У ХІХ столітті на українських землях з’явилися перші садово-паркові архітектурні пам’ятки. Що Вам відомо про них? Де вони розташовані? Їх основна спрямованість?

У процесі тривалого історичного розвитку садово-паркового будівництва визначались різноманітні стилі. Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у другій половині XVІІІ — першій половині ХІХ ст. Його обумовлювало все зростаюче тяготіння українського, й особливо польського й російського панства, яке мало маєтності в Україні, до презентабельності.

Багаті вельможі зводили справжні перлини палацо-паркового мистецтва в Умані та Білій Церкві, Батурині та Ляличах, Сокиринцях та Качанівці.

Невід'ємною складовою буття найбільших шляхетських садиб стало мистецтво. До їх створення залучались відомі зодчі. Інтер'єри прикрашали твори видатних митців. Широко відомими та популярними стали в цей час численні кріпосні театри й оркестри. Серед власників садиб чимало було освічених людей, які колекціонували старожитності, вивчали вітчизняну історію та культуру, сприяли мистецтву. Яскравим прикладом у цьому контексті є діяльність таких представників українських шляхетських родів як Розумовські, Тарнавські, Галагани, Лизогуби та ін. Їх садиби були справжніми осередками художньо-мистецького життя, що мали значний вплив на розвиток вітчизняної культури. До України XIX ст. мода рококо і романтизму потрапила з Польщі і з Росії, оскільки в цей час вона майже однаково відчувала культурні впливи як із заходу, так і зі сходу.

Найбільш характерним парком цього стилю в Україні стала Олександрія (Біла Церква) в її первісному вигляді.

Класичними прикладами романтичних парків в Україні стали Софіївка в Умані, Корсунь-Шевченківський та Алупкінський парки. Пейзажні парки відрізнялися від романтичних тим, що не мали специфічного змістового навантаження. Вони створювались для милування природою, для створення гармонійного настрою, просто для прогулянок. Особливо модними вони стають з другої чверті XIX ст. Такими стають чарівні парки Качанівки, Немирова, Тростянця, Наталіївки, Куянівки, Хотина. З початку XIX ст. в Україні переважно при навчальних закладах почали створюватись ботанічні сади, в яких збирали і вивчали флору з різних куточків світу. Найбільш славетні й старі — Кам'янецького ліцею, Харківського університету, Акліматизаційний сад Каразіна (на Харківщині), Нікітський, Одеський, Київського та Львівського університетів. Вони не лише використовувались як міські сади, але й були сада- ми-музеями, садами-лабораторіями, оскільки виконували роль наукових осередків.