Студопедия — Принцип нормативного розвитку.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Принцип нормативного розвитку.

2009-2010

ЛЕКЦІЯ 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

1. Поняття про психологічну корекцію.

2. Мета і завдання психокорекції.

3. Принципи психокорекційної роботи:


1. принцип єдності діагностики і корекції;

2. принцип нормативного розвитку;

3. принцип корекції «зверху вниз»;

4. принцип корекції «знизу вверх»;

5. принцип системності розвитку;

6. діяльнісний принцип корекції.


4. Види психокорекції:


1. за характером спрямованості;

2. за змістом;

3. за формою;

4. за наявністю програми;

5. за характером керування психокорекційними впливами;

6. за тривалістю.


5. Основні елементи психокорекційної ситуації.

 

1. Поняття про психологічну корекцію

Психокорекція ­– це один з видів надання психологічної допомоги. Її здійснює психолог чи психотерапевт, який має базову психологічну освіту.

Корекція дослівно означає «виправлення», «внесення поправок» і стосується тих психологічних феноменів, які є нефункціональними чи перешкоджають психологічному розвитку та функціонуванню.

Психокорекція – це система дій, спрямованих на виправлення недоліків емоційного, інтелектуального та поведінкового аспектів особистості за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Це – психозаміна усталених характеристик суб’єкта, стабілізованих у процесі життєдіяльності, що має на меті актуалізацію внутрішнього потенціалу „Я” суб’єкта; шлях аналізу цілісних явищ психіки в єдності свідомого і несвідомого аспектів психіки суб’єкта.

Психокорекції підлягають явища, яким притаманна статичність, незмінність, фіксованість. Але ці психологічні явища не повинні мати органічної основи (ураження головного мозку) і не повинні сформуватися настільки рано, що в подальшому практично не змінюються (сила нервової системи, ступінь рухливості нервових процесів).

Особливості психокорекції:

1. підлягають лише здорові люди, які мають певні психологічні труднощі;

2. орієнтована на розвиток здорової частини особистості, її потенціалу;

3. частіше орієнтована на теперішнє і майбутнє;

4. орієнтована на середню тривалість зустрічей (довша за консультацію, але коротша за психотерапію).

Психокорекція спрямована на подолання певних психічних розладів, що істотно впливають на деформацію особистості. Для відновлення повноцінного функціонування використовують довготривалі процедури (психотерапія).

Психокорекція орієнтована на незначні зміни, на розвиток і формування відсутніх і недостатньо розвинутих якостей особистості.

Об’єктами психокорекції можуть бути особистість, сім’я, група.

 

2. Мета і завдання психокорекційної практики

Загальна мета психокорекції – усунення психологічної деформації особистості або усунення психологічних труднощів, що не дозволяють людині самоактуалізовуватися на корисному боці життя.

У кожному конкретному випадку перед практичним психологом буде стояти певна головна мета психокорекції. Вона повинна бути позитивно сформульована (спрямована на розвиток, а не на подолання, нівелювання, бо прибрати частину особистості неможливо, її необхідно чимось обов’язково замінити, заповнити) і реалістична (досяжна для конкретного клієнта з його особистісними та соціальними ресурсами).

Мета психокорекції повинна бути конкретизована у завданнях. Завдання – це результати, яких ми повинні досягти в результаті психологічного впливу на клієнта.

Наприклад,

· Встановлення соціального контролю.

· Оптимізація стосунків з оточуючими.

· Відновлення соціальної контактності.

· Підвищення неадекватно заниженої самооцінки.

Бажано при цьому конкретизувати завдання відповідно до ситуації клієнта. Якщо мова йде про оптимізацію, то слід розуміти, про які саме стосунки йдеться: з батьками, друзями, особами протилежної статі, вчителями чи конкретним учителем.

 

Принципи психокорекційної роботи


Принцип єдності діагностики і корекції.

Процес корекції передує процесу діагностики і супроводжує її. Проте найбільш доцільним та ефективним є одночасність (симультанність) діагностики і корекції. Ефективність корекційної роботи залежить від комплексності, ретельності і глибини діагностичної роботи.

Крім того, діагностика забезпечує контроль динаміки змін особистості, поведінки, діяльності, динаміки емоційних станів клієнта, його почуттів і переживань. такий контроль допомагає внести певні корективи у корекційний процес.

Принцип нормативного розвитку.

Нормативність розвитку – це послідовність зміни вікових особливостей, вікових стадій онтогенетичного розвитку. Цей принцип вказує на особливості соціальної ситуації розвитку, відповідність розвитку віковим нормам за рівнем провідної діяльності і за рівнем сформованості психологічних новоутворень.

Принцип корекції «зверху вниз».

Цей принцип вказує на випереджуючий характер психокорекційного впливу, спрямованість на формування психологічних новоутворень, де задіяна «зона найближчого розвитку».

Принцип корекції «знизу вгору».

Цей принцип втілюється у формі тренування, закріплення вже наявних здібностей, їхнє підкріплення, актуалізацію певних шаблонів поведінки з метою закріплення соціально-бажаної поведінки і гальмування соціально-небажаної поведінки.

Принцип системності розвитку.

Цей принцип передбачає врахування в корекційній роботі профілактичних і розвивальних задач. Йдеться про взаємозв’язок різних сторін особистості, їх взаємообумовленість, профілактику та розвиток (зона найближчого розвитку).

Діяльнісний принцип корекції.

Організація активної діяльності клієнта, в ході якої створюються умови для позитивних зрушень в особистості клієнта. Це цілісна осмислена діяльність, яка спрямована на стійкі психологічні зміни клієнта. Основним напрямком колекційної роботи є цілеспрямоване формування узагальнених способів орієнтування клієнта у різних сферах предметної діяльності, міжособистісної взаємодії, в кінцевому випадку у соціальній ситуації розвитку. Це цілісна осмислена діяльність, що органічно вписується в систему повсякденних життєвих стосунків клієнта.

 

4. Види психокорекції

За характером спрямованості:

· симптоматична психокорекція (зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу);

· каузальна психокорекція (усунення причин проблеми; такий вид корекції триваліший, проте й ефективніший, надійніший).

За змістом:

· пізнавальної сфери;

· особистісної сфери;

· афективно-вольової сфери;

· поведінкових аспектів;

· міжособистісних стосунків;

· внутрішньо групових відносин;

· дитячо-батьківських відносин.

За формою:

· індивідуальна;

· групова.

За наявністю програми:

· програмована;

· імпровізована.

За характером керування:

· директивна;

· недирективна.

За тривалістю:

1. короткотривала (кілька годин, діб): актуальні проблеми;

2. середньої тривалості (місяці): особистісні проблеми;

3. довготривала (роки): несвідомі процеси.

Загальна психокорекція – дії загальнокорекційного характеру, що нормалізують мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне та емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Це оптимізація психічних властивостей особистості.

Особлива психокорекція – набір психолого-педагогічних впливів, що являють собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекцій ні прийоми и методики, що використовуються у роботі з дорослими.

Спеціальна психокорекція – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей і психічних функцій, що проявляються у відхиленні труднощів адаптації (сором’язливість, агресивність, асоціальність, боязливість, античність, конфліктність).

 

5. Основні елементи психокорекційної ситуації

Корекційна ситуація включає в себе п’ять основних елементів:

1. Клієнт – людина, яка має певні проблеми психологічного характеру і яка потребує допомоги.

2. Психолог – людина, яка здатна і надає допомогу.

3. Теорія, яка слугує поясненню проблеми. Ця теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічні фактори.

4. Набір певних процедур (технік, методів), що використовуються для розв’язання проблеми (зв’язок з теорією).

5. Спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

ЛЕКЦІЯ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ

1. Форми корекційного впливу. Врахування характеру психологічних проблем, віку та особистісних якостей при виборі форми психокорекційного впливу.

2. Основні етапи психокорекції.

3. Особливості проведення психологічного обстеження з метою планування та визначення завдань корекції. Методи отримання психологічної інформації.

4. Принципи побудови спілкування психолога з клієнтом.

5. Роль невербальних засобів спілкування в одержанні інформації, встановленні контакту та здійсненні впливу.

6. Психологічний простір. Робота з просторовим та фізичним контекстом. Тренінг техніки приєднання.

 

1. Форми корекційного впливу. Врахування характеру психологічних проблем, віку та особистісних якостей при виборі форми психокорекційного впливу

Залежно від специфіки конкретної ситуації психологічної допомоги застосовуються дві основні форми психокорекційної роботи: індивідуальна і групова.

У випадку індивідуальної психокорекції психолог працює з клієнтом один на один, без присутності сторонніх осіб. В іншому випадку він працює з групою клієнтів, що взаємодіють не тільки з психологом, а й один з одним.

Індивідуальна робота застосовується в тих випадках, коли через особистісні чи соціальні причини (горе, інтимні проблеми, статус клієнта) використання групової форми психологічної допомоги неможливе. Її застосовують, коли у клієнта наявна сильна тривожність, сором’язливість, невпевненість у собі, страхи, втрата сенсу життя, проблема недостатнього усвідомлення себе, виражена флегматичність мислення, загальмованість реакцій, а також коли участь у груповій роботі небажана (виражена збудливість, емоційна нестабільність, недостатній рівень морального розвитку).

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, за своїми результатами буває глибшою. В ній краще розкриваються індивідуальні особливості, допомагає зняти комунікативні бар’єри.

Групова психокорекція доцільна при розв’язання проблем міжособистісного характеру, коли зміст роботи потребує навчальної діяльності, соціальної підтримки. Перевага в тому, що отримується різноманітний зворотний зв’язок, відбувається апробація набутих навичок спілкування, відпрацьовується альтернативні форми поведінки та соціальна взаємодія.

Може бути комбінована робота, поетапна, почергова ­– індивідуальна і групова.

 

 

2. Основні етапи психокорекції

У психокорекційній роботі можна умовно виділити кілька взаємопов’язаних етапів.

Діагностичний:

1. вивчення запиту клієнта;

2. первинне формулювання психологічної проблеми;

3. висунення гіпотез стосовно причин проблеми;

4. комплексна психологічна діагностика особистості;

5. визначення чинників, які пов’язані з вказаною проблемою або зумовлюють її появу;

6. формулювання психологічного діагнозу з обов’язковим визначенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої;

7. розробка загальної програми психологічної корекції з урахуванням усіх перелічених чинників та вимог.

Установчий:

3. формування адекватного ставлення клієнта до своєї проблеми, до психолога та методів психокорекції;

4. можливе переформулювання запиту, мети психологічної корекції;

5. створення активної настанови особистості на психокорекційну роботу;

6. формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції, рішення.

Корекційний (виконання корекційно-розвивальної роботи).

Динаміка психокорекційного процесу відбувається нерівномірно: є падіння і злети, уповільнення і прискорення руху, нагромадження і якісні стрибки (інсайти), регресія, погіршений стан (внутрішній опір).

Психолог за допомогою психокорекційних методів і тактики своєї поведінки може лише створювати умови для виникнення яскравих емоційно забарвлених переживань. Саме вони створюють можливість нового бачення старих проблем, життєвої ситуації.

Оцінка ефективності психокорекції.

Трапляється, що складно з’ясувати ці критерії, позаяк не існує чіткої психічної норми. Крім того, досягнення усунення певних симптомів може мати тимчасовий характер, якщо не усунуто причини проблем. Тому перевірку результатів бажано відкласти на кілька місяців.

Показник ефективності корекції може змінюватися залежно від того, хто оцінює (клієнт, психолог, оточення).

Чинники, що визначають ефективність роботи:

· Очікування та настанови клієнта.

· Зміст і кількість проблем клієнта.

· Особистісна мотивація і активність особистості, її відповідальність за зміни. Перехід корекції в самокорекцію.

· Очікування психолога.

· Професійний та особистісний досвід психолога.

· Глибинне опрацювання проблеми, усунення причини, усвідомлення її.

 

 

· Особливості проведення психологічного обстеження з метою планування та визначення завдань корекції. Методи отримання психологічної інформації

Психодіагностика завжди має підпорядковуватись завданням психокорекції чи наданню рекомендацій і не бути самоціллю. Завдання ж корекційної роботи можуть бути правильно поставлені тільки в результаті адекватної діагностики й оцінки проблеми. Діагностика – перший етап психокорекції.

Особливості діагностичної роботи з метою планування завдань колекційної роботи:

1. діагностика повинна бути комплексною (бо особистість цілісна і її розвиток системний);

2. діагностика проблем здійснюється в контексті діагностики міжособистісних відносин у родині і оточення;

3. необхідно вивчати не тільки актуальний стан дитини, але й особливості її психічного розвитку на попередніх етапах розвитку (психологічний анамнез);

4. діагностика потребує дотримання принципу активності самих досліджуваних (особистісна мотивація клієнтів);

5. діагностика і корекція здійснюються майже одночасно на всіх етапах роботи.

Основні методи: спостереження, бесіда, психологічний анамнез, стандартизовані і проективні методики, аналіз продуктів діяльності.

 

 

4. Принципи побудови спілкування психолога з клієнтом

Для організації взаємодії з клієнтом необхідно встановити хороший контакт і взаєморозуміння (терапевтичний альянс).

Необхідно досягти емпатійного взаєморозуміння, щоби психолог повністю зосередився на позитивному сприйнятті внутрішнього світу клієнта. Слід проявляти терпимість до виявлення емоцій з боку іншого (досить часто буває проекція негативних емоцій клієнта); здатність заглиблюватись у суб’єктивний внутрішній світ клієнтів; готовність адаптувати своє сприйняття до сприйняття іншої людини вищого ступеня розуміння.

Безумовне (безоцінне) прийняття людини:

1. можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною як такою;

2. можна засуджувати її дії, а не почуття;

3. невдоволення діями дитини не може бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття.

Має бути збережена рівність позицій психолога і клієнта (суб’єкт-суб’єктне діалогове спілкування).

Не допускати грубості і нетактовності.

Не вживати цвинтарний гумор.

Використовувати лише ті методи роботи, з якими психолог добре знайомий і має практику використання.

 

 

5. Роль невербальних засобів спілкування в одержанні інформації, встановленні контакту та здійсненні впливу

Глибоке почуття взаємної довіри і легкості, яке сприяє хорошому контакту та досягненню спільно визначеної мети, називається рапортом. Це динамічне утворення, яке виникає в процесі комунікації і характеризується підвищенням рівня взаєморозуміння людей, узгодженням їхньої взаємодії.

Щоб створити рапорт, психолог насамперед повинен бути у рапорті з самим собою, тобто налаштуватися на роботу, мати відповідний ресурсний стан, бути конгруентним самому собі та ситуації.

Для встановлення рапорту слід уважно спостерігати за переживаннями клієнта на емоційному та поведінковому рівнях. Необхідно помічати характерні реакції клієнта, відчувати, про що саме він говорить. Така індивідуальна діагностика триває упродовж всього контакту.

Калібрування – це процес, за допомогою якого психолог здійснює підстройку до невербальних сигналів клієнта, котрі свідчать про особливості його актуального стану. Точне калібрування вимагає сенсорної чутливості, здатності помічати зміни, навіть дуже дрібні: у положенні тіла, поворотах голови, жестах та виразах обличчя, мімічних рухах, рухах очей, їх вологості, характерні рухи губ і брів, колір шкіри, дихання, гучність голосу. Вони свідчать про внутрішні переживання клієнта, про які він не повідомляє через свідоме приховування чи неусвідомлення свого актуального стану.

Віддзеркалюючи клієнт психолог повинен використовувати особливості мовлення. Це підстройка другого порядку. Уважно вслухаючись у розповідь клієнта, психолог намагається вловити особливості стилю його мовлення, найбільш уживані слова, фрази, звороти, якими невдовзі починає свідомо користуватися, і в такий спосіб непомітно для клієнта відтворює особливості його мовлення.

Основні режими функціонування: бачу, чую, відчуваю – зоровий, слуховий, кін естетичний. Якщо кожен з режимів представлений у досвіді клієнта однаково, то людина є полі сенсорною. Як правило, один сенсорний режим переважає.

Те, у якій сенсорній модальності людина краще працює, можна визначити, уважно спостерігаючи за нею (очні доступи), слухаючи й аналізуючи її мову (сигнальні слова), зауважуючи такі тонкі індикатори, як дихання, колір шкіри, тон і темп мовлення. Ці ключі показують, як людина думає.

Якщо клієнт у своїй розповіді використовує багато зорових образів, підводячи очі вгору вліво (правші згадують інформацію) або вгору вправо (правші конструюють інформацію), розповідає так, ніби бачить сказане, жестом і словом малює картини того, що відбувається (бачу, спостерігаю, виглядає, подивіться. покажіть), можна припустити, що він переважно використовує зоровий канал одержання і репрезентацій досвіду.

Аудіальну модальність демонструють ті, у кого очі рухаються переважно в горизонтальній площині вух, а мова наповнена предикатами, що відображають озвучену «дійсність» (чути, говорити, бесіда, звук, тон).

Люди, що зберігають досвід у тілесних відчуттях, будуть використовувати слова: відчуваю, схоплюю, гладенький, враження, рана. Їх називають кинестетиками.

Візуали можуть думати відразу про кілька речей, уявляти собі безліч картин, сполучаючи їх. Їм легше трансформувати внутрішні установки, змінюючи картинку, сконструйовану завдяки взаємодії з консультантом.

Аудіали, що мислять лінійно, у визначеному темпі переходячи від думки до думки, почувають себе краще, якщо зменшують швидкість мислення і послідовно обробляють думку за думкою.

Кінестетики, навпаки, орієнтуються не на плавне перетікання думок або образів, а на свої відчуття, інтуїтивно, передчуття. Щоб якось змінити їх світогляд, необхідно навчити їх слухати самих себе і більше довіряти своїм припущенням і передчуттям.

Беручи до уваги сенсорну модальність партнера, консультант зміцнює контакт, підвищує ефективність взаємодії, а його ексклюзивні коментарі набувають додаткової ваги і впливу.

 

 

6. Психологічний простір. Робота з просторовим та фізичним контекстом. Тренінг техніки приєднання

Підстройка, або приєднання – це встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність невербальних проявів (поза, жести, інтонація голосу, темп), емоцій, думок, побажань. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав’язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів клієнта. Вони мають стати схожими.

Взаємодія людей, комунікація визначаються не тільки словами (це лише 7% передаваної інформації), а й невербальним впливом (зараження, навіювання). ми передаємо не просто інформацію, а й демонструємо відтінки сказаного, переживання. Ця інформація має першосигнальну природу, тобто формується не стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття і сприймання. Людина невербально змалює те, про що говорить, і таким чином здатна передавати своє несвідоме ставлення до інформації.

Досить часто вербальний (свідомий) і невербальний (несвідомий) рівень інформації не співпадає, що говорить про присутність особистісної проблеми.

Основне завдання консультування – налагодити взаємодію і тому консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює підстрой ку до клієнта, беручи активну роль на себе, він дозоляє партнеру залишатися собою, полегшуючи початок бесіди. Клієнт сприймає це як «крок на зустріч». Він сприймає психолога як своє відображення

Психолог спочатку підстроюється, а потім веде.

В симетричній поведінці психолога можна виділити «віддзеркалення»: повернення клієнтові аспектів його власної невербальної поведінки, і «відображення» - процес повернення клієнтові його почуттів, які він часто не зауважує в собі.

Завдяки синхронізації складається єдина система з двох елементів і незабаром, відповідно до закону систем, для збереження цілісності при зміні котрогось з елементів системи повинні змінитися й інші її елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює щось у своїй поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений наслідувати його. У такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспокоювати і врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало суперечок.

Краще підстроюватися до найбільш несвідомих патернів поведінки (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифікувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування.

Може бути перехресна підстройка: стукати рукою у тому ж темпі, в якому говорить клієнт, щоби увійти в його емоційний стан.

 

 

ЛЕКЦІЯ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ ПРАКТИКИ

1. Поняття про особистісні деструкції.

2. Особистісна проблема у спілкуванні як об’єкт психологічної корекції.

3. Поняття про психологічні захисти.

4. Логіка дії несвідомого.

5. Проблеми феноменологічного підходу у психокорекційній практиці.

6. Особливості процесуальної діагностики у ході психокорекції.

 

Поняття про особистісні деструкції

Особистісні деструкції, які підлягають психокорекції, – це стабілізовані утворення психіки, які породжують бар’єри в контактах та ускладнюють реалізацію потреб і цілей клієнта.

Труднощі спілкування спостерігаються тоді, коли взаємодія між учасниками спілкування не сприяє їхньому психічному розвиткові й негативно позначається на їхньому емоційному самопочутті.

Особистісні деструкції породжують імперативна та маніпулятивна стратегії спілкування.

При імперативній стратегії ефект досягається завдяки механізмам підкріплення й покарання. На рівні поведінки це виражається в тенденції підкорення інтересів партнера власним бажанням і потребам. Таке спілкування не зачіпає внутрішньо особистісний аспект, який ретельно охороняється „психологічними захистами”.

Маніпулятивна стратегія відрізняється прихованістю засобів психологічного впливу на іншу людину з метою задоволення власних потреб.

Обидві стратегії порушують принципи рівності, партнерства, гуманізму, що спричинюється наявністю особистісної проблеми суб’єкта. Часто це проявляється на рівні невротичності суб’єкта.

Психічні деструкції знаходять свій прояв у поведінці, що породжує внутрішній дискомфорт, напруження і труднощі у стосунках з іншими людьми. Відтак фокусом психокорекції стають факти розбіжності між свідомо декларованими прагненнями до певної дії і самою дією (поведінкою) клієнта.

Наприклад, педагог бажає продемонструвати свій професіоналізм, а постійно потрапляє в дурне становище.

Труднощі спілкування завжди полягають в інфантильних першопричинах, які «не дозволяють» свідомо долати ці труднощі. Інфантильні першопричини роблять поведінку ригідною, повторюваною, спонукальною, провокативною.

Несвідомо клієнт зацікавлених у цих труднощах, і поки він не усвідомить, чому зацікавлений, він не буде вирішувати свою проблему.

Особистісна деструкція призводить до виникнення особистісних проблем.

 

 

Особистісна проблема у спілкуванні як об’єкт психологічної корекції

Особистісна проблема – це така, яку суб’єкт сам не може розв’язати внаслідок неусвідомлюваності її передумов (провокацій), каузальних аспектів, пов’язаних із внутрішньою, стабілізованою суперечністю.

Психокорекція дозволяє людині усвідомити передумови проблеми, встановити зв’язок з минулим і його вплив на теперішнє і майбутнє. Має відбутися усвідомлення суперечності між свідомими деклараціями і несвідомим результатом дій; усвідомлення „вигод” від особистісної проблеми і відмові від них; формування нових зразків ефективної поведінки.

Результатом психокорекції стає розуміння запрограмованості своєї поведінки, яка не дозволяє досягти поставленої цілі. Клієнт розширює свій поведінковий арсенал.

Подолання особистісної проблеми – це відмова від запрограмованої поведінки. Це набуття адекватної спонтанності, коли клієнт почувається вільним і незалежним. Це поступове формування раціональної поведінки.

 

Поняття про психологічні захисти

Поняття про „психологічні захисти” введене З. Фрейдом. Основна функція психологічних захистів – зниження емоційної напруженості, що провокувалася тривогою за досягнення соціально значущих цілей, яким суперечили потяги, що йшли від Ід.

Завдання психологічних заходів – це прагнення зберегти незмінними і задовольнити інфантильні інтереси Я, а також забезпечити захист Я в його ідеалізованих надбудовах.

Т. С. Яценко розрізняє базові та ситуаційні захисти.

У базових захистах знаходить відображення весь інфантильний емоційно значущий досвід суб’єкта, пов'язаний із лібідними об’єктами. Таким людям властиві первинні лібідні потяги (наприклад, мортидні відштовхування), які невидимо програмують актуальну поведінку. Ця система виражається в певній логіці несвідомого, яка є когнітивною базою психічних захистів. Когнітивний рівень захистів характеризується системними якостями, що не усвідомлюються суб’єктом. Вони підпорядковуються єдиному механізмові: „від слабкості до сили”.

Базові захисти неповторні, зумовлені логікою несвідомого, яка визначає глобальні захисні настановлення суб’єкта.

Ситуативні захисти. Це ті захисти, які були вже відкриті у психоаналізі. Вони класифіковані: витіснення, сублімація, заміщення, інтелектуалізація, раціоналізація тощо. Їхній прояв залежить від актуальної ситуації суб’єкта, проте вони, як правило, не бувають достатньою мірою генералізованими, щоби постійно застосовуватися суб’єктом.

 

 

Логіка дії несвідомого

Логіка несвідомого є чіткою, незмінною, неповторною та імперативною у впливі на поведінку суб’єкта. Базові захисти однобічно відображають ситуацію „ззовні”, залишаючись невидимими для свідомості. саме тому несвідоме „мудріше” за свідоме.

Завдяки цьому логіка несвідомого залишається недосяжною з боку критики свідомості, а ригідність захисних установок – непорушною.

Логіка несвідомого єдина, цілісна, завершена, їй властива послідовність і чіткість, вона виражається в кожному поведінковому акті, хоч і не підлягає безпосередньому спостереженню. Пізнання її здійснюється на конкретному матеріалі, що розгортається в часових параметрах. В одно актовій поведінці свідоме і несвідоме виражається симультанно. Дискретність у їх розмежуванні може бути досягнута в результаті цілісного аналізу поведінкового матеріалу суб’єкта упродовж тривалих групових занять.

 

Проблеми феноменологічного підходу у психокорекційній практиці

Ми повинні вивчати не статистичний показник події, а її суб’єктивну значущість. При цьому застосовуємо феноменологічний підхід, коли найбільшої ваги набуває розуміння свого життя самим клієнтом, а не стандартизовані інтерпретації психолога. Це полегшує виявлення логіки несвідомого.

Своїми уточнюючими запитаннями ми допомагаємо клієнту краще розібратися у ньому. По суті допомагаємо розширити його поле свідомості на територію несвідомого. Таким чином реалізується відповідність вимогам екологічної валідності, за якої головною є значущість події, а не кількісне значення.

Об’єктивність даних забезпечується логікою поведінкового матеріалу.

 

 

Особливості процесуальної діагностики у ході психокорекції

Процесуальна психодіагностика означає здатність психолога розпізнавати в процесі групової корекції індивідуально-психологічні відмітні риси особистості. Це – симультанне злиття в практиці психодіагностичного та психокорекційного процесів, їхню багаторівневість і динамічність.

Особливості процесуальної психодіагностики залежать від ступеня ригідності захисних тенденцій індивіда, від його психологічної готовності до навчання й мотиваційної сили та орієнтації на само зміни, на оновлення свого способу життя, бачення довколишнього світу.

Такий підхід передбачає розвиток психодіагностичних здібностей клієнта й навичок самопізнання.

Здійснення процесуальної психодіагностики не спирається з самого початку на конкретні припущення та кліше (класифікації рис характеру, типу особистості, що зумовлювали б спрощеність пізнання й підготовку індивіда під якусь наперед задану рамку, штамп).

Висновки завжди відносні, і ми не прагнемо дати завершену картину особистості на даний момент.

 

ЛЕКЦІЯ 4. Основні напрямки психокорекції у глибинній психології

1. Класичний психоаналітичний підхід З. Фройда до проблем психокорекції.

1) Структура особистості та проблема свідомого і несвідомого у психоаналізі.

2) Витіснення та опір.

3) Утворення симптомів внаслідок невдалого витіснення.

4) Психологічний матеріал для психоаналізу.

2. Індивідуальний підхід до психокорекції А. Адлера.

1) Телеологічна детермінація поведінки.

2) Помилкові апперцептивні схеми.

3) Почуття неповноцінності і комплекс неповноцінності.

4) Гіперкомпенсація комплексу неповноцінності на некорисному боці життя.

3. Аналітичний підхід до психокорекції К. Г. Юнга.

1) Принцип ентропії та принцип еквівалентності.

2) Проблема однобічності розвитку особистості.

3) Утворення комплексу як опозиції свідомості.

 

 

1. Класичний психоаналітичний підхід З. Фройда до проблем психокорекції

У психоаналітичній моделі психокорекції акцент робиться на переживаннях досвіду дитинства, травмуючи функція якого пов’язується з характером розв’язання проблем психосексуальних стадій розвитку.

В центрі уваги психодинамічного підходу перебувають питання, пов’язані з динамічними аспектами психіки (мотиви, потяги, спонукання, внутрішні конфлікти, що забезпечують розвиток особистості).

Центральне поняття, що пояснює порушення в поведінковій та емоційній сфері, – конфлікт. Але різні напрямки психодіагностики, теорії особистості по різному трактують поняття конфлікту.

Психоаналіз вбачає задачу у доведенні до свідомості клієнта конфліктної ситуації, пов’язану з неприйняттям несвідомих потягів. Усвідомлення несвідомих імпульсів і конфлікту – шлях рішення проблем. В основі проблеми лежить невдале витіснення, від якого суб’єкт непродуктивно, хворобливо захищається, що й породжує його невротичний стан.

Розвивався дитячий психоаналіз. Але оскільки можливість дитини усвідомлювати обмежені, шукалися нові шляхи створення ефективних методик і процедур особистісного розвитку. В результаті були виділені ігротерапія та арттерапія, які потім розвинулись у самостійні методики.

Мета корекції – допомога у виявленні несвідомих причин переживань і хворобливих проявів. Це забезпечує можливість частково чи повністю контролювати поведінку.

В психоаналізі структура особистості включає три компоненти:

1) Его – центральна інстанція саморегуляції особистості. Его контролює поведінку, врівноважує імпульси людини з вимогами суспільства, здійснює раціональний аналіз ситуації. Домінантний принцип реальності.

2) Супер-Его – моральна інстанція особистості, що оцінює дійсність з огляду на норми, цінності та ідеали. Це – інтеріорізовані через дорослих частина особистості.

3) Ід – біологічний компонент, первинне джерело психічної активності, джерело інстинктів, що керуються принципом насолоди.

З їхнього конфлікту народжується страх. Фройд розрізняв три види страху: невротичний, реалістичний, моральний.

Моральний страх пов’язаний з почуттям провини і психологічним захистом „Я”. захист приводить до опору психологу: Его не бажає знову переживати наболіле.

Найбільш цінним видом захисту є перенос (трансфер) – перенесення на психолога почуттів, пов’язаних з іншими особами.

Важливо зазначити, що клієнт опирається процесу психотерапії, що у психоаналізі вивчається і власне є психодіагностичним та психокорекційним матеріалом. Своїм опором клієнт виявляє ті області психічного, які є слабкими і потребують додаткового захисту. Як правило, саме ці області і належать до числа невротичних, травматичних, які не асимілювалися в процесі життєдіяльності, а залишилися перебувати в актуальному, потенційному стані.

У зв’язку з цим важливо зауважити, що психологічна проблема являє собою невдале витіснення певних переживань. Іншими словами, було порушено нормальний процес витіснення, він не відбувся до кінця; і ці переживання, які Фройд пов’язував з сексуальністю та агресивністю до лібідіозних осіб, постійно перебувають в актуальному стані, намагаючись проявитися назовні. І власне такий прояв відбувається, але в символічній, прихованій для свідомості суб’єкта, свідомості.

Мета психокорекції: клієнт неправильно трактує дійсність. Отже, йому треба навчитися правильно, адекватно її трактувати (усвідомлювати) й адаптуватися до неї (




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
 | 

Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 5123. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

ТЕОРИЯ ЗАЩИТНЫХ МЕХАНИЗМОВ ЛИЧНОСТИ В современной психологической литературе встречаются различные термины, касающиеся феноменов защиты...

Этические проблемы проведения экспериментов на человеке и животных В настоящее время четко определены новые подходы и требования к биомедицинским исследованиям...

Классификация потерь населения в очагах поражения в военное время Ядерное, химическое и бактериологическое (биологическое) оружие является оружием массового поражения...

Огоньки» в основной период В основной период смены могут проводиться три вида «огоньков»: «огонек-анализ», тематический «огонек» и «конфликтный» огонек...

Упражнение Джеффа. Это список вопросов или утверждений, отвечая на которые участник может раскрыть свой внутренний мир перед другими участниками и узнать о других участниках больше...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.015 сек.) русская версия | украинская версия