Правові та організаційні засади фінансів

Фінансове право – самостійна галузь права, що являє собою сукупність норм права, регулюючих суспільні відносини, виникаючі в процесі створення, розподілу та використання державою певних фондів грошових коштів. Сфера впливу фінансового права – відносини, що виникають в результаті застосування державою такого економічного важеля, як фінанси, та здійснення у зв’язку з цим фінансової діяльності.

Відносини, що виникають в державі при перерозподілу доходів та утворенні централізованих та децентралізованих фондів регулюються відповідними групами норм фінансового права, являються фінансовими правовідносинами. З ними пов’язано виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин.

До фінансово-правових відносин відносяться:

1) відносини між ПУ, ВРУ та КМУ з приводу прийняття законів податкової системи, конкретних податків, бюджетної системи, щорічного прийняття ВРУ бюджетної резолюції, складання, розгляд, затвердження контролю за виконанням та затвердження звіту про виконання державного бюджету України;

2) відносини між ВРУ та органами міського та регіонального самоврядування з приводу щорічних відрахувань, загальнодержавних податків і платежів на користь міського бюджету (збалансування всіх бюджетів України шляхом відсоткових відрахувань з державного бюджету, дотацій);

3) відносини між Мінфіном, Казначейством та Міністерствами і відомствами з приводу складання проекту державного бюджету;

4) відносини між фінансовими та податковими органами й фізичними та юридичними особами з уплати податків, обов’язкових платежів та зборів в прибуток держави та міських бюджетів;

5) відносини між Мінфіном, Казначейством та юридичними особами, отримуючи бюджетне фінансування;

6) відносини між фінансовими органами та кредитною системою.

Матеріальний зміст фінансових правовідносин являє собою поводження суб’єктів (сплата податків, зборів, платежів). Юридичний зміст – суб’єктивні права й обов’язки, встановлені фінансово-правовими нормами.

Фінансово-правові норми - це обов’язкові розпорядження державними органами з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів, виражені в категоричній формі та забезпечені силою закону. Фінансово-правові норми встановлені на підставі законодавчих актів та носять обов’язковий, імперіалістичний характер. Ці норми по своєму змісту визначають характер фінансової діяльності.

Види форм:

1) зобов’язуючи норми – норми, які встановлюють обов’язковий характер виконання розпоряджень, та в випадку їх невиконання використовуються примусові заходи законів у формі санкцій;

2) забороняючи норми (носять характер заборони, наприклад, забороняється зберігання готівки в касах перевищуючих ліміт);

3) уповноважуючи нормі (наприклад, банк встановлює відсотки від використання кредиту за своїм розсудом).

Норма (її структура) складається з трьох елементів:

1) гіпотеза – наявність умов, з якими зв’язується виникнення фінансово-правових відносин;

2) диспозиція – це встановлені правила дозволеної поведінки юридичних та фізичних осіб з однієї сторони та державою з іншої;

3) санкції – це форма відповідальності за порушення цієї норми.

Для нормального функціонування держави необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлено передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.