Пізнавально-програмуючі методи управління

Об’єктивна необхідність наукового обґрунтування управлінських впливів зумовлює особливу значимість розуміння сутності пізнавально-програмуючих методів, котрі у міру розвитку теорії та практики управління стають дедалі все більш різноманітними. Слід звернути увагу на подвійний характер цієї групи методів: вони одночасно є методами, які застосовуються на першому етапі управлінського циклу, а також методами науки управління. Залежно від ступеня загальності сфери їхнього застосування прийнято розрізняти загальний, загально-наукові та спеціально-наукові методи.

Загальним методом пізнання є системний підхід. Цей метод вивчення та пояснення об’єктивного світу пронизує всю систему загальнонаукових та спеціальнонаукових методів (далі його розглядатимемо більш докладно).

Загальнонаукові методи, не володіючи універсальністю методу системного підходу, застосовуються в багатьох галузях знання. До них відносяться логічні (аналіз, синтез, індукція^, дедукція, порівняння, висування гіпотез), евристичні та інші прийоми розумової діяльності. Загальнонауковий характер мають також формалізовані методи статистики, математики, кібернетики. Особливе місце в ряду загальнонаукових методів посідають моделювання (далі розглядатиметься) та експеримент. До загальнонаукових відносяться і різні соціологічні методи, які поєднують в собі засади логічних та формалізованих підходів до дослідження (анкетування, інтерв’ювання, вивчення документів, кон-тент-аналіз та ін.).

Спеціальнонауковими є методи, що розробляються тією чи іншою галуззю знання для вирішення своїх завдань. Хоча ці методи мають загальнонаукові джерела, але вони володіють специфічною спрямованістю. Так, із загальнонаукового статистичного методу виникають методи демографічної, кримінальної, економі-

чної статистики і т.ін. В сучасних умовах інтенсивної диференціації та інтеграції наук спеціальнонауковий характер того чи іншого методу відносний. Методи, ию створюються в рамках однієї науки, ефективно використовуються і в інших.

Більш того, методи, які використовуються в наукових дослідженнях, успішно реалізуються і в практичній, зокрема управлінській, діяльності, оскільки їхня гносеологічна сутність не змінюється залежно від сфери використання. Однак це ще не дає підстав називати їх власне методами управління. Тут можна лише стверджувати, що наукові методи доцільно використовувати при вирішенні реальних управлінських завдань.

До власне управлінських відносяться пізнавально-програмуючі методи: системного аналізу, дослідження операцій, моделювання, організаційного проектування, сітьового планування. Вони призначені спеціально для аналізу систем та процесів управління. Із самого початку розробка вказаних методів була зорієнтована на виконання управлінських завдань. Більшість з них виявилася настільки багатими за змістом, що вийшли за межі теорії управління і набули загальнонаукового значення. Так, в рамках суміжних наук широко використовуються методи побудови "дерева цілей", програмно-цільовий та інші методи.

В названих методах та наукових напрямах дослідження відобразилась характерна для сучасного етапу тенденція до все більшої диференціації їхнього змісту щодо різних сфер суспільної практики. Тому розробка в рамках окремих наукових дисциплін методів управління ще не є достатньою умовою для практичного їх використання в таких специфічних системах, як, наприклад, органи внутрішніх справ.

Практика, особливо на виконавчому рівні системи (зокрема, в міськрайлінорганах внутрішніх справ), при найзацікавле-нішому ставленні до реалізації сучасних наукових досягнень виявляється просто нездатною самостійно орієнтуватися у величезному потоці наукової інформації та предметне її використовувати в своїх цілях. Спроби же використання наукових методів без врахування специфіки конкретної системи малоперспективні. Отже виникає потреба в розробці відповідних науково-методичних заходів, які є важливою ланкою механізму впровадження досягнень науки в практику управління органами внутрішніх справ.

В даному випадку мається на увазі створення шляхом проведення прикладних досліджень комплексу практично значущих науково-методичних рекомендацій, моделей, алгоритмів для їхнього використання, зокрема, при аналізі та оцінці оперативної обстановки, діяльності підрозділів та служб, при вивченні стану боротьби з різними видами злочинів, кримінологічному прогнозуванні, плануванні, розстановці сил та засобів і т.ін. Однією з актуальних проблем науково-методичного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ є розробка інформаційно-аналітичних

методик, що призначені для підготовки управлінських рішень. Кожна з таких методик повинна містити загальні вихідні положення щодо предмета дослідження, вказувати основні фактори, показники, які підлягають вивченню; рекомендувати пріоритетні джерела здобування необхідної та достатньої інформації; наводити конкретні сукупності правил, способів оперування зібраною інформацією. Це можуть бути і простіші прийоми зіставлення та виведення різних співвідношень (відсотків, рівнів) та способи дослідження операцій, і графічні, статистичні методи, що призначені для розв’язання відповідних завдань.

Пропозиції щодо використання того чи іншого методу повинні відображати зміст поставлених у даному випадку цілей та розкривати технологію їх досягнення (наприклад, показувати, що з чим треба порівнювати чи зіставляти, за який період, в якому обсязі і т.д.). В окремих рекомендаціях подібного роду, крім то-ю, можуть наводитись загальні судження про значення можлнинх результатів аналізу, про деякі альтернативні гіпотези та способи їх перевірки.

Таким чином, перетворення досягнень науки, що складають методологічні засади управління органами внутрішніх справ, у відповідні прикладні методичні засоби і є його забезпечення пізнапально-програмуючими методами.