Концепція особистості Ж. Піаже.

Розвиток розглядається Ж. Піаже як еволюція, що керується потребою в рівновазі. Рівновага в статичному, вже здійсненому вигляді являє собою адаптацію, пристосування, стан, за якого кожний вплив дорівнює протидії.

Ж.Піаже вважав, що, як будь-який розвиток, інтелектуальний розвиток прагне до стабільної рівноваги, тобто до встановлення логічних структур. Щоб пізнати об'єкти, суб'єкт повинний діяти з ними, трансформувати їх - переміщувати, комбінувати, видаляти, наближати тощо.

Щоб усвідомити власні дії, суб'єкт потребує об'єктивної інформації. Без побудови інтелектуальних інструментів аналізу, за Ж. Піаже, суб'єкт не розрізняє, що в пізнанні належить йому самому, що - об'єкту, а що - дії перетворення об'єкта. Джерело знання лежить не в об'єктах самих по собі і не в суб'єктах, а у взаємодіях, які з самого початку нерозділені між суб'єктом і об'єктами.

Саме тому проблема пізнання не може розглядатися окремо від проблеми розвитку інтелекту. Вона зводиться до того, на скільки суб'єкт здатний адекватно пізнавати об'єкти, на стільки він стає здатним до об'єктивності.

Об'єктивність не дана суб'єкту з самого початку. Для оволодіння нею необхідна серія послідовних конструкцій, які все більш наближають дитину до неї. Об'єктивне знання завжди підпорядковане певним структурам дії. Ці структури - результат конструкції: вони не дані ні в об'єктах, оскільки залежать від дій, ні в суб'єкті, оскільки суб'єкт повинен навчитися координувати свої дії.

Суб'єкт, за Ж. Піаже, спадково наділений пристосувальною активністю, за допомогою якої він здійснює структурування дійсності. Інтелект - окремий випадок такого структурування. Характеризуючи суб'єкта діяльності, Ж.Піаже виокремлює його структурні і функціональні властивості.

Функції - це біологічно властиві організму способи взаємодії з середовищем. Суб'єкту властиві дві основні функції: організація і адаптація. Кожен акт його поведінки організований, тобто є певною структурою, динамічний аспект якої (адаптація) складається з рівноваги двох процесів - асиміляції і акомодації.

Адаптація, асиміляція і акомодація спадково закріплені і незмінні, а структури (на відміну від функцій) складаються в онтогенезі і залежать від досвіду дитини і, таким чином, неоднакові на різних вікових етапах. Таке співвідношення між функцією і структурою забезпечують неперервність, наступність розвитку і його якісну своєрідність на кожній віковій сходинці.

Психічний розвиток у розумінні Ж. Піаже - це зміна розумових структур. Оскільки ці структури формуються на основі дій суб'єкта, то Ж. Піаже дійшов висновку, що думка - це стисла форма дії, внутрішньо виникає з зовнішнього, а навчання повинне випереджати розвиток.

Відповідно до таких положень Ж. Піаже вибудував логіку психічного розвитку. Він розглядав дитину як істоту, яка асимілює речі, відбирає і засвоює їх згідно власної розумової структури.

На підставі теорії розвитку, Ж. Піаже висунув гіпотезу про існування стадій інтелектуального розвитку. Стадії - це ступені або рівні розвитку, які послідовно змінюють один одного. Процес інтелектуального розвитку дитини складається з 3-х періодів, протягом яких відбувається зародження і становлення 3-х основних структур:

1) сенсомоторних структур, тобто системи обернених дій, що виконуються матеріально і послідовно;

2) структури конкретних операцій - системи дій, що виконуються "в умі", але з опорою на зовнішні, наочні дані;

3) структури формальних операцій, пов'язаних з формальною логікою, гіпотетико-дедуктивним міркуванням.

Розвиток здійснюється як перехід від нижчої стадії до вищої, причому кожна попередня стадія підготовлює наступну. На кожній новій стадії досягається інтеграція раніше сформованих структур; попередня стадія перебудовується на вищому рівні.

Стадії інтелектуального розвитку, за Ж. Піаже, можна розглядати як стадії психічного розвитку в цілому, оскільки розвиток всіх психічних функцій підпорядковано інтелекту і визначається ним.

Система Ж. Піаже є однією з найбільш розроблених і поширених, і різні дослідники пропонують свої варіанти її корекції і доповнення.