Дошка 32

 

І сє бястє поврждєна Рузколанє одо годє Ієрмєнрєху. А тоі хтв жєну од родє нашє і ту поврєнждє. Сє Вуцєвє нашє тєчашутє на нє, Ієрмєнрєх розбієтє іє. І поврждєтє русє Божє-Бусє і сєдємдєсєнтє інє крижєнщє іє. І ту смута вліка бястє на русєх. І ста младєнч Вєндєславє, і сбєрє Русє, а вєдє ю на нє. І тоі крать рострщє годь, і нє да Жалє ні к кііу. Тєчєтє она до полноцє і тамо зъ(г)мєзєнц.

Сє ладісє Карєнє, сє радощєсє і Дядь нашє Дажбо, сє вєсєлє о то гордєньствє, яко одєржєшє оцє нашє многство комонє борзє о дби многа. І такождє зємє годьстя оста руська а до концє прєбоудєтє. А митрєдє рѣчєшє русє, якова можяшєтє сєлятєсє околи сва, і колібва оня згодьша. Тоіє грцє вєндє ю до прє, а о друзє, і бєзо концє. І тамо русє стратьшє сє доцєла, і мнозє воє падьша.

Ідє русє прєнч одо грцє і сєднє Дону а Донцє а поздє ідьша Нєпрє а Донає, і тамо мірнє жівє. І тєкрато врзє обрє налєзша на нє. І ащє нє одєржєхомьсє од обрє, збитє намо, якождє отрокоум, до концє дієлятє на нє. І то тєцєхом бршєтє Русє а зволєтє іє, сєбто самє згінєхом.

Сє старє родіцє рєчєхутє і ряхутє клєнтбу о вієрнощє і држашєтє іє аж до смртє, і сємє імяхомє умєртє, а Русє зволєтє. Рєчєх, іжє киє нє волєтє тєчє до прє, а тєчє домоу свє, уймєхомє удє го, а дахомє імях єго будєхомь до грцє, яко вола работатє. Кара го будєтє тяжка а род єго ізврзєтє, і Жалє нє оплачєтє єго, імєно єго забоуднєсєтє. І сємє витєнзє прєславієнє боудоутє од род до род нашієх.

Сьмє тоіє митрєдє породняшєхомь... І сьмє Рузколунє нє бржєхомь, і ту наглє відяхомь – прєдє ни ієгунштє. Тоіє, як влцє, ходяшєтє вночє, отрокієх хіцнєх. І то сьмє пєрєщєхомь об они і розтрщєхом іє. І сє утрпієхомь многа зла. І сє по ієгунштєх налєзє на нь вліка біда, сєбто обрє, яко пісєк морстєі, яковє рчєшє датє одєрєнє Русє цєлоу, і тємо обрєм оставіхомьсє. А сєн пєрєхомь а нє бистє ладу во русє. І сєто обрі одєржєстє сілоу вітєзєнтства на ни. І сє вуцє русє прємоучєнь бя од обрє дат воє свє, а грєдєшєтє на грцє. І сіа вєхомь, а нє імяхомь іна, а тако о вєчє удієяхомь по діє вуцє. І воіє ідяху до Донаю а далє і отудь сіа нє повртє.

О тоі час Воліня рѣкшіа о єдноцє нашіє; і рд од рду догоднєсє, і одєржєхомь силу вліку во єдєнь діан. А стєієнь час Оцє нашє годішася на они і бє по обрєх. Такожь днєсє імяхом статє до смртє а прятєсє о зємє до конціа. Нєбождє грєц ідє на нє а силоу грмє. Нєбтє Пєруно намо єсє Вутцє, а сє тоє грцє рострщємо. Зрятє камо вран лєтяшєть, а тамо будяє смртє, а лєтяшьєть тоіє до грк і то боудє.

 

***

І се була повержена Руськолань од годі Германаріха. А той хотів жону од роду нашого і ту поврежде [*убив]. Се Отці наші течуть на них, Германаріх розбив їх. І поверждеть руса Божа-Буса і сімдесят іних криженців¹ його. І тут смута велика була на русах. І став молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і веде її на них. І в той раз розтрощив годь, і не да Жаль² ні до кого. Течуть вони до полуночі і там зникли³.

Се ладиться [*відпочиває] Каринь, се радується і Дід наш Дажбо, веселився з того горденства, яко одержали отці наші множество комоней борзих і добра многа. І також земля годська стала руською і до кінця пребуде. А митриди рекли русам, якова можуть селитися около них, і коли б вони згодилися. Ті греки вели їх [русів] до прі, і вдруге, і без кінця. І там руси стратилися доціла, і многі вої пали.

Іде русь проч од греків і сіли [на] Дону і Донці, а пізніше ідуть [до] Непра і Донаю, і там мирно живе. І багатократно вражі обри налізали на нас. І якщо не удержемося од обрів, бути нам, якож отрокам, до кінця працювати на них. І то тече боронити Русь і зволяти її, себто самі згинемо [*ціною свого життя].

Се старі родичі рекли і приймали клятву о вірності і держали її аж до смерті, і самі маємо умерти, а Русь зволити. Речуть, іже хтось не волів текти [*іти] до прі, а тече до дому свого, уймали уди [*оскоплювали] його, і дати маємо його будемо до греків, яко вола робітного. Кара його буде тяжка і рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться. А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.

Ми з тими митридами поріднилися... І ми Руськолуні не берегли, і тут нагле видимо – перед нами гуни. Ті, як вовки, ходять вночі, отроків крадучи. І то ми перещемо об них і розтрощимо їх. І утерпіли многа зла. І се по гунах налізли на нас велика біда, себто обри, яко пісок морський, які речуть [*погрожують] дати одерень [*взяти в рабство] Русь цілу, і тим обрам оставили. І хоч перемося, та не було ладу в русів. І себто обри одержали силою витяженство над нами. І се отець русів⁴ примушений був од обрів дати [*відкупитися] воями своїми, і грядуть на греків. І се відали, та не мали іншого, і так на вічі удіяли по діях отців. І вої пішли до Донаю і звідти вже не повернулись.

А в той час Волинь рекла о єдності нашій; і рід до роду догодився, і одержали силу велику во єдин день. І в сей час Отці наші годилися на них і були по обрах [*перемогли]. Також днесь маємо стати до смерті і прятися за землю до кінця. Небождь греки ідуть на нас і силою гримлять. Нате Перун нам єсь Отець, і се тих греків розтрощимо. Зріть, куди ворон летить, і там буде смерть, а летить той до греків, і те буде.

_____

¹ Варіант Яценка. У Лозко і Гнатюків – "розіп'яв на хрестах". В оригіналі –"крижєнщє іє", можливо "щ" треба замінити на "ц" (Мироблюбов міг плутати літери), щоб утворився іменник, інакше зайвим є наступне слово "його", перекладачі йго просто викидають, бо не вписується. Порівняємо з крижаками (хрестоносцями), як посланниками Сонця. Див. у словнику Бож Бус.

² Жаля і Каринь подаються як імена Богинь за аналогією до інших дощок. Яценко і Лозко ці слова перекладають як звичайні.

³ Варіант Гнатюків, У Яценка і Лозко – "зимували". У оригінали Миролюбова (за Лозко) пишеться "змъсе".

⁴ В оригіналі у Миролюбова – "дусе". Гнатюки виправляють на "русе". У Яценка в оригіналі стоїть "Дзієз", у перекладі Лозко теж саме.