водночас позитивні результати останніх років ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення у системі державних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато нерозв'язаних проблем.

Потребує дальшого удосконалення система управління державними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

1) підвищення якості основних макроекономічних прогнозів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

2) здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів держави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки України;

3) перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на визначений рік;

4) перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

5) здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;

6) поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення;

7) удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;

8) реальне запровадження бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;

9) визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого рівня;

10) децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій.