Дошка 30

 

Сє бо хрняшєхомь Питарє Дяіє, якожди тоіє особєнь іє сташєть о Матрі протієвє. Сє бо тє бєньшє о совстєнплєніа до Кринь. І та ідяшєть, рєнцєми вздіа до хлєнбь. І сє дашєть даж(д)є, якождє ідє і насіцєть. І то імяхом житєнь нашіу і жню вієнхомь о славє іє. Сє бо протієвє Іє Зємє нашіа і ту храніхомь, якождє Оци нашіє.

І сє повієнцєхомь Сварзє і Зєміє і правіхомь свадієбь о ти, якождє хомь сє тваріць іє Сварєжь і протієвє Іє жєна Іє. І сє праздєнсти імяхомь дієятє, якождє о мужє і жєніє, і сьмє діцє іє. І тако рєцієхомь бєндєшєтє тє здравіє битє і щастєнє, і іматє дєти многа, і сєбоу хвалішєтєсє. І тако зрятє до вод – боудє вєлєплодьніа. І сє даяшєтє мєнжє о свє Пітарє: і да обєнщєтє твієм будієшє плніа плдіє, і овощь, і зрни. І сє радієхомь о ти, і огураздь ящєть тіє. І то бяшєтє тако до конєщєнь дєн. Сє бо вієрни Твіє омолящуть о блазієх і добієх. Да бєндєшєтє іхма животь уснцєнь о птрієбни і о жрятє сє тіє о тому. І дрзєшєтє сєн о воладносчє Твіа. Вієргунь бо можашєть о хлябє даяшєтє, со імяхомь нужє нашіє. І моліхомь о тє.

Сє бо Ондєрє іміяхомь, якєвь іє інь Парунєць. І сє вєрджє врзє на хрбєтєщє і такождє отрщє глави іє, і жєчєть о нєби і кідьніє о моріа і пущє. І сє сушєна тєцє брзіє о краіє цуждє, і тамо іє до часи, ажьдє Питарє іє одовєндє. Мождєносчє ідяшєтє оспієтє і вєрждєсєтє на нє і тлєншєтє іє.

А то сєн моляху Бзєм о та Жаліє і Горуніє тоіє. І сіцє ста Бозє о мєжє то. Пєрндє – Сварєгь, і тоі одєвтщє руцє своя одє брадє і повєляшєть дажьдє тєцашєтє сєн до гомитє тоя. І сє пєрст усхліа насіцєтє сєн можашєть о воліє Бождєсьтє, і злащє сєн можашутє сє трцатє до твардєє, і сєн зряцєтє Сурє. І сє бо Сурє жівіашєтє оньвоу і плняцєтє силоу зєлєнє хкріа і злащє. І сє єрєньцє ожієть і зєлє нєсєть, і та вієни ращіє, і обєрєхомь овіа до жітєнєць нашієх. І сє вієноу одєвєржєхомь до ніє і рєчєхомь, яко вєргунієць Ондєрє оупаднєть до ни і сє расщє вієна і злацє тіа. І сє імяхомь ісцє ядєтє хлієби свіа.

Сє бо сє вєрзждєхомь о Нієдроу, і то дієяхомь брвнє опросчє, і рієцієхомь, якиє іздіє. А потієм заждієхомь огєни сильниа і вєрждієхомь до нє брвєнє тоє, якождє агєнь биєть до нєбєси. І тамо язєнь іє сє трзєшєть і сє двоя і тріє сєн дієлитє. І тє ієс знацє од Бозє, яко любісцє Жєрьтва тєа Онієм і хотяшуть оноу.

Ащє боть іє блоудєнь інь, яковє олєчашєть Бозє тоя, одієляшєтє о Сврги, ізвєрзждєнь будє із Рди! Яко ніє імяхомь Бозіа, развіє Вишєнь Ісврг і іни соутє множєстви, яко Бг іє ієдінь і мнъжєствєнь. Да сєн нє разділяшєть нікіє тоа множьства і нє рєчашєть, якождє імяхомь Боги много. А сє бо свєнть Ірє ідє до ни, і да боудіємь достіщєни Овіа.

 

***

Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против¹. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші.

І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні. І тако речити будемо тим здоровими бути і щасливими, і мати дітей многа, і собою хвалитися. І тако зріть до вод – будуть велеплодні. І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно. І се радіємо тому, і гаразд буде той. І то буде так до конечного дня. Се бо вірні Твої молять о благах і добрах. Да буде їхній живот усічений за потребою і жертвували се ті для того. І держалися се у владності Твоїй. Вергунь бо може од хлябів давати, коли маємо нужду нашу. І молимо про те.

Се бо Ондера² маємо, який є інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і речеть³ до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець⁴ іде оспять і вержить на неї і тліншить [*нищить] її.

І то се молились Богам про ту Жалю і Горуню⁵ тую. І се стали Боги о меж тих. Попереду – Сварог, і той одняв руки свої од бороди і повелів даждю текти се на гмиті ті. І се перст усохлий насититися міг з волі Божої, і злаки се могли торчати до тверді, і се зріти Суре. І се бо Суре живить ниву і повнить силою зелені укриття і злаки. І се яринець ожива і зілля несеть, і та віна ростить, і оберемо їх до житниць наших. І се віну одвержимо до них і речемо, яко вергунець Ондер упаде до нас і зростить віна і злаки ті. І се маємо справді їсти хліби свої.

Се бо вержемося о Нідру, і то діємо бревно очищуючи, і речемо, яке іздіє. А потім зажжемо огень сильний і вержемо до нього бревно те, якож огень був до Небес. І там язень її се терзав і се двоя і троя ділився. І то єсь знак од Богів, яко любиться Жертва тая Їм і хочуть її.

Якщо буде блудень іний, яков полічить Богів тих, одділивши од Сварги, ізвержений буде із Роду! Яко не маємо Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих. І се бо світ Іру йде до нас, і да будемо достойні Його.

_____

¹ Яценко і Лозко перекладають це слово "проти", як і на інших дошках. Гнатюки вважають це ім'я тотожне ведичній богині Землі-Матері Прітхіві, можливо, це ім'я має теж саме значення, адже Земля стоїть проти Неба і в дощечці розповідається про запліднення.

² Автори перекладів помилково ототожнюють Ондера (Інтру) з Перуном. На середньому зубі Триглава ядро зображено внизу, а перо – вгорі. Тобто Ондера-ядро – це нижній (інший) Перун.

³ Яценко перекладає як "мовить", Лозко – "вперіщить", Гнатюки – "гримить".

⁴ Лозко вважає, що допущена помилка і треба читати як "Дождєносчє" – Дощеносець.

⁵ У Гнатюків – це імена Богинь, у Яценка і Лозко – "жаль і горювання".