Музична культура Української Держави

Створення ряду художніх колективів, зростання творчої активності нової генерації українських митців і масштабний розквітом таланту діячів старшого покоління припадає на період Визвольних змагань. Уряд Української Держави зайняв послідовну позицію на ниві культурної розбудови, зокрема й у сфері музичного мистецтва, про що свідчить Постанова Ради міністрів про мобілізацію літературних, наукових, артистичних і технічних сил України. Зокрема указом Павла Скоропадського 1918року було засновано Державний симфонічний оркестр України, першим диригентом якого став Олександр Горілий, Українська державна капела, Перший і Другий Національні хори. Київська опера була названа Українським театром драми та опери, значну кількість всесвітньовідомих опер було перекладено українською мовою.^[7]Також 1918 року було засновано Кобзарський хор, що пізніше буде відроджений як Державна капела бандуристів.

Українська музика радянської доби

Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних подій. 1921 року агентом ВЧК був вбитий М.Леонтович, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Найстрашніших втрат українське мистецтво зазнало у 1930-ті роки, протягом яких радянською владою було знищено кілька сотень бандуристів, кобзарів і лірників, а 1938 року слід за іншими митцями «розстріляного відродження» був розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич.

Також у радянський час відзначився видатний український композитор Анатолій Кос-Анатольський, у творчому доробку якого: два фортепіанних концерти, концерт для арфи, рапсодія для скрипки з оркестром "На верховині", опера "Назустріч сонцю", балети, естрадні пісні та багато романсів. Музика Кос-Анатольського втілювала українські мотиви.

В той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ в різних містах України. Зокрема, це театри опери і балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929), Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи.